Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 480/2210/18
провадження № 61-11638св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Миколаївській області, Миколаївська районна держава адміністрація, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року у складі судді Войнарівського М. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Лівінського І. В., Шаманської Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області), Миколаївської районної державної адміністрації (далі - Миколаївська РДА), ОСОБА_2 про визнання неправомірним та скасування наказу про затвердження проекту землеустрою, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що маючи намір отримати у власність земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, у травні 2016 року подав доГУ Держгеокадастру у Миколаївській області заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 24 травня 2016 року № 14-4590/14-16-СГ ОСОБА_1 отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, орієнтовною площею 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
30 червня 2016 року позивач уклав договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4 ) на виготовлення проекту землеустрою.
Висновком від 19 вересня 2016 року № 1081-95/14 ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області погодило проект землеустрою, виготовлений ФОП ОСОБА_4
04 жовтня 2016 року, за заявою ОСОБА_1, здійснено державну реєстрацію земельної ділянки в Держгеокадастрі та присвоєно їй кадастровий номер 4824280200:01:000:0097.
12 листопада 2016 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про затвердження проекту землеустрою і наказом від 30 листопада 2016 року №14-11997/14-16-СТ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, в тому числі ріллі площею 2,00 га (кадастровий номер 4824280200:01:000:0097), із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.
31 травня 2017 року позивач отримав витяг з Держгеокадастру про земельну ділянку для реєстрації права власності на вказане нерухоме майно.
У цьому витягу була зазначена інформація про затверджений проект землеустрою щодо відведення позивачеві земельної ділянки з кадастровим номером 4824280200:01:000:0097, виготовлений ФОП ОСОБА_4
15 вересня 2017 року ОСОБА_1 подав державному реєстратору Миколаївської РДА заяву про державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку.
Проте, рішенням від 20 вересня 2017 року державний реєстратор прав на нерухоме майно відмовив у державній реєстрації права власності, оскільки згідно з даними Державного реєстру речових прав на вказану земельну ділянку вже зареєстровано право власності за іншою особою ОСОБА_2 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12472/14-СГ.
Позивач зазначав, що він не отримував повідомлення про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Держгеокадастрі, проведеної за його заявою, йому не відомі підстави реєстрації спірної земельної ділянки за іншою особою ОСОБА_2, а також відсутні законні підстави для прийняття ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області наказу від 13 вересня 2017 року № 14-12472/14-СГ.
09 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
Виходячи з викладеного та з урахуванням доповнення до позовних вимог, ОСОБА_1 просив задовольнити його позов й визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12472/14-СГ, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень від 14 вересня 2017 року, індексний номер 37067012, щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4824280200:01:000:0097, яка розташована на території Безводненської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4824280200:01:000:0097, яка розташована на території Безводненської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 05 грудня 2019 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення суду, яке буде ухвалене у справі, може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_3, тому наявні підстави для залучення його до участі у справі як співвідповідача у порядку статті 51 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12472/14-17-СГ.
Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 2,00 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4824280200:01:000:0097, яка розташована на території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відмовлено.
Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 352,40 грн судового збору з кожного.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 768,40 грн судового збору.
Суд першої інстанції виходив із наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо незаконності наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12466/14-17-СГ та його скасування.
При цьому, суд першої інстанції зазначив, що положеннями статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
На час звернення ОСОБА_2 із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вже було видано наказ про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки.
Крім того, на час видачі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області наказу від 12 жовтня 2016 року № 14-9820/14-16-СГ про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою земельної ділянки, яка у подальшому передана йому у власність, земельна ділянка вже була сформована, оскільки 04 жовтня 2016 року державний кадастровий реєстратор, перевіривши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений за замовленням ОСОБА_1, здійснив державну реєстрацію земельної ділянки, присвоїв їй кадастровий номер 4824280200:01:000:0097 та видав заявнику витяг з Державного земельного кадастру за номером НВ-4803470302017, в якому містяться відомості про спірну земельну ділянку, внесені до Поземельної книги та кадастровий план, як складову частину витягу.
Метою розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки. Якщо земельна ділянка сформована, то відсутні підстави для розробки проекту землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки та його затвердження.
Дії позивача щодо отримання земельної ділянки у власність були послідовними, своєчасними, з дотриманням вимог законодавства, а тому є правомірними.
Відсутність належної перевірки, формальний підхід до розгляду клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, його погодження створили передумови для порушення прав ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки, яка у встановленому законом порядку сформована за його заявою та поданими ним документами.
Позивач довів, що його право на отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації порушено передачею спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .
ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, всупереч застереженням, які містяться в частині сьомій статті 118 ЗК України, розглядаючи клопотання ОСОБА_2, яке надійшло пізніше ніж звернення ОСОБА_5 про безоплатне отримання земельної ділянки, не пересвідчилось у відповідності розташування об`єкта вимогам законодавства та не врахувало як вимог земельного законодавства, метою яких є уникнення такого конфлікту між заінтересованими особами, так і положень Конституції України щодо обов`язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян, та, незважаючи на державну реєстрацію 04 жовтня 2016 року земельної ділянки за заявою ОСОБА_1, тобто на те, що здійснено формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами за відповідною фізичною особою (стаття 791 ЗК України, стаття 50 Закону України "Про землеустрій"), ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, всупереч наданим йому повноваженням не ухвалило рішення, за наявності для того законних підстав, про відмову в затвердженні проекту землеустрою за зверненням ОСОБА_2, чим суттєво порушило права першого заявника на отримання у власність земельної ділянки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_2, суд першої інстанції, застосувавши висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі 3 367/2022/15-ц, виходив з того, що такі позовні вимоги не є ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Крім того, встановивши, що жодних намірів та дій щодо відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 4824280200:01:000:0097 ОСОБА_1 не здійснював, суд першої інстанції дійшов висновку про вибуття спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 поза його волею.
Ураховуючи те, що спірна земельна ділянка вибула із власності позивача поза його волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, наявні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про витребування майна від ОСОБА_3 як останнього набувача.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 й наявності підстав для визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12472/14-17-СГ, а також витребування спірної земельної ділянки від останнього набувача - ОСОБА_3 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію відомостей про право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку став наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12472/14-17-СГ, внаслідок прийняття якого порушено права позивача як первісного набувача цієї земельної ділянки, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такий наказ є незаконним та підлягає скасуванню.
Враховуючи те, що спірна земельна ділянка вибула із власності ОСОБА_1 поза його волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, суд першої інстанції також дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про витребування майна від останнього набувача - ОСОБА_3 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) та у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 6-19921св18), від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19.
Касаційна скарга мотивована тим, що розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження хоча і здійснюється заявником з метою отримання земельної ділянки у власність, однак вчиняється саме в інтересах територіальної громади чи держави з метою формування такої земельної ділянки.
Виходячи з положень статей 186, 186-1 ЗК України затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 не могло бути підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою ОСОБА_2 .
Висновок судів попередніх інстанцій, що при наявності сформованої земельної ділянки відсутні підстави для розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки іншій особі та його затвердження, не ґрунтується на нормах чинного земельного законодавства.
Суди не встановили обставин, які б підтверджували факт незаконності дій ОСОБА_2 під час розроблення технічної документації та реєстрації речового права на земельну ділянку.
ОСОБА_1 не довів набуття відповідного речового права, на захист якого подано до суду цей позов, що унеможливлює оспорювання правомірності набуття такого права відповідачем у межах заявленого спору.
Висновок судів, що з видачею ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області наказу від 30 листопада 2016 року № 14-11997/14-16-СТ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1, останній став власником спірної земельної ділянки є помилковим.
Оскільки ОСОБА_1 не є власником спірної земельної ділянки, тому не можуть порушуватися його права власника, у зв`язку з чим він не наділений правом вимагати повернення земельної ділянки шляхом витребування на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, при вирішенні цієї справи застосував правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду: від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц (провадження № 61- 42797св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 472/1284/17 (провадження № 61-39982св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 472/659/17 (провадження № 61-39640св18), від 23 січня 2020 року у справі № 472/1291/17 (провадження № 61-41908св18), від 23 січня 2020 року у справі № 472/1281/17 (провадження № 61-37481св18), від 29 січня 2020 року у справі № 472/1289/17 (провадження № 61-39642св18), від 20 березня 2020 року у справі № 472/1290/17 (провадження № 61-43828св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 472/1280/17 (провадження №61-43829св18), від 04 листопада 2020 року у справі № 472/1283/17 (провадження № 61-40920св18), та ухвалив рішення про часткове задоволення позову.
Натомість у аналогічній справі № 480/365/19, суд першої інстанції, застосувавши ці ж самі висновки Верховного Суду, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Отже є необхідним відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, як передбачено пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, та наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Посилання судів попередніх інстанцій на наведені вище постанови Верховного Суду є недоречним, оскільки в них не викладався висновок добросовісності набуття земельної ділянки та набуття речового права на земельну ділянку внаслідок вчинення двостороннього оплатного правочину. Тому відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що є підставою для касаційного оскарження судових рішень, яка передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Труба К. Б. подала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала, що доводи касаційної скарги є безпідставними і необґрунтованими, а рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги законність судових рішень судів попередніх інстанцій не спростовують.
ОСОБА_3 подав до суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, де зазначив про те, що відзив не відповідає вимогам статті 395 ЦПК України, а наведені у ньому доводи є такими, що не підтверджені фактичними обставинами.
Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано цивільну справу з Миколаївського районного суду Миколаївської області.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що у травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих у межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 24 травня 2016 року № 14-4590/14-16-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовним розміром 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.
30 червня 2016 року ОСОБА_1 уклав з ФОП ОСОБА_4 договір на виготовлення проекту землеустрою.
Висновком від 19 вересня 2016 року № 1081-95/14 ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області погодило проект землеустрою, виготовлений ФОП ОСОБА_4 .
Державний кадастровий реєстратор, перевіривши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений ФОП ОСОБА_4, вимогам законодавства, 04 жовтня 2016 року здійснив державну реєстрацію земельної ділянки, присвоїв їй кадастровий номер 4824280200:01:000:0097 та, на підтвердження проведення державної реєстрації, видав ОСОБА_1 витяг з Державного земельного кадастру за номером НВ-4803470432017 про земельну ділянку, який містить всі відомості про неї.
12 листопада 2016 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про затвердження проекту землеустрою та відведення земельної ділянки у власність.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 30 листопада 2016 року № 14-11997/14-16-СГ ОСОБА_1 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку розміром 2,00 га, в тому числі ріллі 2,00 га, (кадастровий номер 4824280200:01:000:0097) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12472/14-17-СГ ОСОБА_2 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку розміром 2,00 га (кадастровий номер 4824280200:01:000:0097) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.
14 вересня 2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Миколаївської РДА прийнято рішення № 37067012 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280200:01:000:0097 за ОСОБА_2 .
У зв`язку із затвердженням та наданням у власність земельної ділянки 15 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Миколаївської РДА з метою реєстрації права власності на вищезазначену земельну ділянку.
Рішенням державного реєстратора Свяченого В. Ю. від 20 вересня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у державній реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280200:01:000:0097 з підстав наявних суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав право власності на оспорювану земельну ділянку зареєстровано за іншим суб`єктом права, а саме ОСОБА_2
09 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв у власність земельну ділянку розміром 2,00 га (кадастровий номер 4824280200:01:000:0097) для ведення особистого селянського господарства, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 144741858 від 09 листопада 2018 року земельна ділянка з кадастровим номером 4824280200:01:000:0097 належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання неправомірним та скасування наказу про затвердження проекту землеустрою й витребування майна відповідають.
За змістом касаційної скарги ОСОБА_3 оскаржує судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання неправомірним та скасування наказу про затвердження проекту землеустрою й витребування майна, тому в іншій частині вимог судові рішення попередніх інстанцій касаційним судом не переглядаються.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи незаконним і скасовуючи наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12472/14-17-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність ОСОБА_2 й витребовуючи у ОСОБА_3 спірну земельну ділянку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на час звернення ОСОБА_2 до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки вже існував наказ цього ж органу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1, за його заявою земельна ділянка була сформована та наказом цього ж органу спірну земельну ділянку останньому надано у власність.
ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, всупереч застереженням, які містяться в частині сьомій статті 118 ЗК України, розглядаючи клопотання ОСОБА_2, яке надійшло пізніше звернення ОСОБА_5 про безоплатне отримання земельної ділянки, не врахувало вимог земельного законодавства щодо обов`язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян, та, незважаючи на державну реєстрацію 04 жовтня 2016 року земельної ділянки за заявою ОСОБА_1, й всупереч наданим йому повноваженням, не ухвалило рішення про відмову в затвердженні проекту землеустрою за заявою ОСОБА_2, чим порушило права першого заявника ( ОСОБА_1 ) на отримання у власність земельної ділянки.
Оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності позивача поза його волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, тому наявні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про витребування майна від останнього набувача ОСОБА_3 на підставі статей 387, 388 ЦК України.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм права правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Констиуцією та законами України.
Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Частинами першою-третьою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Стаття 118 ЗК України визначає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Цей орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Не можуть передаватися у власність земельні ділянки, які уже перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб. Такі земельні ділянки можуть бути передані у власність лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законодавством.
З аналізу вказаних норм, убачається, що Держгеокадастр за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має право вчинити лише такі дії, а саме: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надати мотивовану відмову у його наданні, з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України, зокрема, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2, 0 гектара.
Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Порядок погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 та 186-1 ЗК України.
Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.