ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 646/4689/18
провадження № 61-832св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша харківська державна нотаріальна контора,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Шелест І. М.,та постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Хорошевський О. М., Кіся П. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша харківська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом не правовстановлюючим документом, визнання недійсним дубліката свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що після смерті її матері
18 грудня 1975 року спадкоємцями за заповітом стали ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які успадкували по 1/3 частці житлового будинку на АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок).
ОСОБА_4 мала власну квартиру в м. Одеса, ОСОБА_5 мала у власності частину будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач на той час мешкала і була зареєстрована в спадковому будинку.
Оскільки діюче на той час законодавство забороняло мати у власності більше одного об`єкта нерухомості, то ОСОБА_3 та ОСОБА_5 продали ОСОБА_6 (батько позивача та відповідача) свої частини спірного будинку, що підтверджується договором купівлі-продажу від 15 серпня 1978 року, який посвідчений державним нотаріусом Першої харківської державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі за № 4-3795.
Позивач вважає, що її рідна сестра ОСОБА_4 всупереч вимог статей 101, 103, 104 ЦК Української РСР у редакції, яка діяла на час прийняття спадщини, незважаючи на те, що вона мала квартиру в Одесі, не прийняла протягом одного року рішення про відчуження належної їй 1/3 частки спірного житлового будинку, тобто не виконала покладений на неї законом обов`язок. Оскільки, будучи присутньою при укладенні 15 серпня 1978 року договору купівлі-продажу, відповідач не вирішила питання про відчуження успадкованої нею після смерті матері 1/3 частки будинку, позивач вважає, що право власності у відповідача припинилося на підставі статей 101, 103, 104 ЦК Української РСР.
Також позивач зазначила, що спірний житловий будинок невеликий, складається з двох кімнат і кухні, для реального розподілу між співвласниками необхідні значні перебудови, тому примусове відчуження частки ОСОБА_4 не проводилось. Після укладення договору купівлі-продажу від 15 серпня 1978 року і його реєстрації ОСОБА_6 став єдиним власником спірного житлового будинку.
Крім того, оскільки ОСОБА_6 мешкав у спірному житловому будинку з 1978 року до липня 2010 року, а зареєстрований в ньому до дня смерті (2014 року), то у відповідності до частини першої статті 344 ЦК України він набув право власності і є його єдиним власником.
У зв`язку з викладеним, позивач просила суд:
- визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20 липня 1976 року, зареєстроване в реєстрі за № 2-6354 на підставі заповіту ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, з внесеним записом про зміну власників відповідно до договору купівлі-продажу від 15 серпня 1978 року, таким, що не є документом, який встановлює право ОСОБА_4 на 1/3 частину спірного житлового будинку;
- визнати недійсним дублікат свідоцтва про право на спадщину від 20 липня 1976 року, реєстраційний № 8-2637, виданий Першою харківською державною нотаріальною конторою;
- визнати право власності на спірний будинок за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, померлим ІНФОРМАЦІЯ_3, як єдиним власником;
- поновити строк звернення до суду.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 липня 1976 року, зареєстроване в реєстрі за № 2-6354 на підставі заповіту ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, з внесеним записом про зміну власників відповідно до договору купівлі-продажу від 15 серпня 1978 року, таким, що не є документом, що встановлює право ОСОБА_4 на 1/3 частину спірного житлового будинку, суд першої інстанції виходив з того, що такий спосіб захисту є неналежним. Крім того, позивач не зазначила, які саме її права, свободи та інтереси були порушені при видачі зазначеного свідоцтва про право на спадщину, а також, які вимоги закону було порушено при його видачі.
Суд визнав безпідставними доводи позивача про те, що наслідком непроведення відчуження відповідачем протягом року з моменту набуття у власність 1/3 частки спірного житлового будинку є припинення права власності ОСОБА_4 на таке майно і перехід права власності на це майно до батька сторін - ОСОБА_6, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі. Крім того, позивач не надала доказів на підтвердження того, що відповідач на час прийняття спадщини мала у приватній власності інший житловий будинок або була наймачем жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду, членом житлово-будівельного чи житлового кооперативу у м. Харкові (у населеному пункті де відкрилася спадщина).
Суд вважав недоведеним порушення вимог цивільного законодавства при видачі державним нотаріусом Першої харківської державної нотаріальної контори 20 липня 1976 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а також при посвідчені його копії (дубліката).
Також суд визнав безпідставні вимоги позивача про визнання за ОСОБА_6, який помер, права власності на весь спірний житловий будинок.
Постановою Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2019 року і постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року та задовольнити вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що докази на підтвердження існування у відповідача на час оформлення спадщини після смерті матері нерухомого майна були надані позивачем та знаходяться в матеріалах справи. Такими доказами є довідка про місце проживання відповідача та відомості, які містяться у свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 20 липня 1976 року. Тому відповідач відповідно до статті 104 ЦК Української РСР втратила право власності на 1/3 частку спірного спадкового будинку, а свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20 липня 1976 року припинило бути правовстановлюючим документом.
Також зазначає, що дублікат свідоцтва про право на спадщину виданий незаконно, оскільки при реєстрації документа порушено норми статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".
Заявник вважає помилковими висновки судів про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_6 власником спірного будинку.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи Червонозаводського районного суду м. Харкова.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 20 липня 1976 рокуспірний житловий будинок після ОСОБА_7 успадкували ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 1/3 часткі кожна (а. с. 8).
2 серпня 1976 року у КП "ХМ БТІ" було зареєстровано право власності за позивачем, відповідачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на вказане нерухоме майно (а. с. 8 зв.).
15 серпня 1978 року ОСОБА_3, ОСОБА_5 як продавці та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу, який посвідчений державним нотаріусом Першої харківської державної нотаріальної контори за реєстровим № 4-3795, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_5 продали в рівних частинах кожна, а ОСОБА_6 купив 2/3 частки спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель (а. с. 11, 12).
18 вересня 2008 року державним нотаріусом Остапенко Ю. А. видано ОСОБА_4 дублікат свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 червня 1976 року замість втраченого (а. с. 114).
02 жовтня 2008 року на підставі виданого дублікату ОСОБА_4 зареєструвала право власності на 1/3 частку спірного житлового будинку (а. с. 115).
Після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, відкрилася спадщина на 2/3 частки спірного житлового будинку, яку успадкували його дочки: ОСОБА_3 на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Панченко О. В. 2 липня 2009 року, та ОСОБА_4 на підставі статті 1241 ЦК України, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13 червня 2015 року та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 6 серпня 2015 року (а. с. 100, 117).
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 на час отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом проживала у АДРЕСА_3 (а. с. 8).
Відповідно до довідки житлової групи КЕЧ Одеського району від 15 червня 1976 року ОСОБА_4 постійно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 64).
Рішенням Червонозаводського районного суду Харківської області від 9 січня 2019 року ОСОБА_3 відмовлено у визнанні свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на спірний будинок. Позов було заявлено з інших підстав (а. с. 168, 169).
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.