Постанова
Іменем України
17 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 522/16737/17
провадження № 61-4395св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року у складі судді Науменка А.В. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та усунення перешкод в користуванні майном.
17 травня 2018 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси змінено відповідача ОСОБА_2 на належного відповідача - ОСОБА_3
17 травня 2018 року ОСОБА_4 до ОСОБА_3 подано позов у новій редакції, в якій остання просила:
- визнати облаштування санвузла на сходовій площадці будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 протиправним;
- зобов`язати ОСОБА_3 за власні кошти привести сходову площадку у первісний стан, який існував до облаштування санвузлу.
У серпні 2018 року ОСОБА_4 звернулася з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якому просила:
- визнати приватизацію квартири АДРЕСА_2 в частині приватизації самовільно збудованого санвузлу частково недійсною;
- визнати договір купівлі-продажу 349/1000 частини вказаної квартири, укладений 10 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частково недійсним в частині самовільно збудованого санвузлу.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 року зазначені справи об`єднано в одне провадження та продовжений розгляд справи по суті під № 522/16737/17.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_3 на третьому поверсі.
На цьому ж поверсі знаходиться квартира АДРЕСА_4, частина якої (349/1000) належала ОСОБА_2, а інша частина (651/1000) належала його доньці ОСОБА_3 .
Сходові конструкції багатоквартирного будинку АДРЕСА_5 є спільною сумісною власністю співвласників будинку.
У 1998 році ОСОБА_2 звернувся до Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів з проханням затвердити проект збудованого санвузла у квартирі АДРЕСА_4 .
Розпорядженням № 1364 від 02 грудня 1998 року Центральною районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів затверджено проект реконструкції квартири.
В подальшому, без згоди усіх мешканців будинку ОСОБА_5 самовільно здійснив реконструкцію, демонтував дерев`яну конструкцію, на якій знаходилась вбиральня для потреб мешканців квартир АДРЕСА_6, АДРЕСА_7, АДРЕСА_8, АДРЕСА_4, та облаштував власний санвузол.
Розпорядженням Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради № 777 від 17 серпня 2001 року задоволено протест прокурора Центрального району м. Одеси та скасовано Розпорядження № 1364 від 02 грудня 1998 року "Про затвердження проекту облаштування санвузла в квартирі АДРЕСА_2".
Позивач вказує, що облаштування санвузла на сходовій площадці в будинку АДРЕСА_1 здійснено без дотримання встановленого порядку, з порушенням будівельних норм, спричинило руйнування будинку в цілому та обмежило доступ до її квартири.
У 2004 році відповідачі приватизували квартиру АДРЕСА_2 .
10 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 349/1000 частини квартири АДРЕСА_2 .
На даний час власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 .
Позивачка вважає, що проведена у 2004 році приватизація та указаний договір купівлі-продажу частини квартири між відповідачами є незаконними в частині права на реконструйоване приміщення (санвузла).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що облаштування санвузла у квартирі АДРЕСА_2 було здійснено відповідно до вимог чинного на момент такого облаштування законодавства, відповідне розпорядження органу державної влади позивачкою не оскаржувалось, у зв`язку із чим вимога про визнання облаштування санвузла протиправним та усунення перешкод у користування майном є необґрунтованою.
Суд також вважав, що приватизація житла була проведена у порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд виходив з їх безпідставності.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
06 травня 2022 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року.
В касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
01 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_4 є власницею квартири АДРЕСА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданого 24 липня 1997 року на підставі Розпорядження органу приватизації № 98201 від 24 липня 1997 року.
Указана квартира знаходиться на третьому (останньому) поверсі триповерхового будинку під АДРЕСА_5 .
На даному (третьому) поверсі будинку під АДРЕСА_5 всього знаходиться дві квартири - належна позивачці ОСОБА_4 на праві приватної власності квартира під АДРЕСА_8 та належна на праві приватної власності відповідачці ОСОБА_3 квартира під АДРЕСА_4 .
Для забезпечення власних потреб відповідач ОСОБА_2 на підставі Розпорядження № 1364 від 02 грудня 1998 року Центральною районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів "Про затвердження проекту облаштування санвузла в квартирі АДРЕСА_2" здійснив у 1999 році реконструкцію дерев`яної конструкції, у якій для забезпечення потреб мешканців квартир було облаштовано спільну вбиральню.
Після реконструкції на місці спільної вбиральні був облаштований особистий санвузол для квартири АДРЕСА_4 з відповідною зміною входу до нього безпосередньо з квартири.
Розпорядженням Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради № 777 від 17 серпня 2001 року було задоволено протест прокурора Центрального району м. Одеси та скасовано Розпорядження Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради № 1364 від 02 грудня 1998 року "Про затвердження проекту облаштування санвузла в квартирі АДРЕСА_2".
Встановлено, що 17 вересня 2001 року Одеською обласною службою Української державної інвестиційної експертизи Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України листом № 194 повідомлено першого заступника голови Центральної районної адміністрації про те, що, розглянувши скаргу ОСОБА_4, служба повідомляє про відсутність відхилень від нормативів облаштування тамбуру та санвузлу квартира АДРЕСА_2 .
У жовтні 2002 року Одеський філіал НДІ ПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ України з питань житлово-комунального господарства розробив технічний висновок зберігання санітарно-технічного вузла та тамбуру у квартирі АДРЕСА_2, відповідно до змісту якого внутрішнє планування квартири та призначення приміщень збережені відповідно до проекту, основні несучі та огороджувальні конструкції квартири находяться в задовільному технічному стані, квартира придатна до експлуатації.
14 листопада 2002 року 4-а самостійна державна пожежна частина Управління державної пожежної охорони УМВС в Одеській області, розглянувши технічний висновок, не заперечує проти збереження санітарно-технічного вузла та тамбуру у квартирі АДРЕСА_2 .
14 лютого 2003 року Державна санітарно-епідеміологічна служба м. Одеси прийшла до висновку про можливість збереження та подальшу експлуатацію прибудованого тамбуру до квартира АДРЕСА_2 .
23 липня 2003 року Розпорядженням № 1365 Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, керуючись Положенням про районну адміністрацію Одеської міської ради затверджено технічний висновок збереження санітарно-технічного вузла і тамбуру у квартирі АДРЕСА_2, дозволено ОСОБА_5 зберегти виконану прибудову, вважати квартиру прийнятою до експлуатації. Дана указівка відділу обліку та розподілу житлової площі внести зміни у лицьовий рахунок даної квартири, а саме - прийнята до експлуатації квартира загальною площею 69,7 кв.м (житловою площею 35,9 кв.м).
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 24 травня 2004 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, 651/1000 квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ОСОБА_3
10 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 349/1000 частини квартири АДРЕСА_2 .
На даний час власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.