Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 757/49837/20-ц
провадження № 61-9052св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І., від 04 серпня 2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договору банківського вкладу та стягнення грошових коштів.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 22 січня 2018 року вона уклала з АТ КБ "ПриватБанк" депозитний договір "Стандарт строковий"
№ SAMDNWFD0071832919501, за умовами якого передала відповідачу кошти для розміщення на депозитному рахунку строком на 12 місяців під 14,75 %. В подальшому вона неодноразово зверталась до відповідача з вимогою повернути кошти, однак банк відмовляв їй.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила: розірвати зазначений договір банківського вкладу та стягнути з відповідача на її користь суму банківського вкладу станом на 23 січня 2019 року у розмірі 30 158,53 грн, проценти за період з 25 січня 2019 року по 10 листопада 2020 року у розмірі 6 197,20 грн, пеню, нараховану відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів", у розмірі 652 875,24 грн, 3 % річних у розмірі 1 790,63 грн.
Стислий виклад позиції відповідача
АТ КБ "ПриватБанк" заперечувало проти задоволення позову, посилаючись на те, що укладений з відповідачкою договір банківського вкладує строковим, а тому не підлягає достроковому розірванню в силу вимог закону. Додатково посилалося на те, що листом від 03 липня 2020 року № 20.1.0.0.0/7-200618/2933 позивачку було повідомлено, що банк не заперечує права на отримання нею коштів за депозитом у строк, визначений договором. Вважало, що права ОСОБА_1 не порушені, а тому відсутні підстави для нарахування пені та 3 % річних.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що умовами укладеного між сторонами договору банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501 не передбачено право на дострокове повернення вкладу, а тому з огляду на те, що дія договору продовжена з 28 січня 2020 року по 28 січня 2021 року, відсутні правові підстави для повернення позивачці суми вкладу та нарахованих процентів до спливу указаного строку. Позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних від простроченої суми суд першої інстанції вважав передчасними.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 91 258,00 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Стягнуто АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір на користь держави в сумі
2 102,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач, у порушення умов договору банківського вкладу та всупереч заяві позивачки про повернення вкладу та нарахованих процентів, здійснив пролонгацію договору, а тому вимога ОСОБА_1 про розірвання договору не є достроковою. Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважав такими, що підлягають до задоволення вимоги позивачки про стягнення суми вкладу, процентів, нарахованих за період по 22 січня 2019 року та 3 % річних. Вимоги про стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", суд вважав такими, що підлягають до задоволення частково (60 390 грн 18 коп.), оскільки базою нарахування пені є сума процентів, які підлягали нарахуванню за договором.
Узагальнені доводи касаційної скарги
05 вересня 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року.
Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/1536/15-ц,
від 16 травня 2018 року у справі № 201/8674/14-ц, від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15, від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17-ц,
від 14 грудня 2021 року у справі № 757/51306/17-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт укладення між сторонами договору банківського вкладу у письмовій формі, внесення грошових коштів на вкладні депозитні рахунки.
Посилається також на те, що заява про розірвання договору і повернення вкладу надійшла до банку 21 січня 2019 року, тоді як повинна була бути подана в період часу з 22 січня 2019 року по 27 січня 2019 року. При цьому договір банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501 є строковим, а тому не підлягає достроковому розірванню в силу закону.
Крім того, зазначає про неправильне застосування судом положень частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема у правовідносинах, які припинилися у зв`язку із розірванням договору відповідно до змісту судового рішення апеляційного суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/49837/20.
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшла зазначена цивільна справа.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 січня 2018 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк"було укладено договір № SAMDNWFD0071832919501 вклад "Стандарт" строковий на
12 місяців, за умовами якого ОСОБА_1 передала відповідачу грошові кошти в сумі 27 067,18 грн для розміщення на депозитному вкладі строком на 12 місяців з виплатою 14,75 % річних.
Пунктом 2 зазначеного договору сторони передбачили порядок виплати процентів за вкладом, а саме: після закінчення кожного місяця, що минув з моменту укладення договору, в день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 нараховані проценти за вкладом зараховуються на вклад/картку.
Порядок повернення вкладу визначено пунктом 3 договору, а саме: дострокове повернення вкладу не передбачено (пункт 3.1); вкладник може повернути вклад протягом 5 календарних днів після дати закінчення кожного строку вкладу (пункт 3.2); якщо протягом 5 календарних днів після дати закінчення строку вкладу вкладник вимагає повернути частину вкладу, зобов`язання банку за вкладом припиняються і вклад повертається вкладнику (пункт 3.3).
У пункті 4 сторони узгодили порядок повернення вкладу. Після закінчення строку вкладу банк має право перерахувати кошти з депозиту на вклад "до запитання" (пункт 4.1). Якщо після закінчення 3-х календарних днів після надходження грошей на вклад "до запитання" вкладник не затребував суму вкладу або її частину, він доручає банку перерахувати всю суму коштів з вкладу "до запитання" на цей депозит. При цьому процентна ставка по вкладу на новий строк відповідає ставці, яка діє в банку для знову оформлюваних вкладів строку на дату зарахування коштів на депозитний рахунок. Новий строк вкладу починається з дати надходження грошей на депозит з вкладу "до запитання" (пункт 4.2). Якщо банк не перерахував кошти з депозиту на вклад "до запитання", то депозит автоматично продовжується ще на один строк, зазначений в розділі "Дані по вкладу" цього договору. Строк вкладу продовжується неодноразово, автоматично, без явки вкладника в банк. Новий строк вкладу починається з дня наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Процентна ставка на новий строк вкладу дорівнює ставці, яка діє в банку для знову оформлюваних вкладів та строку на день закінчення попереднього строку вкладу без укладення додаткових угод до договору (пункт 4.3).
15 січня 2019 року ОСОБА_1 направила АТ КБ "ПриватБанк" заяву, в якій у зв`язку із закінченням строку договору № SAMDNWFD0071832919501 від 22 січня 2018 року просила видати готівкою належні їй кошти, про що повідомити поштою, або перерахувати на банківську картку. Вказана заява надійшла відповідачу 21 січня 2019 року.
04 лютого 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" надало відповідь ОСОБА_1 на її звернення, яке надійшло до банку 21 січня 2019 року, зазначивши про неможливість виконання її вимог з огляду на наявність заборгованості по кредитному договору, за яким ОСОБА_1 є поручителем.
16 січня 2020 року ОСОБА_1 повторно направила до банку заяву про повернення суми вкладу та нарахованих процентів, у зв`язку із закінченням строку дії депозитного договору.
У відповідь на заяву від 16 січня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" листом
від 05 лютого 2020 року, з посиланням на положення пункту 2.1.2.5.2 Умов і правил надання банківських послуг, повідомив, що банк має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта в разі неналежного виконання ним або третіми особами, за кредитами яких клієнт є поручителем, кредитних зобов`язань. Посилаючись на наявність простроченої заборгованості за кредитним договором, за яким ОСОБА_1 є поручителем, банк фактично відмовив у повернення вкладу.
18 червня 2020 року ОСОБА_1 направила відповідачу заяву, в якій просила повернути їй суму вкладу з нарахованими процентами, а також сплатити 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та пеню 3% від вартості фінансової послуги за кожен день прострочення відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період
з 15 січня 2019 року до моменту повернення вкладу. Додатково посилалася на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2012 року у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус"", ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовлено у задоволенні вимог банку до поручителя
ОСОБА_1, з тих підстав, що підпис у договорі поруки від 27 листопада
2007 року № 2007/227 було виконано не нею. Крім того, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року встановлено, що зазначений вище договір поруки є нікчемним та не потребує визнання його таким в судовому порядку.
Листом від 03 листопада 2020 року АТ КБ "ПриватБанк", у відповідь на звернення позивачки від 18 червня 2020 року, повідомило, що договір банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501, укладений з нею, продовжено на новий строк, а тому з урахуванням того, що умовами договору не передбачено дострокового повернення вкладу, відсутні підстави для його дострокового розірвання.
02 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою та просила роз`яснити їй чи буде видано її депозит після закінчення дії договору від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501 за її заявою.
Листом від 09 жовтня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" додатково повідомило ОСОБА_1 про те, що відсутні правові підстави для дострокового розірвання договору банківського вкладу від 22 січня 2018 року
№ SAMDNWFD0071832919501. Зазначено, що період отримання вкладу настане
з 29 січня 2021 року по 02 лютого 2021 року.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).