Постанова
Іменем України
10 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 127/809/21
провадження № 51-2136 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_6,
суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_9,
захисника ОСОБА_10,
прокурора ОСОБА_11
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020010001634, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк два роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.
На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням обов`язків, передбачених, ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів у провадженні, скасовано арешт на майно.
Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" на користь ОСОБА_2 114073,01 грн. матеріальної шкоди та 5210,65 грн. моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2500 грн. франшизи, 94 789,35 грн. моральної шкоди та 11448 грн. витрат на правову допомогу.
В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що 10 вересня 2020 року близько 20:20 год. ОСОБА_1, рухаючись автомобілем марки "BMW-318", д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Келецькій в м. Вінниці, на перехресті з вулицею М. Ващука, порушив вимоги п. п. 10.1, 16.6 Правил дорожнього руху України, не переконався, що це буде безпечним та не створить небезпеки або перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, розпочав маневр повороту ліворуч в напрямку вулиці В. Порика, не надавши дорогу мотоциклу марки "Kawasaki LE 500А", д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, який рухався по вулиці Келецькій у зустрічному напрямку, внаслідок чого допустив з ним зіткнення, в результаті якого ОСОБА_2 заподіяно середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
Після чого водій автомобіля "BMW" - ОСОБА_1 допустив вторинне зіткнення з автомобілем марки "Hyundai Sonata", д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_3, який зупинився на червоний сигнал світлофора по вул. М. Ващука в напрямку вул. Келецька та перебував в нерухомому стані.
Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п. 10.1,16.6 ПДР України знаходиться у причинному зв`язку з наслідками ДТП.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1, а кримінальне провадження закрити.
Зазначає, що місцевим судом порушено принцип безпосередності, закріплений у ст. 23 КПК, оскільки надані сторонами обвинувачення та захисту письмові докази судом не досліджувались, а оголошувались лише їх назви та короткий зміст прокурором і захисником.
За наявності двох суперечливих висновків експертиз щодо можливості водія мотоцикла попередити зіткнення, суд безпідставно не призначив повторну експертизу та не допитав експерта.
При визначенні розміру моральної шкоди суд не врахував того, що потерпілий теж порушив ПДР, а тому розмір відшкодування, на думку захисту, є завищеним.
Вважає, що покарання ОСОБА_1 призначено з порушенням ст. 65 КК України, не мотивовано чому призначено найсуворіший його вид. Не враховано повною мірою те, що він скоїв нетяжкий злочин, вперше притягується до відповідальності, має сім`ю, постійне місце проживанням за яким характеризується позитивно, працює, внаслідок ДТП став інвалідом ІІІ групи, частково визнав свою вину та намагався відшкодувати завдану шкоду.
Крім того, вказує, що суд безпідставно призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки транспортний засіб використовується засудженим для здійснення утримання дружини та неповнолітньої дитини.
В свою чергу, апеляційний суд допущені порушення проігнорував. Крім того, всупереч вимог ст. 419 КПК України належним чином доводи апеляційної скарги сторони захисту не перевірив, не дав на них відповідей, а також не зазначив в ухвалі підстав, з яких скаргу визнано необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_10 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.
Прокурор ОСОБА_11, в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів скарги сторони захисту, заперечила проти її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинуваченого, потерпілої, свідків, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23, а також ст. ст. 86, 94 КПК України, порушення принципу безпосередності означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення.
Статтею 358 КПК України регламентовано, що долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні.
Оголошує документи суд або сторона судового провадження, яка подає ці документи.
Логічно, коли документи в судовому засіданні оголошує та сторона, яка їх подає. Проте, якщо учасниками кримінального провадження документи не оголошуються, а лише долучаються, то суд повинен їх оголосити з метою ознайомлення всіх учасників кримінального провадження з їх змістом та надання їм можливості подати свої зауваження.
Із матеріалів кримінального провадження видно, що усі письмові докази, надані сторонами обвинувачення та захисту, були оголошені прокурором та захисником в судовому засіданні. Учасникам провадження була забезпечена можливість ознайомлюватися із ними та, у разі необхідності, ставити запитання. Водночас, місцевий суд дав оцінку усім доказам в нарадчій кімнаті, а тому застосована ним процедура повністю відповідає визначеній у ст.23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.
Тому доводи захисту про порушення місцевим судом принципу безпосередності, оскільки надані сторонами обвинувачення та захисту письмові докази судом не досліджувались, а оголошувались прокурором і захисником, не заслуговують на увагу.
Що стосується тверджень захисту про те, що суд, за наявності двох суперечливих висновків експертиз щодо можливості водія мотоцикла попередити зіткнення, безпідставно не призначив повторну експертизу та не допитав експерта,то слід зазначити таке.
Статтею 332 КПК України визначено право суду, за наявності підстав передбачених ст.242 цього Кодексу, своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Відповідно до ч.10 ст.101 КПК України висновок експерта не є обов`язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
Згідно із ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок, яка має здійснюватись судом за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Місцевий суд, здійснюючи детальний аналіз безпосередньо досліджених висновків експертиз №815 від 18 листопада 2020 року та №636/637/21-1 від 15 березня 2021 року, наданих сторонами обвинувачення та захисту, діяв у відповідності до вимог КПК та відхиляючи один і беручи до уваги інший, дав їм належну оцінку на ряду з іншими доказами у справі, навівши у вироку мотиви свого рішення. Підстав для призначення повторної експертизи суд не встановив.
Злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 цієї статті, тобто тільки такі порушення, які перебувають із ними у причинному зв`язку.