1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/13166/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Михайлов В. В.,

відповідача - Носик Б. М.,

третьої особи - Василюк Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 (судді: Пашкіна Ч. А. - головуючий, Буравльов С. І., Шапран В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 (суддя Демидов В. О.) у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональний сервісний центр МВС в місті Києві,

про розірвання договору та примусове виселення,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У серпні 2021 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - РВ ФДМУ по місту Києву) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" (далі - ТОВ "Лаян Віннер") про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.07.2016 № 7463 та примусове виселення відповідача з державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 349,10 м2, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19 літ. Ч.

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 179, 193, 285, 286 Господарського кодексу України, статей 526, 611, 626- 628, 651, 782 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умови укладеного між сторонами договору обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором та систематичною несплатою ТОВ "Лаян Віннер" орендних платежів, внаслідок чого сума заборгованості товариства станом на 29.07.2021 становила 907 945,67 грн.

1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Регіональний центр МВС в місті Києві).

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022, позов задоволено, розірвано договір оренди нерухомого майна від 08.07.2016 № 7463, укладений між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ "Лаян Віннер", виселено товариство з державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 349,10 м2, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19 літ. Ч, що перебуває на балансі Регіонального сервісного центру МВС в місті Києві.

2.2. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2021 частково задоволено позов заступника керівника Святошинської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по місту Києву та стягнуто з ТОВ "Лаян Віннер" заборгованість з орендних платежів у сумі 539 367,92 грн.

Станом на 29.07.2021 сума заборгованості з орендних платежів ТОВ "Лаян Віннер" становить 907 945,67 грн згідно з розрахунком позивача.

Отже, суди дійшли висновку, що зазначене свідчить про істотне порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна від 08.07.2016 № 7463, оскільки сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач не отримав того, на що він розраховував при укладанні договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 та рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2021, ТОВ "Лаян Віннер" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог РВ ФДМУ по місту Києву, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.1.1. Скаржник вказує, що суди у судових рішеннях зазначили, що РВ ФДМУ по місту Києву 27.05.2021 направив на адресу відповідача лист-повідомлення № 30-06/4224 про відмову від договору оренди нерухомого майна від 08.07.2016 № 7463 у зв`язку з наявною заборгованістю, до якого долучався на підпис акт прийому-передачі майна, проте цей лист було повернуто за закінченням терміну зберігання.

Проте заявник касаційної скарги наголошує, що у вказаному листі зазначено адресу ТОВ "Лаян Віннер" - 03049, м. Київ, вул. Курська, 10, у той час як юридична адреса товариства - 04073, місто Київ, пр-т. Степана Бендери, будинок 16 А, а орендоване майно розташоване за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19, літ. Ч.

Отже, ТОВ "Лаян Віннер" не отримувало та не могло отримати повідомлення позивача про відмову від договору оренди, а РВ ФДМУ по місту Києву не виконало обов`язок, встановлений частиною 2 статті 188 Господарського кодексу України, щодо направлення пропозиції про розірвання договору.

При цьому у листі-повідомленні від 27.05.2021 № 30-06/4224 вказано про відмову від договору оренди нерухомого майна від 08.07.2016 № 7463, у той час як про розірвання договору в цьому листі нічого не зазначено.

Скаржник акцентує увагу на тому, що суди посилалися на статтю 651 Цивільного кодексу України, однак відмова від договору передбачена статтею 615 цього Кодексу.

Розірвання договору та відмова від договору не є тотожними поняттями, про що зокрема, зазначено в постанові Верховного суду від 17.05.2021 у справі № 927/784/19, правовий висновок в якій щодо застосування положень статті 188 Господарського кодексу України не враховано судами під час розгляду справи.

3.1.2. ТОВ "Лаян Віннер" також вказує на те, що за змістом частини 5 статті 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

На час звернення РВ ФДМУ по місту Києву до суду у нього ще не виникло права вимоги повернути орендоване майно, оскільки договір ще не був розірваний, його умови продовжували діяти, а тому в орендаря не виникло обов`язку повернути майно.

Скаржник вважає, що позовна вимога РВ ФДМУ по місту Києву про виселення відповідача заявлена передчасно, оскільки таке право позивача ще не було порушено на час звернення до суду з позовом.

Отже, заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.07.2022 у справі № 922/2212/21, від 25.11.2021 у справі № 914/2494/19, від 12.10.2018 у справі № 927/603/17, від 28.06.2022 у справі № 914/807/21 щодо застосування статті 4 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

3.1.3. ТОВ "Лаян Віннер" зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині виселення відповідача мотивовано посиланням на статтю 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Проте діючий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ не містить статті 27, тобто суд застосував положення закону від 10.04.1992 № 2269-ХІІ.

Отже, скаржник вважає, що суд першої інстанції застосував норму права, яка не підлягала застосуванню, оскільки містилася в нормативному акті, який втратив чинність.

3.1.4. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Лаян Віннер" вказує на те, що відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди. Отже, вказаний закон передбачає певну послідовність дій під час розірвання договору оренди та повернення майна: припинення договору та повернення орендованого майна протягом трьох робочих днів з дати припинення договору.

Скаржник вважає, що оскільки питання про розірвання договору вирішувалося в судовому порядку, то позивачем не могла бути пред`явлена вимога про повернення орендованого майна, а на час винесення рішення суду у справі у відповідача не виникло обов`язку щодо повернення орендованого майна позивачу, оскільки він виникає лише з моменту припинення договору.

Отже, на думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанції не було правильно застосовано положення статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

При цьому, на цей час відсутній правовий висновок Верховного Суду про застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості або неможливості одночасного звернення до суду з позовними вимогами про розірвання договору оренди державного майна та виселення з такого нерухомого майна.

ТОВ "Лаян Віннер" вважає, що для вирішення існуючої правової проблеми, для забезпечення принципу пропорційності, належного балансу між інтересами сторін у справі, вважаємо є необхідність у формулюванні Верховним Судом правового висновку стосовно застосування частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", стосовно того, що право вимоги про повернення майна виникає у орендодавця лише після припинення договору оренди, отже заявлення позовної вимоги про повернення майна можливе лише після того, як буде розглянутий спір про розірвання договору оренди та судами буде остаточно встановлено факт припинення цього договору.

3.1.5. Заявник касаційної скарги звертає увагу на тому, що згідно з пунктом 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Так, скаржник звертає увагу на тому, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2021 до участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, а у резолютивній частині судового рішення вказано про виселення ТОВ "Лаян Віннер" у примусовому порядку з державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві.

Проте з 15.09.2020 спірне майно не перебуває на балансі Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, оскільки відповідно до наказу Головного сервісного центру МВС від 15.09.2020 № 195 майно, яке перебувало на балансі Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, передано Головному сервісному центру МВС, що підтверджується листом Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві від 02.03.2021 № 31/26-221 про зміну балансоутримувача, який відповідачем надавався до апеляційної скарги.

Отже, належний балансоутримувач спірного нерухомого майна - Головний сервісний центр МВС не був проінформований ні про намір РВ ФДМУ по місту Києву розірвати договір оренди, ні про розгляд судової справи щодо такого розірвання та не брав у неї участі.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Регіональний сервісний центр МВС в місті Києві просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, вказуючи на те, що ТОВ "Лаян Віннер" посилається на неврахування судами правової позиції щодо застосування статті 188 Господарського кодексу України, викладеної у постанові Верховного Суду від 17.05.2021 у справі № 927/784/19, якої не існує.

При цьому, висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 927/603/17, № 902/2494/21, № 902/2212/21, № 914/807/21, на які також посилається заявник касаційної скарги, не підлягають застосуванню, оскільки правовідносини у цих справах та справі, яка розглядається, не є подібними.

Третя особа акцентує увагу на обґрунтованості висновків судів щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з установлених обставин справи, які не були спростовані відповідачем.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав касаційного оскарження - залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на таке.

4.2. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що 08.07.2016 між РВ ФДМУ по місту Києву (орендодавець) та ТОВ "Лаян Віннер" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 7463 строком на 10 років, що діє з 08.07.2016 до 08.07.2026, в якому сторони обумовили, зокрема, такі умови:

- відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору (в редакції договору про внесення змін від 05.09.2019 № 7463/01) орендодавець на підставі наказу РВ ФДМУ по місту Києву від 01.07.2016 № 1039 передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 349,10 м2, розмішені за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19 літ. Ч (реєстровий номер 24523569.2.ОЧШПЖА652) (далі - нерухоме майно), що перебуває на балансі Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві (балансоутримувач), вартість якого, визначена згідно з висновком про вартість і станом на 29.02.2016 та становить 3 910 000,00 грн (без ПДВ), з метою розміщення приватного закладу охорони здоров`я;

- орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (пункт 2.1 договору);

- за змістом пунктів 3.1 та 3.3 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2016 року 65 166,67 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, із врахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік";

- орендна плата перераховується до Державного бюджету України та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за яких здійснюється платіж із врахуванням пункту 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" (пункт 3.6 договору);

- за змістом пункту 5.3 договору орендар зобов`язується своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар вказується "Призначення платежу" за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди).

4.4. Суди попередніх інстанцій, здійснюючи розгляд справи, установили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2021 у справі № 910/2068/21 частково задоволено позов заступника керівника Святошинської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по місту Києву, стягнуто з ТОВ "Лаян Віннер" заборгованість з орендних платежів у сумі 539 367,92 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ "Лаян Віннер" з орендної плати станом на 29.07.2021, доданим позивачем до позовної заяви у справі, яка розглядається, відповідачем неодноразово були прострочені платежі з орендної плати, а заборгованість становить 907 945,67 грн.

4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається, є, зокрема, вимога РВ ФДМУ по місту Києву про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 08.07.2016 № 7463, укладеного з ТОВ "Лаян Віннер", з посиланням на положення статей 179, 193, 285, 286 Господарського кодексу України, статей 526, 611, 626- 628, 651, 782 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умови договору внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором, а саме систематичної несплати ТОВ "Лаян Віннер" орендної плати.

4.6. Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з положеннями статей 626- 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічний за змістом припис вміщено в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 759 та статті 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

У частині 1 статті 762 зазначеного Кодексу передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Орендна плата з урахуванням її індексації є однією з істотних умов договору оренди (частина перша статті 284 Господарського кодексу України).

4.7. Суди попередніх інстанцій установили, що між сторонами у справі виникли правовідносини з оренди майна, належного до державної власності, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19 літ. Ч.

4.8. За змістом частини 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час укладення спірного у справі договору від 08.07.2016, який втратив чинність з 01.02.2020) істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації.

Статтею 18 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час укладення договору) передбачені основні обов`язки орендаря, та у частині 3 визначено, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно та у повному обсязі.

З 01.02.2020 набрав чинності Закон України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з положеннями якого (у редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду - 11.08.2021) орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором (частина 1 статті 17 Закону); якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів приймається рішення відмову у продовженні договору (частина 1 статті 19 Закону).

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 зазначеного Кодексу передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 зазначено, що застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

4.9. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що встановлені обставини справи свідчать про істотне порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 08.07.2016 № 7463, оскільки сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач (орендодавець) не отримав того, на що він розраховував при укладанні договору.

Так, суди попередніх інстанцій зазначили, що сам факт систематичного порушення договору оренди щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов договору, що полягає у систематичному невиконанні зобов`язань щодо погашення сум заборгованості за користування орендованими приміщеннями, у зв`язку з чим позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору, а також враховуючи те, що відповідач в передбаченому законом порядку не спростував встановлених обставин справи, позовна вимога в частині розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 08.07.2016 № 7463 підлягає задоволенню.

Ураховуючи встановлені судами обставини справи, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносинах приписи частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, з`ясувавши суттєві обставини цієї справи як щодо наявності факту порушення відповідачем умов договору, так і щодо наявності критерію істотності цього порушення договору.

При цьому дійшовши висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 08.07.2016 № 7463, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про виселення відповідача з орендованих приміщень.

4.10. Як вже зазначалося, оскаржуючи судові рішення у справі ТОВ "Лаян Віннер" посилалося на те, що лист-повідомлення РВ ФДМУ по місту Києву 27.05.2021 № 30-06/4224 про відмову від договору оренди нерухомого майна від 08.07.2016 № 7463 у зв`язку з наявною заборгованістю було направлено товариству на адресу - 03049, м. Київ, вул. Курська, 10, у той час як юридична адреса товариства - 04073, місто Київ, пр-т. Степана Бендери, будинок 16А, а орендоване майно розташоване за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19, літ. Ч.

Отже, ТОВ "Лаян Віннер" зазначало, що не отримувало та не могло отримати повідомлення позивача про відмову від договору оренди, а РВ ФДМУ по місту Києву не виконало обов`язок, встановлений частиною 2 статті 188 Господарського кодексу України, щодо направлення пропозиції про розірвання договору.

Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що у пункті 13 договору оренди від 08.07.2016 № 7463 щодо платіжних та поштових реквізитів сторін договору зазначено юридичну адресу ТОВ "Лаян Віннер" (орендаря) - 03049, м. Київ, вул. Курська, 10, м. Київ (а. с. 21).

4.11. За змістом частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору від 08.07.2016) договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно з частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до пункту 10.7.3 договору від 08.07.2016 № 7463 сторони погодили, що цей договір буде достроково розірваний на вимогу орендодавця, якщо орендар систематично /більше трьох раз/ порушує терміни здійснення будь-яких платежів за цим договором та не надав платіжні доручення орендодавцеві.

При цьому як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій РВ ФДМУ по місту Києву направляло ТОВ "Лаян Віннер" (на адресу: вул. Академіка Туполева, 19, м. Київ) пропозицію від 22.11.2019 № 30-066/9666 про дострокове розірвання договору оренди від 08.07.2016 № 7463 з посиланням, зокрема, на пункт 10.7 договору з огляду систематичного порушення орендарем термінів здійснення платежів (а. с. 16).

РВ ФДМУ по місту Києву також направляло ТОВ "Лаян Віннер" (на адресу: пр-т Степана Бандери, 16-А, м. Київ) повідомлення від 23.07.2020 № 30-06/5915 про дострокове припинення договору оренди від 08.07.2016 № 7463 у зв`язку із наявністю заборгованості з орендної плати та залишення ТОВ "Лаян Віннер" без відповіді пропозиції орендодавця від 22.11.2019 № 30-06/9666 про розірвання договору (а. с. 14).

З матеріалів справи вбачається, що вказані листи РВ ФДМУ по місту Києву, направлені 22.11.2019 та 23.07.2020, однак повернуті за закінченням терміну зберігання (а. с. 15, 17).

За змістом частин 2- 4 статті 188 Господарського кодексу України, на невиконання якої РВ ФДМУ по місту Києву посилається заявник касаційної скарги, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.


................
Перейти до повного тексту