У Х В А Л А
09 листопада 2022 року
м. Київ
Справа № 607/15052/16-ц
Провадження № 14-58цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Тернопільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради до ОСОБА_1, треті особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Роял Контракт", ОСОБА_3, про витребування нежитлового приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Тернопільського міськрайонного суду від 10 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року та
ВСТАНОВИЛА:
1. 29 грудня 2016 року Тернопільська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради звернулася з позовом до ОСОБА_1, треті особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Роял Контракт" про витребування нежитлового приміщення загальною площею 192,0 кв. м.,вартістю 652 406,00 грн. за адресою АДРЕСА_1, на користь територіальної громади міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради; вирішення питання про стягнення судових витрат.
2. На обґрунтування позовних вимог указував, що рішенням Тернопільської міської ради шостого скликання № 6/30/14 від 22 березня 2013 року "Про приватизацію об`єктів комунальної власності" затверджено перелік об`єктів комунальної власності міста, які підлягають приватизації шляхом викупу орендарями, до якого включено спірне приміщення, що орендував підприємець ОСОБА_3 .
3. На підставі зазначеного рішення між управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради та фізичною - особою підприємцем ОСОБА_3 29 квітня 2013 року укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 195,2 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 .
4. Позивач вважав, що у покупця не було правових підстав для викупу вказаного майна як орендаря вказаного приміщення, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу діяла ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року у справі № 9104/183597/12 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, треті особи: Управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради, Комунальне підприємство "Палац Кіно" Тернопільської міської ради про визнання дій протиправними та скасування рішення.
5. Зазначеною ухвалою Львівський апеляційний адміністративний суд задовольнив клопотання фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про забезпечення позову в справі № 1915/19434/2012; зупинив дію рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 21 листопада 2012 року № 1885 "Про надання в оренду нежитлових приміщень Комунального підприємства "Палац Кіно" Тернопільської міської ради" та заборонив Комунальному підприємству "Палац Кіно" Тернопільської міської ради вчиняти дії щодо укладення договору оренди майна нежитлового приміщення комунальної власності за адресою АДРЕСА_1, площею 195,2 кв. м.
6. Також у позовній заяві зазначено, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року задоволено апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у справі № 876/8133/13 та визнано протиправною відмову виконавчого комітету Тернопільської міської ради у прийнятті від ОСОБА_4 заяви та документів на право оренди спірного нежитлового приміщення.
7. Позивач указував, що 07 квітня 2015 року прокурором міста Тернополя пред`явлено позовну заяву у справі № 921/384/15-г/3 до господарського суду Тернопільської області з залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, Тернопільської міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі?продажу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1, площею 195,2 кв. м. укладеного 29 квітня 2013 року між Управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради в особі начальника управління Мединського В. В. і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та застосування відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 повернути спірне нежитлове приміщення територіальній громаді міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради, яку, в свою чергу, зобов`язати повернути сплачені кошти. Рішенням господарського суду Тернопільської області від 09 червня 2015 року вказаний позов задоволено в повному обсязі, постановою Вищого господарського суду України від 13 квітня 2016 року рішення залишено без змін. А тому наявні підстави для витребування майна.
8. Відповідач просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
9. Тернопільська міська рада подала заперечення, позовні вимоги не визнала в повному обсязі.
10. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року позовні вимоги задоволено: витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради спірне нежитлове приміщення та стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Тернопільської області 9786,09 грн.
11. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 09 червня 2015 року у справі №921/384/15-г/3, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2015 року, встановлено, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 195,2 кв. м., вартістю 970 284 грн. за адресою: АДРЕСА_1 від 29 квітня 2013 року укладений з порушенням вимог статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", якою передбачено викуп об`єктів приватизації шляхом лише аукціону або конкурсу.
12. Суд першої інстанції виснував, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, вказав, що такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 11 червня 2014 року у справі №6-52цс14 та від 24 червня 2015 року у справі № 6-535цс15, з якими погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18).
13. Суд першої інстанції не погодився з твердженнями представника відповідача про те, що спірне приміщення не підлягає витребуванню, оскільки не є індивідуально визначеним, дійшов переконання, що вилучення та повернення нежитлового приміщення його законному володільцю - територіальній громаді м. Тернополя в особі Тернопільської міської ради є можливим. Зазначив, що оскільки спірне майно вибуло з володіння територіальної громади м. Тернополя поза її волею, що встановлено відповідними судовими рішеннями, а його повернення у комунальну власність шляхом двосторонньої реституції виявилося неможливим, то суд не вбачає невідповідності заходу втручання в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном. Відповідачка, у разі наявності відповідних підстав, може претендувати на відшкодування здійснених нею витрат на покращення спірного майна, тощо.
14. 30 липня 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просила скасувати рішення Тернопільського міськрайонного судуТернопільської області від 10 червня 2020 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
15. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року залишено без змін.
16. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, у зв`язку із чим майно підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі положень статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому доводи апеляційної скарги, що спірне майно не може бути витребувано від добросовісного набувача ОСОБА_1 є необґрунтованими.
17. Суд апеляційної інстанції вказав, що воля територіальної громади як власника може проявлятися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. У цьому випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що нежитлове приміщення незаконно, без волевиявлення власника - територіальної громади, вибуло із комунальної власності міста, що позбавило Тернопільську міську раду можливості розпоряджатись майном ефективно та виключно в інтересах територіальної громади.
18. 25 березня 2021 року відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить: скасувати повністю рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
19. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
20. Зазначає, що не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони прийняті без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) у якому Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. … Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини відмови органу від звернення з відповідним позовом до суду, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва".