Постанова
Іменем України
10 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 761/447/21
провадження № 61-854св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Служба безпеки України, Управління Служби безпеки України в Одеській області, Державна казначейська служба України,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Верланова С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України (далі - СБУ), Управління СБУ в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури, посилаючись на те, що 19 серпня 2008 року слідче управління СБУ порушило стосовно нього кримінальну справу № 408 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 328 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 20 серпня 2008 року він був затриманий працівниками СБУ, а 29 серпня 2008 року військовим місцевим судом Київського гарнізону йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Постановою військового апеляційного суду Центрального регіону України від 11 вересня 2008 року вищезгаданий запобіжний захід було змінено на підписку про невиїзд. Після закінчення досудового розслідування слідче управління СБУ направило кримінальну справу до суду, однак постановою військового місцевого суду Одеського гарнізону від 25 серпня 2010 року матеріали справи були повернуті до Головного слідчого управління СБУ для організації додаткового розслідування. В подальшому слідчі органи повторно направили кримінальну справу до Приморського районного суду міста Одеси, який свою постановою від 06 червня 2014 року знову повернув її матеріали на додаткове розслідування. У зв`язку з набранням чинності нових положень Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) Головним слідчим управлінням СБУ 19 грудня 2014 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості за № 220140000000000536 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 328, частиною другою статті 364 КК України, проведення розслідування доручено слідчому відділу Управління СБУ в Одеській області. У вказаному кримінальному провадженні жодні слідчі дії не проводилися, підозра йому не повідомлялася. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2015 року було скасовано раніше обраний йому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а ухвалою цього суду від 03 грудня 2015 року - скасовано арешт, накладений на його майно. 27 травня 2019 року кримінальне провадження № 220140000000000536 було закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Таким чином, він протиправно перебував під слідством 10 років 9 місяців 8 днів. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, погіршенні нормальних життєвих зв`язків та сімейних стосунків. Крім того, після порушення кримінальної справи він був відсторонений від виконання службових обов`язків, у зв`язку чим втратив частину заробітку, що за період з вересня 2008 року по листопад 2013 року загалом складає 250 000 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 609 267 грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, та 250 000 грн - на відшкодування майнової шкоди.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 609 267 грн. В задоволенні позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що згідно з положеннями статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР) ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати (4 723 грн) за кожен місяць перебування під слідством та судом, що в даному випадку складає 609 267 грн (4 723 грн х 129 місяців). Кримінальне провадження стосовно позивача було закрите лише 27 травня 2019 року, а тому вчинення чи не вчинення органами дізнання чи судом необхідних процесуальних дій в період з 27 серпня 2008 року по 27 травня 2019 року, яке не залежало від волі ОСОБА_1, не впливає на визначення строку його перебування під слідством чи судом. Разом з тим вимога про відшкодування майнової шкоди не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено обставин недоотримання ним заробітної плати в розмірі 250 000 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційні скарги СБУ та Управління СБУ в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, завданої йому за час незаконного перебування під слідством та судом, є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Посилання заявників на недоведеність ОСОБА_1 факту завдання моральної шкоди та її розміру, не заслуговують на увагу, оскільки матеріалами справи підтверджено обставини перебування позивача під слідством і закриття кримінального провадження щодо нього. Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 обчислив моральну шкоду, виходячи з мінімального розміру, встановленого статтею 13 Закону № 266/94-ВР. Доводи апеляційних скарг про те, що у 2020 році на розгляді Приморського районного суду міста Одеса знаходився аналогічний позов ОСОБА_1 про відшкодування майнової і моральної шкоди у тих самих розмірах та з тих самих підстав і 26 листопада 2020 року судом було ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, також не заслуговують на увагу, оскільки відповідачами у справі № 522/7482/20 виступали Прокуратура Одеської області та Державна казначейська служба України. Відмова у позові за недоведеністю у вказаній справі не є перешкодою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2020 року не є преюдиційним у цій справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2022 року СБУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаної вимоги.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1 Закону № 266/94-ВР у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, СБУ зазначила, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Матеріали справи не містять і позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що хоча б одна з вчинених стосовно нього процесуальних дій, передбачених наведеною нормою Закону, була визнана незаконною. Крім того, за положеннями КПК України до моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення досудове розслідування може здійснюватися виключно за ознаками злочину, тобто без ідентифікації підозрюваного та без будь-яких обмежень його прав, свобод і законних інтересів. Так, після повернення судом до слідчих органів порушеної стосовно ОСОБА_1 кримінальної справи № 408 для організації додаткового розслідування раніше розпочата процедура притягнення позивача як обвинуваченого до кримінальної відповідальності вичерпала себе (втратила юридичну силу). 19 грудня 2014 року Головним слідчим управлінням СБУ були внесені до ЄРДР відомості за № 220140000000000536 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 328, частиною другою статті 364 КК України, після чого позивачу не вручалося повідомлення про підозру у вчиненні цих злочинів. Таким чином, ОСОБА_1 втратив статус обвинуваченого і не набув статусу підозрюваногоу кримінальному провадженні № 220140000000000536, а останнє з усіх застосованих обмежень його прав у рамках кримінальної справи № 408 було скасоване 03 грудня 2015 року (день постановлення Приморським районним судом міста Одеси ухвали про скасування арешту, накладеного на майно позивача). Разом з тим з моменту відновлення 19 грудня 2015 року кримінального провадження № 220140000000000536 й до його закриття 27 травня 2019 року всі вчиненні в ході досудового розслідування процесуальні дії жодним чином не обмежували права та свободи позивача. Таким чином, застосування судами попередніх інстанцій положення пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР до правової кваліфікації процесуальних дій як незаконних і таких, що завдали позивачу моральної шкоди за період існування кримінального провадження № 220140000000000536 (з 19 грудня 2014 року по 27 травня 2019 року), є безпідставними. Сам по собі факт настання передбачених статтею 2 Закону № 266/94-ВР випадків не є достатнім доказом незаконності відповідних (визначених частиною першою статті 1 цього Закону) дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Кримінально-процесуальне законодавство не містить норм, які вказували б на те, що закриття кримінального провадження є або має бути результатом (наслідком) саме незаконності проведених в його межах всіх чи окремих процесуальних дій. Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і його подальше скасування у встановленому КПК України порядку не тягне за собою будь-якої відповідальності. Позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди неправомірними діями органів досудового слідства та прокуратури, як і не обґрунтовано її розмір. Як випливає з положень статей 1, 2 та 3 Закону № 266/94-ВР, моральна шкода не підлягає беззаперечному відшкодуванню у випадку закриття кримінального провадження за відсутності події або складу кримінального правопорушення.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.
15 червня 2022 року справа № 761/447/21 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди не оскаржуються, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив, зокрема стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного Єдиного казначейського рахунку 609 267 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, внаслідок чого він перебував під слідством і судом протягом 129 місяців 8 днів.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Частиною другою статті 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Судами встановлено, що 20 серпня 2008 року ОСОБА_1 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 328 КК України (розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, яке спричинило тяжкі наслідки).
Постановою Військового місцевого суду Київського гарнізону від 22 серпня 2008 року ОСОБА_1 продовжено строк затримання до 29 серпня 2008 року.
27 серпня 2008 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 328 КК України.
Постановою Військового місцевого суду Київського гарнізону від 29 серпня 2008 року обвинуваченому ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
Ухвалою Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 11 вересня 2008 року постанову Військового місцевого суду Київського гарнізону від 29 серпня 2008 року змінено, обрано стосовно ОСОБА_1 інший запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, у вигляді підписки про невиїзд.
Згідно з довідкою про звільнення серії КИВ № 303082 ОСОБА_1 перебував у Київському слідчому ізоляторі з 20 серпня по 12 вересня 2008 року.
В ході досудового розслідування ОСОБА_1 було змінено раніше пред`явлене обвинувачення і повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 328 (розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, яке спричинило тяжкі наслідки) та частиною третьою статті 364 (зловживання працівником правоохоронного органу службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки) КК України.
Постановою Військового місцевого суду Одеського гарнізону від 25 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2010 року, кримінальну справу № 408 стосовно ОСОБА_1 за ознаками вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 328, частиною третьою статті 364 КК України, направлено на додаткове розслідування до Головного слідчого управління СБУ.
Після проведення додаткового розлідування орган досудового слідства скерував матеріали вищезгаданої кримінальної справи № 408 до суду, однак постановою Приморського районного суду міста Одеси від 06 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2014 року, справу знову було направлено на додаткове розслідуваннядо Головного слідчого управління СБУ.