ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 826/4247/16
касаційне провадження № К/9901/32867/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2016 (головуючий суддя - Шулежко В.П., судді - Іщук І.О., Погрібніченко І.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 (головуючий суддя - Бужак Н. П., судді - Костюк Л.О., Троян Н.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Управління), Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція, відповідач, податковий орган), у якому просило визнати незаконними та скасувати рішення від 16.07.2015 №18486/10/26-58-11-02, від 12.10.2015 №15503/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, від 11.01.2016 №275/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, зобов`язати Інспекцію включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року, доповнень та додатку 5 до цієї декларації до облікових даних позивача у інформаційних базах даних ДФС України.
На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство посилався на те, що Інспекція незаконно та з перевищенням владних повноважень надала статус неподаткової звітності податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року, поданій Товариством засобами поштового зв`язку. Вважає, що рішення Управління про відмову у задоволенні скарги Товариства є прийнятим з порушенням вимог пункту 56.8 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України), немотивованим та таким, що містить недостовірну інформацію, з огляду на що має бути скасованим як незаконне. Зазначає, що ним правомірно було подано податкову звітність у паперовому вигляді.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 13.09.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016, у задоволені позову відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що оскаржувані рішення про результати розгляду скарг, прийняті за результатами вирішення податкового спору не є актами реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не мають самостійного юридичного значення, оскільки не містять обов`язкового для суб`єкта господарювання припису. Такі рішення самі по собі не породжують у платника будь-якого додаткового обов`язку та не перешкоджають реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самого рішення Інспекції про відмову у прийнятті податкової звітності, викладеного у листі. Платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 статті 49 ПК України, водночас такий договір з позивачем податковим органом розірвано не було. На момент отримання Інспекцією поштовим відправленням з описом вкладення податкової декларації з податку на додану вартість Товариства на паперовому носії за червень 2015 року, контролюючим органом вже було отримано таку декларацію засобами електронного зв`язку, яка відповідно до зазначеного договору про визнання електронних документів визнається оригіналом.
Товариство оскаржило рішення судів попередніх інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 24.02.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
У касаційній скарзі позивач посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є незаконними, необґрунтованими, оскільки прийняті без повного і всебічного з`ясування обставин справи, з огляду на що просить їх скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що Інспекцією безпідставно не прийнято податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року, подану Товариством засобами поштового зв`язку. Вважає, рішення податкових органів протиправними і немотивованими. Наполягає на тому, що ним правомірно було подано податкову звітність у паперовому вигляді.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.11.2022 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 17.11.2022.
Відповідачі не реалізували своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу позивача, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи Товариства, їх обґрунтування та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
У справі, що розглядається, суди установили, що 12.01.2015 між Товариством та Інспекцією укладено договір про визнання електронних документів №1, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригіналу.
На підставі укладеного договору 10.07.2015 Товариством подано до Інспекції засобами електронного зв`язку податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року, яка зареєстрована за №9143455112.
Водночас, Товариством надіслано поштовим відправленням з описом вкладення податкову декларацію з податку на додану вартість на паперовому носії за червень 2015 року, яка отримана Інспекцією 13.07.2015.
На момент отримання Інспекцією поштовим відправленням податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за червень 2015 року на паперовому носії, податковим органом вже було отримано таку декларацію засобами електронного зв`язку, яка відповідно до зазначеного договору про визнання електронних документів визнається оригіналом.
Інспекція листом від 16.07.2015 №18486/10/26-58-11-02 повідомила позивача, що отримана контролюючим органом 13.07.2015 засобами поштового зв`язку податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2015 року подана всупереч вимог пункту 49.4 статті 49 ПК України, оскільки законом не передбачено подання декларації з податку на додану вартість у паперовому вигляді, у зв`язку з чим така декларація, відповідно до статті 49 ПК України вважається не прийнятою.
За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного рішення Інспекції, викладеного у листі, Управління листом від 12.10.2015 №15503/10/26-15-11-03-11, ДФС України листом від 11.01.2016 №275/6/99-99-11-02-02-15 відмовили у задоволенні скарг Товариства.
Надаючи оцінку правомірності діям податкового органу, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Положеннями пункту 49.1 статті 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.2 статті 49 ПК України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.