ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 420/7118/21
адміністративне провадження № К/9901/46768/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мартинюк Н.М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (АДРЕСА_1) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, прийняте у складі судді Завальнюка І.В., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Стас Л.В., (головуючий), Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (АДРЕСА_1), в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не донарахування та не виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2003 по 31.12.2007 від базового місяця січень 2003; з 01.01.2008 по 30.11.2015 від базового місяця січень 2008 р.; 01.12.2015-28.02.2018 від базового місяця січень 2008 р.;
1.2. зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 01.01.2003 по 31.12.2007 від базового місяця січень 2003; з 01.01.2008 по 30.11.2015 від базового місяця січень 2008 р.; 01.12.2015-28.02.2018 від базового місяця січень 2008 р.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 25.12.1997 по 22.01.2021 він проходив військову службу за контрактом у різних військових частинах Національної гвардії України (в т.ч. спеціальних моторизованих частинах (підрозділах) міліції, екстрадиції та конвойної охорони) та завершив свою військову службу у Південному Одеському територіальному управлінні Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (АДРЕСА_1). Наказом начальника Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (АДРЕСА_1) від 22.01.2021 № 14 позивача було звільнено та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (за станом здоров`я). З метою з`ясування повноти розрахунку з позивачем, він звернувся через свого представника до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (АДРЕСА_1) із запитом від 22.02.21, на що отримав відповідь № 3/10/1/1-589 з доданими копіями особистих карток за 2018-2021 рр. З метою отримання карток за період 1997-2017 рр. представник позивача звернувся до Центрального архівного відділу Національної гвардії України, на що отримав відповідь від 22.02.21 № 171 із доданими копіями запитуваних документів. Згідно отриманих документів, позивач з січня 2003 по 28.02.2018 в порушення вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" не отримував взагалі або отримував частково нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року, позовні вимоги задоволено частково.
3.1. Визнано протиправною бездіяльність Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (АДРЕСА_1) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.07.2016 року по 28.02.2018 року.
3.2. Зобов`язано Південне Одеське територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (АДРЕСА_1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну індексацію грошового забезпечення за період з 26.07.2016 року по 28.02.2018 року.
3.3. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що невиплата позивачу індексації грошового забезпечення, безумовно, є порушенням вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Отже, суд визнав, що оскільки мала місце протиправна бездіяльність Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ), порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 26.07.2016 року по 28.02.2018 року саме за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 .
4.1. При цьому, суд визнав, що позовні вимоги за період з 01.01.2003 року по 26.07.2016 року задоволенню не підлягають з огляду на те, що у вказаний період позивач проходив службу в інших військових частинах, які є окремими юридичними особами, а тому у відповідача відсутній обов`язок щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період.
4.2. Крім того, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо встановлення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для проведення індексації за період з 26.07.2016 року по 28.02.2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування індексації грошового забезпечення та визначення базового місяця належить до повноважень відповідача, які є дискреційними.
ІІІ. Касаційне оскарження
5. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
6. Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
6.1. З цього приводу автор касаційної скарги зазначив, що немає висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 242 Положення "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 та норм статті 116 КЗпП до правовідносин зі здійснення повного розрахунку при звільненні військовослужбовця.
6.2. Скаржник вказує, що законодавство, яке регулює порядок проходження військової служби, містить два окремих правових поняття "звільнення з військової служби" та "переміщення військовослужбовця". Правові наслідки звільнення та переміщення є різними.
6.2.1. Скаржник зазначає, що пункт 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 містить чітку та недвозначну вимогу здійснити зі звільненим з військової служби військовослужбовцем повний розрахунок та повністю забезпечити позивача грошовим, продовольчим та речовим забезпеченням. В даному випадку можливо провести аналогію з нормами ст. 116 КЗпП, яка застосовується до трудових відносин в цивільному секторі, щодо обов`язку роботодавця здійснити повний розрахунок із працівником в день звільнення останнього.
6.2.2. Натомість, переміщення позивача між військовими частинами має інші правові наслідки, ніж його звільнення.
6.2.3. Позивач зауважив, що П`ятий апеляційний адміністративний суд фактично ототожнив поняття "переміщення під час проходження військової служби" та "звільнення з військової служби", що є помилковим, оскільки при переміщенні позивача дія трудового договору (контракту про проходження військової служби) з ним не припиняється і трудові правовідносини з Національною гвардією України тривають. Якщо військовослужбовець уклав контракт про проходження військової служби, а підписантом з боку Національної гвардії України була уповноважена особа (командир військової частини якому делеговано такі повноваження), то при переміщенні з цієї військової частини до іншої, дія контракту не припиняється, так як контракт укладено між військовослужбовцем та державою в особі Головного управління Національної гвардії України.
6.2.4. Відтак, військова служба військовослужбовця за контрактом після переміщення до іншої військової частини (підрозділу, установи, закладу), в межах підрозділів Національної гвардії України, не припиняється (трудові відносини не припиняються). Ця позиція позивача підтверджується п. 40 Положення. Зазначення в наказах командирів військових частини (підрозділів, установ, закладів) про переміщення особового складу, в межах проходження військової служби за контрактом, що військовослужбовці "виключаються зі списків особового складу" має трактуватись як виключення зі списків особового складу саме цієї військової частини, а не списків особового складу Національної гвардії України, а "виключення з усіх видів забезпечення" має трактуватись як не підстава для остаточного розрахунку за усіма видами забезпечення (у т.ч. грошовому), а як фактичне зняття з матеріального забезпечення саме цієї військової частини, а не військових формування Національної гвардії України вцілому.
6.2.5. При цьому, позивач звертає увагу, що норми законодавства не містять вимог щодо здійснення повного розрахунку з позивачем перед його переміщенням до інших військових частини Національної гвардії України, на відміну від звільнення позивача з військової служби. Подібні норми в трудовому законодавстві або ж в законодавстві про проходження державної служби відсутні, поняття "переміщення" наявне лише у військовій сфері, а тому застосувати до даних правовідносин аналогію закону для визначення правових наслідків такого переміщення неможливо.
6.3. Позивач звертає увагу, що судами попередніх інстанцій було невірно застосовано норми п. 40, п. 242 Порядку, оскільки суди не врахували, що трудові відносини з позивачем під час дії контракту, навіть при його переміщенні до інших військових частин, не припиняються. Дія контракту на час військової служби триває і закінчується лише звільненням позивача з військової служби (закінченням контракту чи розриванням контракту). В силу норм п. 242 Положення та статті 116 КЗпП, яка може бути застосована субсидіарно до даних правовідносин, остаточний розрахунок з позивачем має бути проведено саме під час його звільнення (закінченням контракту чи розриванням контракту), оскільки саме звільнення позивача з військової служби припиняє трудові правовідносини. Отже, при звільненні з військової служби позивача (закінченням контракту чи розриванням контракту) мають бути виплачені всі складові його грошового забезпечення, та здійснено повний остаточний розрахунок за всіма іншими належними йому виплатами.
6.4. Скаржник вважає, що для формування єдиної судової практики та належного правозастосування, необхідно сформувати правовий висновок Верховного Суду щодо застосування п. 242 Положення "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 та норм ст. 116 КЗпП до правовідносин зі здійснення повного розрахунку при звільненні військовослужбовця. Зокрема - вирішити нагальну правову проблему, чи повинен бути здійснений такий розрахунок за весь період проходження ним військової служби (в тому числі проходження військової служби в інших військових частина (підрозділах) в межах діючих безперервних контрактів (у т.ч. підписання нового контракту по продовженню дії старого) тим військовим підрозділом з якого звільняється військовослужбовець чи розрахунок повинен проводитися при кожному переміщенні військовослужбовця між військовими частинами (підрозділами, установами, закладами).
6.5. Крім того, позивач не погоджується з висновками апеляційного суду щодо дискреційності повноважень відповідача по встановленню базового місяця для обрахунку індексації грошового забезпечення позивача у спірний період. З урахуванням того, що відповідач вже провів нарахування індексації позивачу, але, як на думку позивача, неправильно встановив базові місяці для нарахування індексації грошового забезпечення, то вимога позивача щодо встановлення в судовому порядку базових місяців для нарахування індексації його грошового забезпечення є правомірною та не може вважатися передчасною.
6.6. Позивач звертає увагу, що повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Таким чином, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до їхнього вчинення у судовому порядку.
7. Відповідач своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалася, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
8. ОСОБА_1 з 25.12.1997 року по 22.01.2021 року проходив військову службу за контрактом у різних військових частинах Національної гвардії України (в т.ч. спеціальних моторизованих частинах (підрозділах) міліції, екстрадиції та конвойної охорони).
9. Наказом начальника Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (АДРЕСА_1) від 22.01.2021 № 14 позивача було звільнено та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, у тому числі грошового (за станом здоров`я) з 22.01.2021 року.
10. З метою з`ясування повноти розрахунку з позивачем, представник позивача звернувся до Південного Одеського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (АДРЕСА_1) із запитом від 22.02.2021 року, на який отримав відповідь № 3/10/1/1-589 з доданими копіями особистих карток за 2018-2021 роки.
11. З метою отримання карток за період 1997-2017 роки представник позивача звернувся до Центрального архівного відділу Національної гвардії України, на що отримав відповідь від 22.02.2021 року №171 із доданими копіями запитуваних документів.
12. За попереднім розрахунком представника позивача розмір індексації грошового забезпечення ОСОБА_1, за період проходження військової служби складає 153843,88 грн.
13. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати індексації, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
14. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
16. Згідно зі статтею 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
17. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
18. Частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
19. Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
20. Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
21. Частинами першою, другою статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" передбачено, що виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
22. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення".
23. Приписами статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
24. Статтею 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
25. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (у редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.