Постанова
Іменем України
10 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 444/526/18
провадження № 61-7126св22
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Жовківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Львівській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, та ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, третя особа - Жовківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Львівській області, про визнання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_6, ОСОБА_3, третя особа - Жовківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Львівській області, про визнання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що нещодавно зі слів відповідача ОСОБА_6 дізнався про те, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1 народила доньку ОСОБА_7, біологічним батьком якої, можливо, є він.
Насправді позивач більш ніж впевнений, що ОСОБА_7 саме його донька, оскільки у період із 2013 року до жовтня 2015 року він зустрічався із відповідачем ОСОБА_6 та мав з нею статеві стосунки, які тривали 2 роки.
Йому стало відомо, що обманним шляхом ОСОБА_3 та його дружина, а також за допомогою знайомства (за родинними лініями) та спільною змовою лікарів змусили записати батька дитини у свідоцтві про народження ОСОБА_3, який абсолютно є чужою людиною для дитини.
Зазначає, що відповідач ОСОБА_6 через свій важкий післяродовий стан погодилася на допомогу, яку запропонував ОСОБА_3 .
Стверджує, що відповідач ОСОБА_6 підтверджує батьківство ОСОБА_1 та запевняє, що саме він є батьком дитини.
ОСОБА_3 заперечує його батьківство, не надає можливості встановити батьківство та бачитись із донькою.
У звʼязку з викладеним просив позов задовольнити та визнати його батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, матір`ю якої є ОСОБА_6 .
Зобов`язано Жовківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) виключити відомості з актового запису про народження дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме запис про батька дитини - ОСОБА_3 .
Зобов`язано Жовківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) внести відомості до актового запису про народження дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: запис про батька дитини - ОСОБА_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із вимог статті 109 ЦПК України, якою передбачено, що уразі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 червня 2022 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 .
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 грудня 2020 року скасовано.
Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано суду жодних доказів, які підтверджують визнання ним батьківства, зокрема, що до народження дитини вони з відповідачем (матір`ю дитини) проживали разом, вели спільне господарство, що на цей час він вживає заходів для побачень з дитиною, цікавиться її життям, забезпечує її матеріально.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, та ОСОБА_1 , звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанову суду апеляційної інстанції, у яких просять скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі скаржники посилаються на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Звертаючись до Верховного Суду із касаційними скаргами, які є ідентичними за своїм змістом, ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, та ОСОБА_1 вказували на те, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що ухилення від експертизи не може бути єдиною підставою для задоволення позову без урахування інших обставин, що мають значення для цієї справи, оскільки беззаперечним фактом є те, що відповідач ОСОБА_3 свідомо, умисно або зривав проведення експертизи, або не з`являвся на проведення експертизи, тобто вчиняв умисні дії, які перешкоджали у проведенні експертизи та надання експертом відповідного висновку експерта.
Зазначали, що висновок судово-медичної експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства, а відповідач ОСОБА_3 ухилявся від проведення експертизи, тому суд апеляційної інстанції не правильно застосував частину першу статті 109 ЦПК України
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду
від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження
№ 61-18333св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 277/836/16-ц (провадження № 61-48029св18), у постанові Верховного Суду України
від 27 квітня 2017 року у справі № 6-617цс17. Ця правова позиція є незмінною.
Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов правильного висновку, що позов підлягає задоволенню, а суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційні скарги ОСОБА_3 просив касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 444/526/18 з Жовківського районного суду Львівської області.
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшла справа № 444/526/18.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_7 .Батьками дитини у свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 5, 26).
Із листа Жовківського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Львівській області від 19 серпня 2017 року № 2165/02-16 встановлено, що 22 червня 2016 року за актовим записом № 188 зареєстровано народження дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Реєстрація народження дитини проведена відповідно до статті 126 СК України. Підстава запису відомостей про батька - заява про визнання батьківства від 22 червня 2016 року (т. 1 а. с. 31).
На запит адвоката Рендюк Н. Жовківська центральна районна лікарня надала відповідь про те, що вагітна ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, поступила в пологове відділення в супроводі мами, в потужному періоді
о 9 год. 00 хв. 17 червня 2016 року та о 9 год. 20 хв. народила живу доношену дівчинку. Вагітна на обліку не перебувала, супроводжуючих документів (обмінної карти) не мала. В присутності чергового лікаря ОСОБА_9 породілля і її мати заявили про відмову від новонародженої дитини. Породілля та її мати категорично відмовились від спілкування дитиною.
У день виписки 22 червня 2017 року прийшов ОСОБА_3, який назвався біологічним батьком дитини. Разом із ОСОБА_6 вони зареєстрували дитину у Жовківському відділенні РАГС, тому дитина була віддана батькові згідно зі свідоцтвом про народження (т. 1 а. с. 32).
Дитина проживає з ОСОБА_3 та ОСОБА_10 в АДРЕСА_1 без реєстрації, що підтверджується матеріалами перевірки поліції за заявою ОСОБА_6
ОСОБА_6 стверджує, що відповідач ОСОБА_3 оманним шляхом змусив її записати його батьком дитини, скориставшись її післяпологовою депресією. Біологічним батьком її дитини є позивач ОСОБА_1 .
Звертаючись з позовом про визнання батьківства, ОСОБА_1 посилався на те, що про вагітність ОСОБА_6 він дізнався, коли вона була на п`ятому місяці, однак не повірив їй, що саме він є батьком дитини, тому спілкування припинилося.
Про те, що саме він батько дитини він повірив ОСОБА_6 лише тоді, коли вона звернулась до нього з позовом про визнання батьківства. Стверджує, що відповідач ОСОБА_3 заперечує його батьківство, не дозволяє бачитись з донькою, однак він як біологічний батько хоче бачити як вона росте, піклуватися про неї, проживати разом із нею та створити благополучну сім`ю.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 забрав дитину з пологового будинку та виховує її, натомість позивач зазначає, що довгий період не вірив матері дитини, що саме він є батьком і лише після того, як позивач розповіла йому про те, що ОСОБА_3 оманним шляхом забрав дочку проживати в м. Чернівці, він повірив, що саме він є батьком дитини та вирішив звернутися з цим позовом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Частина третя статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із положеннями частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно із частиною першою статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою цієї статті.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.