Постанова
Іменем України
17 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 161/8464/21
провадження № 61-4930св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Стретович Інна Сергіївна, на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Крупінської С. С.,
від 24 листопада 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Киці С. І., Осіпука В. В., від 17 лютого 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 0722881800:03:001:0163, яка розташована в АДРЕСА_1 .
Вказувала, що ОСОБА_3, власниця суміжної земельної ділянки, кадастровий номер 0722881800:03:01:001:5808, незаконно набула право власності на земельну ділянку, уклавши 08 лютого 2019 року договір купівлі-продажу з ОСОБА_2, яка, в свою чергу, отримала у власність цю земельну ділянку на підставі рішення Заборольської сільської ради.
Наголошувала, що у державному акті форма земельної ділянки
ОСОБА_2 була прямокутною, однак після виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі було створено та внесено неправдиву інформацію в систему координат Державного земельного кадастру, а саме ділянка має ухил в сторону її земельної ділянки у формі паралелограма, що відповідно порушує встановлені межі та її права, як землевласника суміжної ділянки.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 лютого 2019 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Заочним рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 24 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів порушення її прав як суміжного власника земельної ділянки спірним договором купівлі-продажу земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Стретович І. С., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
01 червня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стретович І. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 листопада 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 та постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а крім того вказує на необхідність відступити від застосованих апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, від 20 березня 2019 року № 514/1571/14-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Звертає увагу, що позивач подала позовну заяву про визнання договору недійсним, оскільки предметом цього договору є земельна ділянка, законність формування якої ставиться під сумнів. Визначення меж спірної земельної ділянки було здійснено за рахунок земельної ділянки позивача.
Позивач неодноразово заперечувала свій підпис на акті прийому-передачі межових знаків, вимагаючи оригінал технічної документації, при цьому суди попередніх інстанцій не витребували оригінал технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, натомість апеляційний суд безпідставно взяв до уваги, як доказ, вказану документацію.
Стверджує, що ОСОБА_2 при виділенні земельної ділянки у її власність не погодила із позивачем межі земельних ділянок.
Наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не перевірили доводи позивача про те, що згідно з викопіюванням з плану земельної ділянки, земельна ділянка ОСОБА_1 змінила геометричну конфігурацію та фактичну площу.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи
Згідно з державним актом на право власності на землю, виданим 10 січня 1996 року, серії ІІ-ВЛ № 012800, на підставі рішення Заборольської сільської ради № 5/6-1 від 09 жовтня 1995 року, ОСОБА_2 була власником земельної ділянки, площею 0,1198 га, кадастровий номер 0722881800:03:001:5808, для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована в с. Великий Омеляник Заборольської сільської ради Луцького району.
Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки, кадастровий номер 0722881800:03:001:0163, для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована в АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 26 березня 2015 року.
08 лютого 2019 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: с. Великий Омеляник Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722881800:03:01:001:5808.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.