ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 904/8222/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Колективного підприємства "Меркурій" - не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" - не з`явився,
Фізичної особи-підприємця Сірка Олександра Миколайовича - не з`явився,
Фізичної особи-підприємця Новіка Віктора Борисовича - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сірка Олександра Миколайовича
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2022 (у складі колегії суддів: Верхогляд Т.А. (головуючий), Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2018 (суддя Юзіков С.Г.)
у справі № 904/8222/17
за позовом Колективного підприємства "Меркурій"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта", Фізичної особи-підприємця Сірка Олександра Миколайовича, Фізичної особи-підприємця Новіка Віктора Борисовича
про усунення перешкод у здійсненні права користування майном,
ВСТАНОВИВ:
Колективне підприємство "Меркурій" (далі - КП "Меркурій") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (далі - ТОВ "Нова Пошта"), Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Сірка О.М., ФОП Новіка В.Б., у якому просило зобов`язати відповідачів негайно звільнити приміщення будівлі складу Г-1 за адресою: АДРЕСА_1, та допустити КП "Меркурій" і ОКП "Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації" для завершення технічної інвентаризації об`єктів, розташованих на земельній ділянці КП "Меркурій" за наведеною адресою.
Позовні вимоги обґрунтовано обставинами порушення відповідачами права КП "Меркурій" на користування майном, що належить позивачу на праві власності.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.01.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2022, позов задоволено частково. Зобов`язано ФОП Сірка О.М. та ФОП Новіка В.Б. негайно звільнити приміщення будівлі складу Г-1 за адресою: АДРЕСА_1, що є власністю КП "Меркурій", та негайно допустити КП "Меркурій" і ОКП "Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації" для завершення технічної інвентаризації об`єктів, розташованих на земельній ділянці КП "Меркурій" за наведеною адресою. У позові до ТОВ "Нова Пошта" відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2022 року ФОП Сірко О.М. подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 904/8222/17 за касаційною скаргою ФОП Сірка О.М. з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.11.2022.
КП "Меркурій" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Сторони в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, відсутність клопотань сторін про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі відповідно до частини 4 статті 197 ГПК, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі рішення виконкому Петріківської селищної ради від 17.01.2001 № 4/10 і акта прийому в експлуатацію, затвердженого рішенням виконкому Петріківської селищної ради, КП "Меркурій" видано свідоцтво про право власності від 17.01.2001 № 4/10, яким посвідчено право власності позивача на будинок побуту в цілому, що складається з чотирьох нежитлових будівель і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації на праві власності за КП "Меркурій", про що вчинено запис у реєстрову книгу № 1 24.05.2002 за реєстровим № 28.
Це нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,3329 га, наданій
КП "Меркурій" у постійне користування для обслуговування будинку побуту на підставі рішення Петриківської селищної ради від 04.12.2001, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-ДП № 007758, виданого 29.12.2001, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29.12.2001 за № 39.
За рішенням загальних зборів КП "Меркурій" від 21.01.2002 на підставі договору купівлі-продажу від 19.03.2002, укладеного між КП "Меркурій" в особі директора Малиш Н.О. і громадянином Абалмасовим О.І., останньому продано мозаїчний цех, розмір нежилої площі 75,9 кв. м, що становить 3/20 частин будинку побуту за наведеною адресою.
Відповідно до рішення Петриківської селищної ради від 26.04.2007 № 79 будівлі мозаїчного цеху присвоєно юридичну адресу: АДРЕСА_1, а згідно з рішенням ради від 21.04.2008 Абалмасову О.І. виділено як окремий самостійний об`єкт приміщення будівлі мозаїчного цеху розміром 75,9 кв. м і земельна ділянка, на якій розташовано цей об`єкт за адресою: АДРЕСА_1.
Судами встановлено, що адресу: АДРЕСА_1, було присвоєно тільки будівлі мозаїчного цеху В-1, загальною площею 75,9 кв. м.
У подальшому об`єкт - мозаїчний цех В-1, розташований за наведеною адресою, неодноразово був предметом купівлі-продажу; 12.05.2015 власником цього об`єкта став ОСОБА_1 ; речові права на земельну ділянку, на якій розташовано мозаїчний цех за наведеною адресою, за останнім не зареєстровано.
23.12.2016 за замовленням КП "Меркурій" ОКП "Дніпродзержинське Бюро технічної інвентаризації" було проведено технічну інвентаризацію будівель, що належать позивачу та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
У ході інвентаризації було складено схематичний план земельної ділянки громадського будинку "Будинок побуту" із схематичним розташуванням будівель, що є складовими частинами зазначеного об`єкта нерухомого майна, а також виготовлено технічний паспорт на цей об`єкт, проте інформацію щодо об`єкта відображено не в повному обсязі, оскільки не було надано доступу до обмірів будівлі складу Г-1 та капітальних будівель біля цього складу, про що представником ОКП "Дніпродзержинське Бюро технічної інвентаризації" було складено акт від 23.12.2016.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.03.2017 КП "Меркурій" є власником об`єкта нерухомого майна - будівлі будинку побуту загальною площею 237,3 кв. м, у тому числі нежитлового приміщення - склад Г-1 площею 19,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
З огляду на те, що наразі приміщення будівлі складу Г-1 за адресою: АДРЕСА_1, перебуває у користуванні ФОП Новіка В.Б. на підставі договору суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2015, укладеного з ФОП Сірком О.М., тобто зазначені особи протиправно користуються належним позивачу на праві власності майном - будівлею складу Г-1, що примикає до мозаїчного цеху В-1, КП "Меркурій" у позові просило зобов`язати відповідачів негайно звільнити приміщення будівлі складу Г-1 за адресою: АДРЕСА_1, та допустити КП "Меркурій" і ОКП "Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації" для завершення технічної інвентаризації об`єктів, розташованих на земельній ділянці КП "Меркурій" за наведеною адресою.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, заявлені до ФОП Новіка В.Б. і ФОП Сірка О.М. у зв`язку з доведеністю позовних вимог, та відмовив у задоволенні позову до ТОВ "Нова Пошта" з огляду на безпідставність позовних вимог, оскільки за встановлених у справі обставин товариство не займає приміщення, належне позивачу, а відтак не порушує права останнього.
Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що за встановлених у справі обставин, що підтверджено належними і допустимими доказами, ФОП Новік В.Б. і ФОП Сірк О.М. за відсутності правових підстав користуються приміщенням, належним на праві власності позивачу, чим чинять останньому перешкоди у здійсненні ним права власності та розпорядження своїм майном.
У поданій касаційній скарзі ФОП Сірко О.М. послався, зокрема на те, що судами при вирішенні спору було допущено порушення норм процесуального права, оскільки позовна заява не відповідає вимогам статей 162, 164 ГПК; відповідача не було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді першої інстанції, та не враховано висновків з питань належного повідомлення сторони, викладених у постановах Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 906/142/18, від 02.08.2022 у справі № 280/1026/21; судами порушено положення статей 73, 74, 76 ГПК та безпідставно прийнято як належний і допустимий доказ акт від 23.12.2016 про відсутність доступу до нежитлового приміщення, складений представником ОКП "Дніпродзержинське Бюро технічної інвентаризації", оскільки цей акт складений і підписаний без належного повідомлення скаржника про причини його складання, при цьому судами не було враховано правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 925/180/18; судами попередніх інстанцій допущено порушення положень статей 391 ЦК і не враховано, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права шляхом пред`явлення негаторного позову, при цьому судами не було враховано правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
У статті 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а також право кожної особи на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а у статті 16 ЦК передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 2).
Отже, частина 1 статті 14 ГПК передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Позивач як особа, яка подала позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
При цьому суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
У частині 2 статті 16 ЦК визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (інтересу). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).