1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Ухвала суду


У Х В А Л А

09 листопада 2022 року

м. Київ

Справа № 916/1184/21

Провадження № 12-29гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачкиКатеринчук Л. Й.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

справи № 916/1184/21

за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 липня 2022 року (у складі колегії: головуючий суддя - Таран С. В., судді Богатир К. В., Поліщук Л. В.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 27 вересня 2021 року (суддя Петров В. С.)

у справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой"

про стягнення 4 469 659,55 грн, розірвання договору та виселення

В С Т А Н О В И Л А

1. У квітні 2021 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будстрой" (далі - ТОВ "БК "Будстрой", відповідач) про стягнення 4 469 659,55 грн, з яких 4 411 000,14 грн заборгованості з орендної плати та 58 659,41 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати, розірвання укладеного між сторонами спору договору оренди від 23 грудня 2019 року № 001/57 та виселення відповідача з нежитлових будівель загальною площею 1675,9 кв. м, розташованих по вулиці Сегедській, 8-А у місті Одесі.

2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати за договорами оренди нежилих приміщень від 20 квітня 2017 року № 001/57 та від 23 грудня 2019 року № 001/57, що є підставою для стягнення на користь позивача орендної плати з урахуванням пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, розірвання укладеного сторонами 23 грудня 2019 року договору оренди № 001/57 зі строком дії до 01 січня 2045 року та виселення відповідача з належних позивачу спірних нежитлових будівель.

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27 вересня 2021 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати за договором оренди нежилих приміщень від 20 квітня 2017 року № 001/57 на суму 2 795 085,51 грн і витрати зі сплати судового збору на суму 41 926,28 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог у частині стягнення заборгованості з орендної плати за договором від 20 квітня 2017 року № 001/57 з огляду на доведення позивачем факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати за користування об`єктом оренди.

5. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично не передав спірне нерухоме майно відповідачу у користування за актом приймання-передачі на виконання вимог пункту 3.4 договору оренди від 23 грудня 2019 року № 001/57, тому в орендаря не виникли зобов`язання щодо оплати за цим договором. Зазначені обставини виключають можливість задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договоромвід 23 грудня 2019 року № 001/57 та пені за її несвоєчасну сплату, розірвання спірного договору в судовому порядку і виселення відповідача зі спірних нежилих приміщень.

6. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 липня 2022 року рішення Господарського суду Одеської області від 27 вересня 2021 року в частині задоволення позову і розподілу судових витрат змінено, в решті залишено без змін, резолютивну частину рішення викладено в іншій редакції: позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати за договором оренди нежилих приміщень від 20 квітня 2017 року № 001/57 на суму 1 955 715,65 грн і витрати зі сплати судового збору на суму 29 335,73 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

7. Апеляційний суд погодився в цілому з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором від 20 квітня 2017 року № 001/57, однак, урахувавши обставини пропуску позивачем позовної давності за вимогами щодо орендної плати за цим договором за період з 20 липня 2017 року по 28 квітня 2018 року, вважав правильним стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за період з 29 квітня 2018 року по 22 грудня 2019 року включно на суму 1 955 715,65 грн.

8. Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати за договором від 23 грудня 2019 року № 001/57 та пені за її несвоєчасну сплату, розірвання цього договору і виселення відповідача зі спірних нежитлових будівель апеляційний суд зазначив про їх необґрунтованість, погодився з наданою місцевим судом оцінкою обставинам справи на предмет виникнення між сторонами спору орендних правовідносин за договором від 23 грудня 2019 року № 001/57 та зауважив на відсутності у матеріалах справи акта приймання-передачі приміщень, з підписанням якого сторони пов`язали момент вступу відповідача-орендаря у користування об`єктом оренди (пункт 7.13 договору). З огляду на таке суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для нарахування відповідачу орендної плати за договором від 23 грудня 2019 року № 001/57, а відтак і пені за прострочення її сплати, розірвання зазначеного договору в судовому порядку та виселення відповідача з нежитлових будівель позивача.

9. У липні 2022 року позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 липня 2022 року та рішення Господарського суду Одеської області від 27 вересня 2021 року скасувати, прийняти в цій справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

10. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що оскаржувані судові рішення прийняті за неповноти з`ясування судами обставин справи та неправильного застосування положень статей 203, 267, 626, 627, 785, 795 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 17, 24, 25 Закону України від 03 жовтня 2019 року № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна". Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач послався на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зауваживши про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, зокрема до договорів оренди нерухомого майна комунальної власності.

11. Позивач доводив, що суди надали помилкову правову оцінку договору від 23 грудня 2019 року № 001/57 як правочину з оренди нерухомого майна позивача, що його вчинено сторонами на інших умовах, ніж договір оренди від 20 квітня 2017 року № 001/57, та дійшли неправильного правового висновку про ненастання у відповідача обов`язку щодо сплати орендних платежів за договором від 23 грудня 2019 року № 001/57 з огляду на відсутність у матеріалах справи акта приймання-передачі спірних приміщень, які є об`єктом оренди за цим договором.

12. Позивач зауважив на тому, що акт приймання-передачі нежилих приміщень підписано сторонами 20 липня 2017 року на виконання договору від 20 квітня 2017 року № 001/57, за яким позивач надав відповідачу у користування на строк до 20 березня 2020 року той же об`єкт оренди, що і за договором від 23 грудня 2019 року № 001/57; при вчиненні правочину 23 грудня 2019 року відповідач не висловлював заперечень щодо підписаного раніше акта приймання-передачі приміщень чи пропозицій щодо його переукладення. Відтак, за доводами позивача, уклавши договір від 23 грудня 2019 року № 001/57, сторони спору продовжили на строк до 01 січня 2045 року орендні правовідносини, які виникли між ними за договором від 20 квітня 2017 року № 001/57, тому для вступу відповідача у користування об`єктом оренди за договором від 23 грудня 2019 року № 001/57 не було необхідним підписання нового акта приймання-передачі нежилих приміщень, які фактично перебували в оренді відповідача на дату вчинення цього правочину.

13. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та вирішив здійснити перегляд судових рішень у відкритому судовому засіданні, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

14. Ухвалою від 19 жовтня 2022 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 916/1184/21 за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 липня 2022 року та рішення Господарського суду Одеської області від 27 вересня 2021 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.

15. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

16. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що виключна правова проблема у справі № 916/1184/21 полягає в необхідності формування єдиної правозастосовчої практики у справах щодо розгляду спорів, які виникають з договорів оренди, стосовно визначення моменту припинення орендних правовідносин з огляду на різну судову практику вирішення такої категорії спорів колегіями суддів Верховного Суду.

17. Касаційний господарський суд зазначив, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19 (пункт 9.11) сформувала правовий висновок про те, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов (неправомірне користування майном), у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам ЦК України та Господарського кодексу України.


................
Перейти до повного тексту