ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 440/1091/19
адміністративне провадження № К/9901/33997/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року (головуючий суддя: Подобайло З.Г., судді Бартош Н.С., Ральченко І.М.) у справі № 440/1091/19 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
26 березня 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області (далі також відповідач або Департамент ДАБІ), у якому просив:
визнати протиправними дії щодо відмови у проведенні позапланової перевірки з дотримання державних будівельних норм, містобудівних умов та обмежень, вимог проекту та будівельного паспорту при здійснення гр. ОСОБА_2 будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою АДРЕСА_1, а також у скасуванні зареєстрованої декларації про готовність до експлуатації вищезазначеного об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту за реєстраційним номером ПТ 142153422892;
зобов`язати провести позапланову перевірку з дотримання державних будівельних норм, містобудівних умов та обмежень, вимог проекту та будівельного паспорту при здійснення гр. ОСОБА_2 будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою АДРЕСА_1, а також скасувати зареєстровану декларацію про готовність до експлуатації вищезазначеного об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту за реєстраційним номером ПТ 142153422892 .
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача, залучено ОСОБА_2 (далі також третя особа).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року вирішено апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі № 440/1091/19 скасовано.
Провадження у справі № 440/1091/19 закрито.
Роз`яснено, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, що надійшла поштою 06 грудня 2019 року, у якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року, ухвалити рішення про задоволення позову.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
13 січня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що незважаючи на його звернення про порушення суб`єктом містобудування вимог містобудівного законодавства, що підтверджується доданим до звернення висновком Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса, відповідач безпідставно відмовив у проведенні позапланової перевірки дотримання вимог містобудівного законодавства та у скасуванні декларації.
У запереченні на позов відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначав, що сукупність заходів, які здійснюються органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт. Наголошував, що спірний об`єкт прийнято в експлуатацію у 2015 році, тому проведення Департаментом перевірки на зазначеному об`єкті не є можливим.
Третя особа ОСОБА_2 у своїх поясненнях зазначав, що проведення перевірки можливе лише на тих об`єктах, які знаходяться в процесі будівництва.
ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 16 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області та Державної архітектурно-будівельної інспекції з проханням:
провести позапланову перевірку з дотримання державних будівельних норм, містобудівних вимог та обмежень, вимог проекту та будівельного паспорту при здійсненні гр. ОСОБА_2 будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 ;
визнати проект реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 таким, що не відповідає вимогам ДБН та незаконним;
скасувати повідомлення про початок виконання будівельних робіт за №ПТ06213151065 та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту за реєстраційним номером ПТ 142153422892;
притягти винну особу ОСОБА_2 до відповідальності;
вжити до ОСОБА_2 всіх передбачених законом заходів, зобов`язавши провести перебудову його приміщень, або їх знесення з метою відновлення порушених інтересів інших осіб та приведення перебудованих споруд до державних будівельних норм, містобудівних умов та обмежень та проектної документації;
письмово повідомити про вжиті заходи.
Листом від 11 лютого 2019 року № 10161.20/2/28 Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області повідомив ОСОБА_1 про те, що будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію у 2015 році, тому проведення Департаментом перевірки на зазначеному об`єкті не є можливим.
Листом від 15 березня 2019 року № 1016-1.20/2/65 Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області повідомив ОСОБА_1 про розгляд звернення позивача, яке надійшло від виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві раді. У листі відповідач повторно зазначив, що будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію у 2015 році, тому проведення Департаментом перевірки на зазначеному об`єкті не є можливим.
Позивач не погодився із діями відповідача щодо відмови у проведенні перевірки та скасуванні декларації про готовність об`єкта до експлуатації, у зв`язку з чим звернувся до суду.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. Відтак, не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу щодо такого об`єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю.
За позицією суду першої інстанції, із поданням декларації про готовність об`єкта експлуатації, яка була прийнята та зареєстрована ДАБІ, та реєстрацією права власності на нерухоме майно - будинок з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1, ОСОБА_2 втратив статус суб`єкта містобудування, а будинок з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 - статус об`єкта будівництва в розумінні Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Водночас суд першої інстанції зазначив, що за приписами пункту 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМУ від 23 травня 2011 року № 553 (далі також Порядок № 553) перевірка щодо достовірності даних, наведених у декларації про готовність об`єкта до експлуатації, могла бути проведена відповідачем лише протягом трьох місяців з дня подання зазначеної декларації, тобто до 08 березня 2016 року.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача повноважень на призначення позапланової перевірки об`єкта, прийнятого в експлуатацію 08 грудня 2015 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що цей спір стосується не стільки правомірності дій суб`єкта владних повноважень щодо непроведення перевірки, затвердження проекту реконструкції житлового будинку, реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скільки правомірності здійснення третьою особою перебудови (прибудови) належної їй будівлі, що створює перешкоди позивачу у користуванні будівлями, якими вона фактично користується.
За позицією суду апеляційної інстанції, спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тобто, існує спір про право, а тому обраний позивачем спосіб захисту не приведе до відновлення його порушених прав.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про незгоду з рішенням суду апеляційної інстанції з покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права.
За позицією скаржника:
1) судом апеляційної інстанції неправильно визначено, що даний спір носить приватноправові ознаки з зазначенням про наявність особистих майнових (немайнових) інтересів позивача, оскільки позовні вимоги про проведення позапланової перевірки з дотриманням державних будівельних норм та скасування дозвільного документу (декларації), в якому зазначені недостовірні данні, жодним чином не стосуються майнових (немайнових) інтересів;
2) в даному випадку позовні вимоги не є похідними від іншого спору, тим більше такий спір не передавався на розгляд до місцевого суду;
3) позовні вимоги не містять жодних доводів щодо правомірності здійснення перебудови, що створює перешкоди позивачу у користуванні будівлями.
Водночас стверджує, що даний спір відноситься до категорії публічно-правових спорів з приводу бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо невиконання своїх обов`язків, покладених чинним законодавством.
У відзиві на касаційну скаргу скаржник зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим останнє є правильним і таким, що не підлягає скасуванню, а тому касаційна скарга є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.
Також звертає увагу, що 04 грудня 2019 року Октябрським районним судом м. Полтави у справі № 554/10858/19 відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Водночас предмет спору і сторони є одні й ті самі. Однією з підстав звернення позивача до Октябрського районного суду м. Полтави стала постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року у справі № 440/1091/19, яка і оскаржується в касаційному порядку.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі"; далі - Закон № 460-IX) Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За приписами частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг
Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.