ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 754/1696/16-ц
провадження № 61-20623св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивачі: ОСОБА_2, ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Камінська Вікторія Петрівна,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Скуратівський Сергій Іванович, на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Соколовї В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, який змінив у процесі розгляду справи, і остаточно просив зобов`язати ОСОБА_2 виконати обов`язок в натурі шляхом передачі йому трикімнатної квартири АДРЕСА_1 на виконання умов договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2015 року, виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із безпідставно займаної ними квартири та застосувати наслідки недійсності правочину в порядку статті 216 ЦК України, а саме стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_5 на його користь грошові кошти у сумі 859 837 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 13 жовтня 2015 року ним та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного договору за ним було зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, тобто він є законним власником зазначеної квартири.
З часу укладення договору ОСОБА_2 відмовляється звільнити продану ним квартиру та продовжує проживати в ній із ОСОБА_3, ОСОБА_4 та іншими їх родичами.
Він неодноразово звертався з вимогою до відповідачів про звільнення квартири від майна, про надання йому вільного доступу до квартири шляхом передачі ключів від неї та про припинення незаконного користування належним йому майном.
Однак його звернення були залишені відповідачами без реагування.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 8 грудня 2016 року, занесеною до журналу судового засідання, до участі у справі як третіх осіб залучено ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, Службу у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
У червні 2017 року ОСОБА_2, ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Камінська В. П. (далі - приватний нотаріус КМНО Камінська В. П.), про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2015 року, укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Камінською В. П. за реєстровим № 274.
В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зазначили, що оспорюваний договір було укладено без участі та згоди ОСОБА_2, а також за відсутності згоди його дружини, яка є співвласником квартири.
У 2013 році він придбав квартиру у забудовника шляхом участі власними коштами в програмі інвестування будівництва нового житла. У квартирі було зроблено ремонт, в якій він разом із сім`єю проживає.
8 листопада 2015 року у зв`язку з незаконним продажем квартири він звернувся до правоохоронних органів, де за фактом незаконного (шахрайського) заволодіння квартирою Деснянським УП ГУНП у місті Києві було розпочато досудове розслідування, під час якого з`ясувалось, що 13 жовтня 2015 року в приміщенні офісу приватного нотаріуса КМНО Камінської В. П. було вчинено два правочини, а саме договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності від 15 листопада 2013 року, та ОСОБА_1, та попередній договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зобов`язались протягом шести місяців з дня укладення попереднього договору укласти основний договір про зворотній продаж квартири.
При цьому було з`ясовано, що під час укладення вищевказаних договорів ОСОБА_3 не розумів дійсний їх зміст.
ОСОБА_3 потребував додаткових коштів, у зв`язку з чим домовився з ОСОБА_1 про отримання грошової позики в сумі 40 000 доларів США строком на 6 місяців під 3,5% на місяць.
Отже, замість договорів позики та застави фактично було укладено договір продажу та зворотного викупу квартири.
ОСОБА_3 підписав оспорюваний договір під впливом помилки, тому укладений між сторонами договір не відповідає їх дійсним намірам та має бути визнаний недійсним.
Крім того, відчуження квартири відбулось за ціною, що не відповідає дійсній ринковій вартості квартири, проте повністю відповідає сумі узгодженої позики, - 40 000 доларів США, що еквівалентно 859 837 грн.
Зафіксований у попередньому договорі шестимісячний строк, зі спливом якого має бути укладено основний договір купівлі-продажу, повністю збігається з домовленістю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо строку позики. А обов`язок ОСОБА_3 сплачувати ОСОБА_1 по 1 400 доларів США щомісячно відповідає погодженій умові щодо сплати 3,5% на місяць за користування сумою позики.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 квітня 2019 року в задоволенні первісного позову відмовлено.
Зустрічний позов задоволено.
Визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_3, від 13 жовтня 2015 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Камінською В. П. та зареєстрований у реєстрі за № 274.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 грн.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу квартири від 13 жовтня 2015 року, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на оспорювану квартиру, визнаний недійсним, отже у нього не виникає права вимагати усунення порушень прав власника нерухомого майна шляхом виселення іншого власника та члена його родини.
Задовольняючи зустрічний позов, місцевий суд виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_5, яка є співвласником спірного нерухомого майна.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_2 не довів укладення оспорюваного договору під впливом помилки.
Відмовляючи у застосуванні наслідків недійсності правочину в порядку статті 216 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не отримували коштів від продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Кошти, отримані від продажу квартири, було передано ОСОБА_17 .
Та обставина, що в пункті 2.2 оспорюваного договору купівлі-продажу зазначено, що "сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру проставленням своїх підписів" не може бути достатнім доказом отримання ОСОБА_2 коштів від продажу квартири, оскільки його підпис на вказаному договорі відсутній, умови цього договору він не узгоджував, заперечує їх та оспорює в передбаченому законом порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 квітня 2019 року в частині відмови у застосуванні наслідків недійсності правочину скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Застосовано наслідки недійсності правочину - договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2015 року квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 859 837 грн.
В решті рішення залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину та приймаючи в цій частині нову постанову, апеляційний суд виходив з того, що пунктом 2.1 оспорюваного договору встановлено, що ціна продажу квартири складає 859 837 грн, які продавець отримав від покупця до часу підписання цього договору. Пунктом 2.2 даного договору встановлено, що сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру проставленням своїх підписів на цьому договорі.
Враховуючи, що ОСОБА_3 був належним чином уповноважений на укладення оспорюваного договору, умовами якого встановлено отримання грошових коштів від покупця у розмірі 859 837 грн до часу підписання договору та підтверджено факт повного розрахунку між сторонами, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення сторін до стану, що існував до укладення правочину, визнаного недійсним, та застосування наслідків недійсності правочину.
Тобто, стягнення з ОСОБА_2 суми у розмірі 859 837 грн є поновленням прав ОСОБА_1, яким на виконання умов договору, визнаного недійсним, були сплачені кошти.
Залишаючи в решті рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що з 7 грудня 2006 року ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_5, спірна квартира придбана ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, тому є спільною сумісною власністю подружжя.
Усупереч приписам чинного законодавства дружина ОСОБА_2 не надавала нотаріально посвідченої згоди на продаж нерухомого майна, співвласником якого вона є, тому висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним є правильним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
15 листопада 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Скуратівський С. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 квітня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Скуратівський С. І. вказує неврахування судом апеляційної інстанції положень частини третьої статті 238 ЦК України, згідно з якою представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.
ОСОБА_3 діяв не в інтересах свого довірителя, а у своїх особистих інтересах, що є неприпустимим у розумінні статті 238 ЦК України.
У матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_2 або його дружиною будь-яких коштів від вчинення оспорюваного правочину. Також у матеріалах справи відсутні докази отримання грошових коштів і ОСОБА_3 .
Апеляційний суд помилково вирішив, що стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в сумі, яка зазначена у договорі, буде способом повернення сторін у попередній стан, незалежно від того отримав продавець ці кошти, чи ні.
У випадку необхідності застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення сторін у попередній стан сума коштів, яка підлягала сплаті на користь ОСОБА_1, мала б становити 809 837 грн, а не 859 837 грн як помилково зазначив апеляційний суд.
Підготовче засідання у справі закінчено 16 травня 2018 року, вимога ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину подана 18 січня 2019 року, тобто після спливу передбаченого законом процесуального строку, тому не підлягала розгляду у цьому провадженні.
ОСОБА_1 на порушення норм процесуального права не було сплачено судовий збір за подання вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.
Апеляційний суд не лише вийшов за межі апеляційного розгляду, але й фактично ухвалив рішення стосовно вимоги, яка не була предметом розгляду в суді першої інстанції.
Позиція інших учасників справи
У червні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Скуратівського С. І., в якому, посилаючись на відповідність висновків суду апеляційної інстанції нормам матеріального та процесуального права, просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Цією ж ухвалою Верховного Суду зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 859 837 грн до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
7 грудня 2006 року було укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_18, батьком якої записаний ОСОБА_2, а матір`ю - ОСОБА_5 .
З попереднього договору від 14 листопада 2013 року судами встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДБК-Інвест" (далі - ТОВ "ДБК-Інвест"), як продавець, та ОСОБА_2, як покупець, зобов`язувались у майбутньому не пізніше 1 лютого 2014 року укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна на придбання нерухомого майна покупцем, а саме трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
На виконання вимог вищевказаного попереднього договору 24 березня 2014 року між ТОВ "ДБК-Інвест", як продавцем, та ОСОБА_2, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з довіреністю від 15 листопада 2013 року, виданою ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 уповноважив вказаних осіб підписати від його імені договір купівлі-продажу спірної квартири з ТОВ "ДБК-Інвест", укласти договори на обслуговування та експлуатацію зазначеної квартири з Київенерго, органами ЖЕК, АТС та іншими, сплачувати всі необхідні платежі від його імені на експлуатацію та обслуговування квартири, в подальшому при необхідності, укласти договір купівлі-продажу зазначеної квартири за ціною та на умовах за їх розсудом.
13 жовтня 2015 року між ОСОБА_2, від імені якого діяв представник ОСОБА_3 на підставі довіреності від 15 листопада 2013 року, та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 2.1. вказаного договору купівлі-продажу квартири, за згодою сторін ціна продажу квартири складає 859 837 грн, які продавець отримав від покупця до моменту підписання цього договору.
На підставі вказаного договору за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно.
Згідно з висновком про вартість об`єкта нерухомого майна від 12 жовтня 2015 року ринкова вартість квартири складає 859 837 грн.
13 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язався продати та передати ОСОБА_3, а останній зобов`язався прийняти квартиру АДРЕСА_1 протягом 6 місяців з часу укладення цього договору, тобто до 13 квітня 2016 року, та укласти договір купівлі-продажу зазначеної квартири протягом цього ж строку на умовах, передбачених цим договором.
13 жовтня 2015 року було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири та попередній договір про продаж ОСОБА_1 в майбутньому, а саме через 6 місяців, тієї ж самої квартири на користь ОСОБА_3 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року у справі № 754/16444/15-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року, розірвано попередній договір від 13 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Камінською В. П. та зареєстрований в реєстрі за № 275.
Зазначене судове рішення мотивовано тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено без згоди ОСОБА_5, яка є співвласником даного нерухомого майна, а, отже, він підлягає визнанню недійсним.
Також суди зазначили про те, що пункт 2.2 оспорюваного договору купівлі-продажу не може бути достатнім доказом отримання ОСОБА_2 коштів від продажу квартири, оскільки підпису останнього на договорі немає, умови цього договору він не узгоджував, заперечує щодо них та оспорює в передбаченому законом порядку.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2, поданої адвокатом Скуратівським С. І., на постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.