ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 560/3734/22
адміністративне провадження № К/990/16588/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Єзерова А.А., судді Стрелець Т.Г., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 7 квітня 2022 року (ухвалене у складі головуючого судді Шевчука О.П.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Капустинського М.М., суддів Ватаманюка Р.В., Сапальової Т.В.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивачка) звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10 листопада 2021 року № 222550009997 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 7 лютого 2022 року № 222550009997 про відмову ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в призначенні пенсії за віком;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, період роботи з 22 вересня 1982 року по 25 серпня 1984 року згідно з архівною довідкою ЗАТ "Тиротекс" від 28 січня 2021 року № 01-5/73 та призначити пенсію за віком з 5 листопада 2021 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 7 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року, позов задоволено повністю.
3. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають. Частинами другою-третьою статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
4. Відповідно до довідки від 26 січня 2021 року №74, виданої ЗАТ "Тиротекс" (Республіка Молдова), зі всіх сум, нарахованих позивачці, організацією нарахований та виплачений єдиний соціальний податок до Фонду соціального страхування згідно законодавства Республіки Молдова.
5. Стосовно твердження відповідача про те, що станом на 1 квітня 2022 року відповідь з Національної Каси Соціального Страхування Республіки Молдова щодо підтвердження періоду роботи до Головного управління не надходила, а тому підстав для зарахування періоду роботи з 22 вересня 1982 року по 25 серпня 1984 року в Тираспольському бавовняно-паперовому комбінаті немає, то суди зазначили, що оскільки від Національної Каси Соціального Страхування Республіки Молдова не надходило жодних відомостей, а відповідачем не надано жодних доказів щодо розбіжностей з довідкою №01-5/73 від 28 серпня 2021 року, то такі відомості згідно довідки є достовірні.
6. Також суд зазначає, що сама по собі відсутність відповіді від Національної Каси Соціального Страхування Республіки Молдова на поданий відповідачем запит щодо підтвердження даних, вказаних у довідці №01-5/73 від 28 січня 2021 року, виданої ЗАТ "Тиротекс", не є підставою для неврахування страхового стажу позивача, оскільки вказана довідка містить усі необхідні реквізити, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
7. Отже, дії та рішення відповідачів щодо неврахування архівної довідки позивачки №01-5/73 від 28 січня 2021 року, виданої ЗАТ "Тиротекс", є протиправними, а позовні вимоги законними та обґрунтованими.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
8. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
9. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням положень Порядку №637 та статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), у зв`язку із чим суди попередніх інстанцій дійшли неправомірного висновку про те, що дії відповідача щодо неврахування архівної довідки, виданої ЗАТ "Тиротекс", від 28 січня 2021 року № 01-5/73, є протиправними, незаконно зобов`язали Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 22 вересня 1982 року по 25 серпня 1984 року та призначити їй пенсію за віком з 5 листопада 2021 року.
10. У касаційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області наголошує, що суди не звернули увагу, що довідка ЗАТ "Тиротекс", відповідно до якої Управління не зарахувало стаж роботи позивача, видана неповноважним органом.
11. Крім того, скаржник також стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 6 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
12. Касаційна скарга надійшла до Суду 1 липня 2022 року.
13. Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №560/3734/22, витребувано адміністративну справу та запропоновано іншим учасникам надати відзив на касаційну скаргу.
14. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
15. 13 жовтня 2022 року до суду надійшов відзив позивачки на касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
16. Позивачка, зокрема зазначає, що працівник не може нести відповідальність за неможливість територіального органу пенсійного фонду перевірити документи, подані особою для призначення пенсії. Вказане не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист, а саме, щодо призначення пенсії за віком. При цьому позивачка зазначає, що відповідач не навів жодних доводів стосовно недостовірності або суперечності даних, вказаних у документах позивачки та необхідних для призначення пенсії.
17. Також позивачка зазначає, що вказані нею доводи та висновки судів попередніх інстанцій відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постановах Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі №677/277/17 та від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
18. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів установлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 .
19. Після досягнення пенсійного віку позивачка 5 листопада 2021 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV.
20. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 10 листопада 2021 року № 222550009997 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком. Підставою для відмови було те, що ОСОБА_1 немає достатнього страхового стажу, а саме 28 років. До страхового стажу позивачки не зараховано: - період догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки у свідоцтві про народження дитини відсутня належним чином оформлена відмітка про отримання дитиною паспорту. Для зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до 3-річного віку позивачці необхідно надати паспорт дитини або інші документи, що підтверджують факт догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. У разі неможливості надання таких документів, особою в заяві про призначення пенсії зазначається відповідна інформація про виховання дитини до 3-річного віку; - період роботи згідно довідок від 11 жовтня 2021 року №9563 та №2021/91/16902, виданих Національною Касою Соціального Страхування Республіки Молдова, оскільки відсутній переклад печатки; - період роботи з вересня 1980 року по березень 1981 року в управлінні освіти, молоді та спорту - д/с №72 Республіки Молдова, згідно довідки про заробітну плату від 2 вересня 2021 року №65, оскільки довідка не підтверджена первинними документами, що суперечить вимогам статті 40 Закону 1058-ІV. Крім того, печатка та штамп не містять перекладу на українську мову.
21. ОСОБА_1 29 грудня 2021 року повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV та додатковими документами для підтвердження періоду роботи та перебування у відпустці по догляду за дитиною.
22. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №222550009997 від 7 лютого 2022 року позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно її заяви від 29 грудня 2021 року у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи 28 років, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-ІV. Позивачці до страхового стажу не зараховано період роботи з 22 вересня 1982 року по 25 серпня 1984 року згідно з архівною довідкою ЗАТ "Тиротекс" від 28 січня 2021 року №5/73, оскільки довідка видана неуповноваженим органом.
23. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, для підтвердження відповідності довідки про заробітну плату первинним документам направлено запит №2200-0210-10/56115 від 14 жовтня 2021 року у Республіку Молдова, однак станом на 1 квітня 2022 року відповідь з Національної Каси Соціального Страхування Республіки Молдова щодо підтвердження періоду роботи до Головного управління не надходила.
24. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вважає, що оскільки у позивачки відсутній необхідний страховий стаж 28 років, передбачений статтею 26 Закону №1058-ІV для призначення пенсії за віком, ОСОБА_1 матиме право на призначення пенсії з 16 серпня 2024 року при досягненні віку 63 роки відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-ІV.
25. Не погоджуючись із такими рішеннями відповідачів, позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом для захисту порушених прав.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
27. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
28. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
29. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
30. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
31. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 7 квітня 2022 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є неприйнятні з огляду на таке.
32. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
33. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
34. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Водночас, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
35. Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
36. Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
37. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
38. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
39. Згідно зі статтею 12 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються, зокрема, започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рiвнi, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення, серед іншого, рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін.
40. Крім того, згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України №1678-VII від 16 вересня 2014 року), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності. У статті 420 Угоди також передбачено досягнення таких цілей як покращення якості людського життя, а також посилення рівня соціального захисту та модернізації систем соціального захисту, зокрема щодо якості, доступності та фінансової стабільності.
41. Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
42. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, у тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.
43. Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
44. Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер.
45. Потрібно відрізняти пенсію за віком, яка призначається довічно, та пенсії, які можуть мати термін дії (наприклад, пенсія по інвалідності - на період встановлення інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника дітям померлого годувальника призначається до досягнення 18 річного віку, а тим, що навчаються у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років).
46. Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та, відповідно відрахувань до спеціального фонду.
47. Тобто, пенсія за віком - це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом.
48. Також колегія суддів зазначає, що Україна, ставши 9 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобов`язання дотримуватися положень Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
49. У пункті 1 частини першої Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, на підставі якого відбулася ратифікація Конвенції зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території … щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)".
50. Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерела права.
51. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Зазначена стаття містить три окремі норми.
Перша - має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам: ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети: попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
52. Справа "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" демонструє, що перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, ЄСПЛ повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм: необхідно з`ясувати, чи можуть заявники скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання (Sporrong and Lonnroth v. Sweden, заяви №7151/75 та №7152/75, пункт 57).
ЄСПЛ виходить із того, що положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила:
(а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;
(б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;
(в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.
Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності.
Так, право на пенсію включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з`ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.