Постанова
Іменем України
10 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 639/552/19
провадження № 51-1113 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_6.,
суддів ОСОБА_7., ОСОБА_8.
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_9.,
прокурора ОСОБА_10.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 квітня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018220500002015 за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше в силу ст. 89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 квітня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, що є у його власності.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 8213,23 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 35 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_3, судові рішення щодо якого не оскаржено.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року апеляційні скарги залишені без задоволення, а вирок районного суду - без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для здоров`я потерпілої, за попередньою змовою із ОСОБА_3 за таких обставин.
Так, 29 жовтня 2018 року приблизно о 04:00 год. ОСОБА_1, знаходячись разом із ОСОБА_3 поблизу терміналу автостанції метро "Холодна Гора" у м. Харкові, побачили раніше незнайому ОСОБА_2, яка тримала у руці мобільний телефон, а також жіночу і спортивну сумки.
У цей час ОСОБА_1 вступив у злочинну змову з ОСОБА_3 на вчинення розбійного нападу на потерпілу, поєднаного із застосуванням насильства, з метою заволодіння її майном. Реалізуючи свій умисел, засуджені підійшли ззаду до ОСОБА_2, після чого ОСОБА_3, з метою придушення її волі до можливого супротиву, діючи узгоджено із ОСОБА_1, наніс удар ребром долоні по потилиці потерпілої, від чого вона впала на землю, вдарившись обличчям об асфальт.
Надалі ОСОБА_1, упевнившись, що ОСОБА_2 неспроможна чинити опір, схопив потерпілу, що лежала на землі, однією рукою, а іншою закрив їй рот, щоб вона не кричала. Після цього засуджені умисно, відкрито заволоділи належними потерпілій грошима, телефоном та іншим майном на загальну суму 2332,91 грн. та зникли з місця вчинення злочину.
В результаті злочинних дій потерпілій ОСОБА_2 було заподіяно закриту черепно-мозкову травму у формі струсу головного мозку, множинні садна та синці обличчя, травматична екстракція 2-х зубів, а також перелом носу, садна та гематоми, що відповідно до висновку експерта є легкими тілесними ушкодженнями, які спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про неповноту розгляду, оскільки у справі не було проведено ряд експертиз, стверджує, що вирок ґрунтується на неналежних доказах, які не підтверджують його винуватості.
Крім того, допит у суді потерпілої та свідків проведено з порушенням вимог процесуального закону; протоколи огляду дисків із відеозаписами з камер спостереження є недопустимим доказом, оскільки отримані без ухвали слідчого судді; недопустимим доказом є протокол проведення слідчого експерименту, оскільки показання під час цієї слідчої дії він давав під тиском з боку правоохоронних органів.
Також засуджений вказує, що йому усупереч ст. 290 КПК України не були відкриті усі матеріали справи, а саме, відеозаписи слідчих дій.
Засуджений стверджує про неправильну кваліфікацію судом його дій, оскільки він жодних ударів потерпілій не завдавав, його дії не були небезпечними для її життя чи здоров`я.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений у судовому засіданні підтримав скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог статті 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
У касаційній скарзі засуджений стверджує, що докази у справі є неналежними, оскільки кожен із них, сам по собі окремо не підтверджує факт вчинення ним за попередньою змовою групою осіб нападу на потерпілу з метою заволодіння її майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я.
Неналежними доказами засуджений вважає відеозапис із камер відеоспостереження та протокол огляду предметів від 11 листопада 2018 року, які, за його твердженням, не містять фіксації обставин вчинення ним кримінального правопорушення.
З таким твердженням суд касаційної інстанції не погоджується.
Відповідно до ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Суд оцінює докази згідно ст. 94 цього Кодексу за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідження всіх обставин кримінального провадження. При цьому оцінці підлягає не тільки кожен доказ окремо, а й сукупність усіх зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.
Тобто, наведена норма процесуального закону вимагає від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Отже, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Судові рішення свідчать, що суди дали відповідно до ст. 94 КПК України належну оцінку як показанням ОСОБА_1, який вину визнав частково, так і показанням ОСОБА_3, який у судовому засіданні підтвердив обставини скоєння ним спільно із ОСОБА_1 злочину. Також суд взяв до уваги показання потерпілої, яка розповіла про обставини нападу на неї, та під час слідчої дії - упізнання особи, впізнала ОСОБА_1, який спільно з іншим чоловіком ( ОСОБА_3 ) здійснила на неї напад. Показаннями свідка ОСОБА_4 встановлено, що вона хоча й не була безпосереднім очевидцем події, проте бачила потерпілу ОСОБА_2 одразу після нападу та підтвердила, що обличчя останньої було в крові, потерпіла повідомила їй, що на неї напали, відібрали телефон та речі, і просила викликати поліцію та швидку медичну допомогу.
Також суд послався на відтворення запису з камер відеоспостереження, де зафіксовано осіб чоловічої статі, які в зазначений у вироку період часу з`являлися в полі зору камер; на протокол огляду відеозапису, під час якого потерпіла підтвердила, що на цих записах вона впізнає чоловіків, які напали на неї. Крім того, суд взяв до уваги висновки судово-медичної експертизи, яка підтвердила, що у потерпілої ОСОБА_2 були виявлені: закрита черепно-мозкова травма у формі струсу головного мозку з наявністю саден, гематом у ділянці лобу та закрита щелепно-лицьова травма у вигляді поперечного перелому спинки носу з наявністю саден та гематом, рубці на тильній поверхні лівої кисті у ділянці проекції 3, 4 та 5 п`ястково-фалангових суглобів, які є наслідком загоєння тілесних ушкоджень, що є легкими тілесними ушкодженнями, які спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Відтвореним відеозаписом із приміщення ломбарду "Свіжа Копійка" встановлено, що 09 листопада 2018 року чоловік, одягнений у куртку темного кольору, здав у заклад мобільний телефон "Samsung J105H Galaxy J1 Mini", що належав потерпілій. Згідно довідки ПТ "Ломбард "Свіжа Копійка", вказаний мобільний телефон здав саме ОСОБА_1 .
Отже, висновки про винуватість особи судом зроблені на сукупності та взаємозв`язку усіх доказів, яким суд дав відповідну оцінку.
Наведені в касаційній скарзі засудженого доводи про недопустимість низки доказів у кримінальному провадженні були предметом аналізу та перевірки судів першої і апеляційної інстанцій.
Згідно з приписами статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.
У касаційній скарзі засуджений вказує на порушення вимог ч.ч. 5, 6 ст. 95 КПК України під час допиту в судовому засіданні потерпілої та свідків, оскільки, на його думку, вони висловлювали свої власні думки, а не факти, що тягне за собою недопустимість цих доказів. Дані доводи є надуманими.
Аудіозапис судового засідання свідчить, що потерпіла ОСОБА_2 та свідки були допитані в судовому засіданні з дотриманням усіх вимог процесуального закону, повідомляли відомі їм обставини події та висловлювалися щодо фактів, які вони сприймали особисто. Сторони кримінального провадження мали можливість ставити запитання свідкам з метою з`ясування достовірності їх показань. Жодного тиску чи навідних запитань, як про це зазначає засуджений, до свідків не застосовувалося. Тому зазначені показання суд вірно визнав допустимими доказами.
Так само обґрунтовано визнано допустимими доказами протоколи проведення слідчих експериментів із підозрюваними ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 240 КПК України з метою перевірки та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального провадження, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент.
Під час проведення слідчих експериментів від 05 грудня 2018 року за участю підозрюваних ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із застосуванням технічних засобів фіксації (відеокамери), протоколи яких були досліджені, а відеозаписи переглянуті учасниками провадження в суді першої інстанції, підозрювані у присутності понятих, без примусу і за власною згодою розповіли та показали про обставини вчинення ними нападу на потерпілу та заволодіння її майном. Про відсутність будь-якого тиску на підозрюваних підтвердив свідок ОСОБА_5, який був залучений у якості понятого під час проведення слідчих експериментів. Свідок пояснив, що підозрювані надавали показання добровільно, жодного примусу з боку працівників поліції не було, після проведення слідчої дії був складений протокол, який всі учасники підписали без зауважень та заперечень.
Суд звертає увагу на той факт, що надані ОСОБА_1 під час слідчого експерименту пояснення в цілому не суперечать його версії подій, наданої під час судового розгляду, окрім мотивів, з яких він забрав мобільний телефон потерпілої. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли переконливого висновку про відсутність тиску з боку правоохоронних органів під час проведення слідчого експерименту із підозрюваним ОСОБА_1 .