ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 160/21596/21
провадження № К/990/19692/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом Державної служби геології та надр України до Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, постановлену у складі головуючого судді Златіна С. В., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Прокопчук Т. С., суддів: Шлай А. В., Кругового О. О.
І. Обставини справи
1. У листопаді 2021 року Державна служба геології та надр України звернулась до суду з позовом до Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Соборний відділ ДВС) про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Соборного ВДВС про арешт майна від 01 червня 2018 року № 56468741.
2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2022 року, закрито провадження у справі № 160/21596/21 за позовом Державної служби геології та надр України до Соборного ВДВС про визнання протиправною та скасування постанови.
3. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що розгляд цієї справи має бути здійснено судами загальної юрисдикції в порядку господарського судочинства з урахуванням суб`єктного складу сторін у справі, а не адміністративного судочинства.
4. Таку позицію Дніпропетровського окружного адміністративного суду підтримав і Третій апеляційний адміністративний суд, який здійснив перегляд цієї справи.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. Позивач, уважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу.
Аргументи скарги зводяться до того, що правова позиція, яка висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 826/16025/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15, від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19, а також у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 820/5502/17, на яку посилаються суди першої та апеляційної інстанцій, не може застосовуватись до спірних правовідносин, які склались у цій справі, оскільки суб`єктний склад учасників правовідносин, предмет спору, а також характер спірних правовідносин не є тотожними.
Стверджує, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, зокрема, від 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18 та від 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17, неодноразово підкреслювала, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Вказує, що позивач звернувся до суду з вимогою про скасування постанови державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні, якою накладено арешт на майно Казенного підприємства "Південукргеологія", яке не є власністю останнього, а перебуває у нього на праві оперативного управління.
У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
6. Верховний Суд ухвалою від 11 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених частиною другою, пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), а саме: предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі та прийнята за наслідками її перегляду в апеляційному порядку постанова суду апеляційної інстанції; підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм процесуального права.
ІІІ. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
7. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
8. Позивачем за приписами пункту 8 частини першої статті 4 КАС України є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
9. Суб`єктом владних повноважень на підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
10. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України обумовлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
11. Визначення публічно-правового спору міститься у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України та означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
12. Отже, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
13. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі зводиться до оскарження Державною службою геології та надр України постанови державного виконавця Соборного ВДВС про арешт майна Казенного підприємства КП "Південукргеологія" у зведеному виконавчому провадженні.
14. Матеріали справи свідчать, що у зведеному виконавчому провадженні ВП № 56468741, відкритому на підставі судових наказів та виконавчих листів про стягнення заробітної плати, виданих Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, боржником зазначено КП "Південукргеологія", а стягувачем - ОСОБА_1 .
15. Постановою державного виконавця Соборного ВДВС від 01 червня 2018 року по виконавчому провадженню ВП № 56468741 накладено арешт на майно КП "Південукргеологія".
16. Зі змісту позову висновується, що позовні вимоги обґрунтовані правом Державної служби геології та надр України розпорядитися арештованим майном у порядку, передбаченому Законом України "Про управління об`єктами державно власності".
17. При цьому позивач у справі, що розглядається, а саме Державна служба геології та надр України не є стороною у зведеному виконавчому провадженні ВП № 56468741, але вважає себе особою уповноваженою власником майна, на яке накладено арешт у виконавчому провадженні ВП № 56468741, на володіння, користування та розпорядження майном КП "Південукргеологія".
18. Отже спір стосується правовідносин, пов`язаних з розпорядженням Державною службою геології та надр України правом власності на арештоване майно боржника, тобто КП "Південукргеологія", у зведеному виконавчому провадженні № 56468741.
19. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з правових висновків, висловлених Великою Палатою Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 826/16025/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15 та від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19.
20. Так, у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію, яка полягає у тому, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII Цивільного процесуального кодексу України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
21. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/16025/18 висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.
22. У справі № 813/1341/15 підставою для звернення до суду слугувало те, що накладення арешту на майно, яке належить третій особі та перебуває в іпотеці у позивача (товариства), обмежує забезпечене іпотекою право товариства на першочергове задоволення вимог за кредитним договором.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 лютого 2020 року висловила правову позицію, яка зводиться до того, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV (стаття 59 Закону № 1404-VІІІ).
Спір про визнання протиправним та скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
Суди помилково розглянули справу за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір у цій справі має приватноправовий характер.
З цих підстав Велика Палата Верховного Суду вказала, що позбавлена можливості висловитися щодо неузгодженості правових позицій касаційних судів цивільної та адміністративної юрисдикцій Верховного Суду в питанні застосування норм матеріального права щодо зняття арешту, накладеного на предмет іпотеки.
23. У справі № 340/25/19 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 22 січня 2020 року, в якій сформувала правову позицію, яка зводиться до того, що спір за позовом спадкоємця боржника у виконавчому провадженні до органу державної виконавчої служби з приводу зняття арешту, накладеного на майно спадкодавця, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.