Постанова
Іменем України
15 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 347/525/20
провадження № 61-13444св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Косівська центральна районна лікарня" Косівської районної ради Івано-Франківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Косівська центральна районна лікарня" Косівської районної ради Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від
08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Косівська центральна районна лікарня" Косівської районної ради Івано-Франківської області (далі - КНП "Косівська ЦРЛ") про скасування наказу від 17 лютого 2020 року № 45-к про звільнення позивача з роботи з посади лікаря-стоматолога-терапевта стоматологічного відділення КНП "Косівська ЦРЛ", поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 травня 1985 року вона прийнята на посаду лікаря стоматолога-терапевта Косівської центральної лікарні, яку
06 серпня 2018 року реорганізовано шляхом перетворення на КНП "Косівська ЦРЛ".
Наказом від 17 лютого 2020 року № 45-к її звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників. Оскільки фактичного скорочення штатних посад працівників на підприємстві не відбулось, а також через неналежне повідомлення її про майбутнє звільнення, оспорюваний наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Згідно з наказом директора КНП "Косівська ЦРЛ" від 05 листопада 2019 року вирішено ліквідувати стоматологічне відділення поліклініки КНП "Косівська ЦРЛ" та вивести з штатного розпису 0,75 посади завідувача стоматологічним відділенням, лікар стоматолог-терапевт; 2,5 посади лікаря стоматолога-терапевта; 1,5 посади лікаря стоматолога-хірурга; 2,0 лікаря стоматолога дитячого.
Наказом директора КНП "Косівська ЦРЛ" ОСОБА_2 від 05 грудня
2019 року внесено зміни в штатний розпис КНП "Косівська ЦРЛ" з 15 лютого 2020 року та вирішено вивести 0,75 посади завідувача стоматологічного відділення, лікаря стоматолога-терапевта, 2,5 посади лікаря стоматолога- терапевта, 1,5 посади лікаря стоматолога-хірурга, 2,00 посади лікаря стоматолога дитячого, повідомити про вивільнення з 15 лютого 2020 року працівників згідно пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв`язку із скороченням штату посад: ОСОБА_3 - завідувача стоматологічного відділення, лікарів стоматологів-терапевтів стоматологічного відділення ОСОБА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - лікаря стоматолога-хірурга стоматологічного відділення, ОСОБА_8 - лікаря стоматолога-хірурга стоматологічного відділення, ОСОБА_9 - лікаря стоматолога дитячого стоматологічного відділення.
05 грудня 2019 року їй вручено повідомлення про скорочення штату та чисельності працівників № 735/01-09, яким повідомлено про наступне звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України -
15 лютого 2019 року, та вручено перелік (кількість) вакантних посад та зайнятих за сумісництвом станом на 05 грудня 2019 року. Однак такі посади не відповідали її спеціальності та кваліфікації.
17 лютого 2020 року її та інших працівників повідомлено про звільнення та необхідність отримати трудові книжки. Проте 18 лютого 2020 року їй стало відомо, що інші особи, які підлягали звільненню у зв`язку із скороченням штату, продовжують працювати.
Такі дії відповідача є незаконними, оскільки звільнення її посади відбулось з неіснуючих підстав, без повідомлення профспілкового органу про заплановане її звільнення, за відсутності дійсного скорочення штату та наявності у роботодавця посад, які відповідають її кваліфікації.
Позивач просила:
визнати незаконним та скасувати наказ від 17 лютого 2020 року № 45-к,
поновити її на роботі,
стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу,
стягнути понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу в розмірі 14 940,80 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 40, 42, 49-2 КЗпП України, виходив із того, що відповідачем, як роботодавцем, виконано обов`язки, покладені на нього статтею 49-2 КЗпП України: повідомлено позивача про наступне вивільнення за два місяці; запропоновано їй всі наявні на підприємстві посади за весь період до дня звільнення, на переведення на які вона згоди не надала; директор КНП "Косівська ЦРЛ" звертався із поданням до первинної профспілкової організації Косівської ЦРЛ для отримання погодження на звільнення працівників лікарні, в тому числі і позивача, однак профспілковою організацією на час звільнення позивача не надано жодної відповіді на вказане подання.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 липня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення.
Визнано незаконним наказ директора КНП "Косівська ЦРЛ" від 17 лютого
2020 року № 45-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення КНП "Косівська ЦРЛ"
17 лютого 2020 року, у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення КНП "Косівська ЦРЛ" з 18 лютого 2020 року.
Стягнено з КНП "Косівська ЦРЛ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 лютого 2020 року по 08 липня
2021 року в розмірі 83 879,62 грн.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що з 14 лютого 2020 року введено до штатного розпису у створене у поліклінічному відділенні КНП "Косівська ЦРЛ" загально-поліклінічного відділення посади лікарів-стоматологів, яке доповнено лікарями, зокрема стоматологами-терапевтами 2,25 штатних одиниць (а. с. 60) і на підставі цього наказу доповнено штатний розпис 15 лютого 2020 року. Проте позивача звільнено з посади 17 лютого 2020 року за наявності введених до штатного розпису з 14 лютого 2020 року посади лікарів стоматологів-терапевтів та на день звільнення позивачу вакантні посади не запропоновано.
На виконання ухвали суду від 23 червня 2021 року КНП "Косівська ЦРЛ" надала висновок про врахування переважного права на залишення на роботі та переведення у загально-поліклінічне відділення підприємства від 10 січня
2020 року. Проте позивач не була ознайомлена із цим висновком, заперечувала результати продуктивності праці, проте не мала можливості оспорити зазначену в таблиці продуктивність праці з огляду на неповідомлення її про результати. ОСОБА_1 подала письмові пояснення щодо зібраних судом доказів, в яких наводить розрахунок продуктивності праці лікарів-стоматологів терапевтів стоматологічного відділення КНП "Косівська ЦРЛ" з врахуванням затраченого (оплаченого) часу (а. с. 146-148, т. 2). Згідно посвідчення № НОМЕР_1 (а. с. 17, т. 1) ОСОБА_1 10 березня 2010 року присвоєно кваліфікаційну категорію за спеціальністю терапевтична стоматологія першої категорії. Атестацію позивача продовжено до 30 березня 2020 року і відомості про підтвердження (продовження) дії кваліфікаційного посвідчення відсутні. Проте відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 12 червня 2020 року № 1106 "Про зміни до деяких наказів Міністерства охорони здоров`я України", наказ МОЗ України від 22 лютого 2019 року № 446 "Деякі питання безперервного професійного розвитку лікарів", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 25 березня 2019 року за № 293/33264, доповнено новими пунктами 7-9. Відповідно до пункту 8 у 2020 році атестації на визначення знань та практичних навичок з присвоєнням (підтвердженням) звання "лікар-спеціаліст", а також присвоєння (підтвердження) кваліфікаційної категорії лікарів переносяться на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVІD-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2". Термін дії посвідчень про кваліфікаційну категорію та сертифікатів лікаря-спеціаліста, який спливає у період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину продовжується на один рік. Лікарі, термін дії посвідчень про кваліфікаційну категорію та сертифікатів лікаря-спеціаліста яких сплив у період дії карантину, мають право атестуватись у шестимісячний строк після закінчення карантину. Тому не може ставитись у провину позивачу неможливість підвищення рівня кваліфікації у 2020 році.
Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 мала переваги на залишення на роботі перед ОСОБА_6 .
Якщо порівняти три штатних розписи, що містяться в матеріалах справи, прослідковується відсутність скорочення штату на посаді лікаря стоматолога-терапевта на день звільнення ОСОБА_1 . У шатному розписі станом на 05 грудня 2019 року кількість штатних одиниць на посаді лікаря стоматолога-терапевта у стоматологічному відділенні складає 2,25 шт. од. (а. с. 32-35, 190-192, т. 1), станом на 15 лютого 2020 року також залишилося у загально-поліклінічному відділенні (доповненому) 2,25 штатних одиниць (а. с. 28-31, 194-197, т. 1).
У порівнянні з витягом зі штатного розпису станом на 05 грудня 2019 року - 0,75 та 1,75, що разом становить 2,5 шт. од. (а. с. 149, т. 1), 0,75 - завідувач відділення лікар-стоматолог, тобто 3,75, а всього по відділенню 6,75 штатних одиниць лікарів, штатних одиниць зменшилося на 1 штатну одиницю або 0,75 ставки завідувача відділенням та 0, 25 ставки лікаря стоматолога-терапевта. Цей витяг суперечить засвідченим копіям штатних розписів на 05 грудня
2019 року та 15 лютого 2020 року, тому він є недопустимим доказом. Згідно з поданою відповідачем і належним чином засвідченою копією штатного розпису КНП "Косівська ЦРЛ" станом на 05 березня 2020 року штат стоматологічного відділення залишився у незмінному стані, як до скорочення штату: всього 6,75 посад лікарів, в тому числі завідувач - 0,75, лікар стоматолог-терапевт - 0,75 і 1,75 (а. с. 149-153).
За таких обставин скорочення штату працівників стоматологічного відділення не було.
Лікар стоматолог-терапевт ОСОБА_1 була членом первинної профспілкової організації КНП "Косівська центральна районна лікарня" з травня 1985 року по 17 лютого 2020 року (а. с. 42, т. 1). Проте первинна профспілкова організація самоусунулась від розгляду питання про надання згоди на її звільнення. Відповідно до інформації Івано-Франківської обласної організації професійної спілки працівників охорони здоров`я від 13 травня 2021 року виконання ухвали апеляційного суду від 06 квітня 2021 року щодо надання згоди або відмови на звільнення з посади лікаря стоматолога-терапевта ОСОБА_1 не належить до їх компетенції" (а. с. 49-51, т. 2).
В КНП "Косівська ЦРЛ" за три місяці до запланованих звільнень працівників консультацій з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення не проводилося.
З огляду на порушення процедури звільнення ОСОБА_1 (відсутність фактичного скорочення штату працівників, не врахування в повній мірі переважного права на залишення на роботі по продуктивності праці, не запропонування на день звільнення усіх вакантних посад) наказ директора КНП "Косівська ЦРЛ" від 17 лютого 2020 року слід скасувати та поновити її на роботі на даній посаді з 18 лютого 2020 року.
Оскільки позивач звільнена з роботи незаконно та підлягає поновленню на роботі, на її користь повинен бути стягнений середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18 лютого 2020 року (день звільнення
17 лютого 2020 року є останнім днем роботи) по день ухвалення рішення судом. При визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу апеляційний суд керувався частиною другою статті 235 КЗпП України, статтею 27 Закону України "Про оплату праці", Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
08 лютого 1995 року № 100, а також наказом МОЗ України від 25 травня
2006 року № 319, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 червня
2006 року за № 696/12570 "Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров`я". Згідно довідок про доходи ОСОБА_1 та табелів використання робочого часу, наданих відповідачем, позивач працювала два повні місяці, що передували звільненню, нарахування за які можуть бути застосовані для обчислення середнього заробітку, у грудні 2019 року та січні 2020 року. За грудень 2019 року позивачу на посаді лікаря-стоматолога-терапевта нараховано за відпрацьовані 66,78 години за місяць (або 16,5 годин на тиждень) оклад в розмірі 3 341,90 грн; у січні 2020 року нараховано за відпрацьовані 66,78 год за місяць оклад в розмірі
3 620,50 грн, а всього 6 962,40 грн. Середньогодинна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітку по цій посаді за грудень 2019 та січень 2020 на кількість відпрацьованих годин: 6 962,40 грн : 133, 6 = 52,13 грн за годину. За період 18 лютого 2020 року по 08 липня 2021 року минуло 72 тижні 2 дні, тобто середній заробіток за цей час складає: 52,13 х 16,5 годин + 2 х 6,36 х
х 52,13 = 83 879,62 грн.
Аргументи учасників справи
У серпні 2021 року КНП "Косівська ЦРЛ" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд допустив грубе порушення строків розгляду справи, зокрема вимог статті 371 ЦПК України, оскільки розгляд справи в апеляційній інстанції тривав 136 днів. Безпідставне та тривале затягування розглядом апеляційної інстанції строку розгляду справи стало приводом для збільшення часу "вимушеного прогулу" та безпідставного стягнення за вказаний період оплати, компенсації на користь позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання вимог закону та забезпечення дотримання прав працівників директор КНП "Косівська ЦРЛ" звернувся із поданням 14 січня 2020 року № 32/01-09 до первинної профспілкової організації Косівської ЦРЛ для отримання погодження на звільнення працівників лікарні, в тому числі і позивача. Профспілкова організація на час звільнення позивача не надала жодної відповіді на вказане подання (а. с. 130, т. 1). Проте суд апеляційної інстанції зі своєї ініціативи постановив ухвалу від 06 квітня 2021 року, якою запитав згоду або відмову у наданні згоди профспілкової організації Первинної профспілкової організації працівників охорони здоров`я КНП "Косівська ЦРЛ", профспілкової організації Косівська районна рада голів профкомів працівників охорони здоров`я на звільнення з посади лікаря-стоматолога-терапевта ОСОБА_1 . Ухвалою того ж суду від 27 квітня 2021 року зобов`язано вказані організації виконати ухвалу суду від 06 квітня 2021 року. Ці ухвали постановлені з порушенням вимог статті 43 КЗпП України. З цього приводу Івано-Франківська обласна організація профспілки працівників охорони здоров`я у відповіді вказала, що виконання ухвали суду від 06 квітня 2021 року не належить до компетенції обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я України та Профспілки працівників охорони здоров`я України, а належить до компетенції первинної профспілкової організації, членом якої є дана особа (а. с. 49-51, т. 2). Апеляційний суд фактично втручався у діяльність профспілкових органів, що є порушенням статті 12 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та зобов`язав до вчинення дій осіб, які взагалі не були учасниками розгляду справи по суті та не були судом залученими до участі в цій в справі. Тому апеляційний суд безпідставно допустив затягування розгляду справи, вдавався до зібрання нових доказів без згоди учасників судового розгляду, що стало підставою для заяви про відвід складу суду, яку подала позивач і після цього суд надав неправильну оцінку фактичним обставинам справи та ухвалив помилкове рішення на користь позивача.
Розрахунок продуктивності праці апеляційним судом проведено невірно, без врахування того факту, що позивач в період 2019 року відпрацювала 12 місяців, а лікар-стоматолог Цюро М. В - 10 місяців. Виходячи із фактично відпрацьованого часу та об`єктивно проаналізувавши відомості, викладені в звітно-обліковій документації, комісією визначено фактично більшу продуктивність праці ОСОБА_6 за 2019 рік (із проведенням прийомів рівності ставок - до 0,5 ставки) - 163,43 в той час як в ОСОБА_1 така продуктивність за 2019 рік склала 151,33. За таких обставин апеляційний суд з недотриманням висновків у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 813/1220/16 взяв на себе повноваження роботодавця, без врахування норм навантаження інших лікарів-стоматологів, а саме відпрацьованих ними умовних одиниць працеємності, що є основним критерієм та показником навантаженості лікаря, помилково визначив вищу продуктивність праці та переважне право позивача на залишення на роботі, чим порушено права інших працівників-лікарів, а також у порушення частини третьої статті 367 ЦПК України взяв на себе повноваження без заявлених клопотань сторін збирати та досліджувати в ході тривалого судового розгляду додаткові докази по справі, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції помилково застосовано наказ МОЗ України від
12 червня 2020 року № 1106 "Про зміни до деяких наказів Міністерства охорони здоров`я України", який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин з позивачем, яку звільнено з роботи 17 лютого 2020 року, тобто до прийняття наказу МОЗ України від 12 травня 2020 року та до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року про введення карантину на всій території України з 12 березня до 03 квітня 2020 року.
Апеляційним судом невірно визначено про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18 лютого 2020 року по 08 липня 2021 року в розмірі 83 879,62 грн, оскільки судом при обчисленні вказаного розміру середнього заробітку не взято до уваги, що за цей період ОСОБА_1 повинна була відпрацювати 346 робочих днів по 3 год. 18 хв, всього - 1 100 год. 28 хв. Середньогодинна заробітна плата становить 52,13 грн. Тому до стягнення за вказаний період мала б підлягати сума 57 357,60 грн (1 100,23 x 52,13).
Судом не враховано, що відповідачем запропоновані позивачу усі наявні вакантні посади. Посилання позивача на те, що їй не запропоновано посаду лікаря стоматолога-терапевта, яка утворювалась у складі поліклінічного відділення КНП "Косівської ЦРЛ", є безпідставними, оскільки положеннями КЗпП України не передбачено обов`язку роботодавця пропонувати працівнику посаду, яку буде утворено-введено.
Позивач вказувала про те, що відповідачем не погоджено її звільнення з виборним органом первинної профспілкової організації, проте суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що КНП "Косівська ЦРЛ" виконано усі умови для отримання згоди виборчого органу первинної профспілкової організації, а відсутність правового обґрунтування відмови профспілкового органу у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 надавало право роботодавцю звільнити її без цієї згоди, що відповідає положенням частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", висновку Верховного Суду України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15. Аналогічні висновки зроблено в постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18 (провадження № 61-7838св19); від 18 лютого 2020 року у справі № 226/1660/18 (провадження № 61-7116св19).
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду відзив, у якому просила оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
У січні 2022 року КНП "Косівська ЦРЛ" подало до суду відповідь на відзив, у якому просило постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні клопотання КНП "Косівська ЦРЛ" про зупинення виконання Івано-Франківського апеляційного суду від 08 липня
2021 року відмовлено.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від
09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, у постановах Верховного Суду від
13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18, від 18 лютого 2020 року у справі
№ 226/1660/18).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що позивач з 07 травня 1985 року наказом від 08 травня
1985 року прийнята на роботу до Косівської центральної районної лікарні на посаду лікаря стоматолога-терапевта (а. с. 14-15, т. 1).