iplex360.Демо.Судові рішення

Постанова

Іменем України

15 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 607/14002/14

провадження № 61-15152св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач (за об`єднаними позовними вимогами) - ОСОБА_1, відповідач (за об`єднаними позовними вимогами) - ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, (за об`єднаними позовними вимогами): ОСОБА_3, ОСОБА_4,

позивач (за об`єднаними позовними вимогами) - ОСОБА_3,

відповідачі (за об`єднаними позовними вимогами): ОСОБА_2, Тернопільська районна державна нотаріальна контора, Державний нотаріальний архів Тернопільської області, Відділ з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, (за об`єднаними позовними вимогами):ОСОБА_1, ОСОБА_4,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє представник ОСОБА_5, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2020 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2021 року у складі колегії суддів:

Щавурської Н. Б., Дикун С. І., Сташківа Б. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, 1938 року народження, громадянин Російської Федерації, який є дядьком ОСОБА_1 .

Після його смерті відкрилася спадщина на: два житлові будинки АДРЕСА_1 ; Ѕ частину будинку АДРЕСА_2 .

У передбачений законодавством строк ОСОБА_1 подав до Тернопільської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті дядька ОСОБА_6 .

Постановою Тернопільської районної державної нотаріальної контори від 06 серпня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті ОСОБА_6, у зв`язку з неможливістю ототожнити особу та довести факт родинних стосунків ОСОБА_1 по відношенню до померлого.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 серпня 2013 року у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Тернопільська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин (справа № 607/14643/13-ц), встановлено факт, що ОСОБА_1 є племінником ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначав, що із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулася й відповідач ОСОБА_2, пред`явивши дублікат заповіту ОСОБА_6 від 05 квітня 2000 року, складеного на її користь, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Василишин С. Й. (далі - приватний нотаріус Тернопільського РНО).

У змісті заповіту зазначено, що ОСОБА_6 заповідає ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_3, і все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося.

На думку позивача заповіт від 05 квітня 2000 року у частині "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося" є підробленим, оскільки візуально видно, що до основного тексту заповіту внесено додатковий текст, тому заповіт підлягає визнанню недійсним у зв`язку з відсутністю вільного волевиявлення заповідача.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним заповіт від 05 квітня 2000 року, складений ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського РНО Василишин С. Й. за реєстром № 1973.

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Тернопільської районної державної нотаріальної контори, Державного нотаріального архіву Тернопільської області, Відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1, ОСОБА_4, про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним заповіту та дубліката заповіту, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання внести запис про скасування державної реєстрації права власності, визнання права на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що 2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько - ОСОБА_6, 1938 року народження, громадянин Російської Федерації.

Після його смерті відкрилася спадщина на: два житлових будинки АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3, Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

11 березня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Тернопільської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті дядька як спадкоємець другої черги за законом за правом представлення.

Крім неї, до Тернопільської районної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_6 звернулись: 05 березня 2013 року - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2 .

Постановою Тернопільської районної нотаріальної контори від 14 серпня 2013 року № 2004/02-14 відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з неможливістю ототожнити особу

та довести факт родинних стосунків ОСОБА_3 по відношенню до померлого спадкодавця.

Разом з тим, доказами підтверджується факт родинних відносин між нею та померлим ОСОБА_6, зокрема, що вона є його рідною племінницею, донькою його рідного брата ОСОБА_7, а також онукою ОСОБА_8, 1903 року народження, та ОСОБА_9, 1900 року народження.

Оскільки її батько ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та був рідним братом ОСОБА_6, тому ОСОБА_3 є спадкоємцем другої черги за законом за правом представлення.

19 серпня 2013 року представник ОСОБА_2 подав до Тернопільської районної державної нотаріальної контори дублікат заповіту

від 05 квітня 2000 року, складеного ОСОБА_6 на користь

ОСОБА_2, виданого Державним нотаріальним архівом Тернопільської області 19 серпня 2013 року.

За змістом заповіту ОСОБА_6 заповів ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_3, і все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося.

Дублікат заповіту був зареєстрований у Спадковому реєстрі лише 19 серпня 2013 року, тобто через сім місяців після смерті спадкодавця,

що стверджується витягом зі Спадкового реєстру від 19 серпня 2013 року

№ 34882186.

ОСОБА_3 вважала, що складаючи такий заповіт, ОСОБА_6 виражав свою волю і заповідав ОСОБА_2 лише будинок АДРЕСА_3 .

Крім того, враховуючи те, що будинок, зазначений в заповіті, у 2003 році ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2, тому відомості про заповіт від 05 квітня 2000 року не були внесені до Спадкового реєстру.

Оскільки нотаріус, яка посвідчувала заповіт, складений ІНФОРМАЦІЯ_5 від імені ОСОБА_6, померла, на другому екземплярі заповіту, який знаходився на зберіганні в Державному нотаріальному архіві Тернопільської області вже після смерті ОСОБА_6 були внесені зміни в текст заповіту, а саме додруковано текст: "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося".

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_3 просила суд: встановити,

що вона є рідною племінницею ОСОБА_6, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1, та онукою ОСОБА_8, 1903 року народження, і ОСОБА_9,

1900 року народження; визнати недійсним заповіт від 05 квітня 2000 року, складений від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського РНО Василишин С. Й. та зареєстрований в реєстрі за № 1973; визнати недійсним дублікат заповіту від 05 квітня 2000 року за реєстровим № 1973, виданий 19 серпня

2013 року державним нотаріусом Державного нотаріального архіву Тернопільської області Радомською-Павлович В. А. та зареєстрований в спадковому реєстрі за № 54901890; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок та зобов`язати Реєстраційну службу Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_3 право на спадщину після померлого ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом (друга черга спадкування за правом представлення як за племінницею померлого ОСОБА_6 ); визнати за ОСОБА_3 право власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2014 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним та цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Тернопільської районної державної нотаріальної контори, Державного нотаріального архіву Тернопільської області, Відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1, ОСОБА_4, про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним заповіту та дубліката заповіту, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання внести запис про скасування державної реєстрації права власності, визнання права на спадщину та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, присвоївши їй № 607/14002/14-ц.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 24 січня 2020 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволені частково.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_6 від 05 квітня 2000 року, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського РНО Василишин С. Й., зареєстрований 05 квітня 2000 року в реєстрі за № 1973 в частині, згідно

з яким ОСОБА_6, на випадок своєї смерті, заповів ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 доведено факт родинних відносин, зокрема, що вона є племінницею ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_7, який є батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_3, тому останні мають право на спадкування майна після смерті дядька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, за правом представлення.

Встановивши на підставі належних та допустимих доказів, що основний текст заповіту від 05 квітня 2000 року та його фрагмент "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося" виконані у різний час, суд зробив висновок, що в цій частині волевиявлення заповідача ОСОБА_6 не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, у зв`язку з чим заповіт в частині "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося" є недійсним.

Позивачі не довели наявність підстав для визнання заповіту від 05 квітня 2000 року недійсним в цілому.

Оскільки рішення суду про визнання недійсним заповіту в певній частині, яке набрало законної сили, є підставою для анулювання всіх виданих його дублікатів, тому вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним дублікату заповіту не підлягають задоволенню.

Вимоги ОСОБА_3 в частині скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок та зобов`язання Реєстраційну службу Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_3, та визнання за ОСОБА_3 права власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_2, в порядку спадкування за законом за правом представлення, є передчасними, тому не підлягають задоволенню, оскільки рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2013 року у справі № 607/16055/13-ц, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 та Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_2, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, набрало законної сили та не скасовано.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, ОСОБА_3 оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишені без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 24 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, обставини, встановлені судом, відповідають матеріалам справи, а висновки зроблені ним на підставі доказів, які оцінені належним чином.

При цьому апеляційний суд зазначив, що не зазначення судом першої інстанції в резолютивній частині судового рішення висновку щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, зокрема, що вона є племінницею спадкодавця ОСОБА_6, не є підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, оскільки ця обставина є підставою для ухвалення додаткового рішення, як передбачено пунктом 1 частини першої статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Наслідком визнання недійсним заповіту є анулювання його дублікатів, тому висновок суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_3 у задоволенні таких позовних вимог є правильними.

З урахуванням того, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2013 року у справі № 607/16055/13-ц набрало законної сили та не скасовано, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок та зобов`язання Реєстраційну службу Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_3, та визнання за ОСОБА_3 права власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_2, в порядку спадкування за законом за правом представлення.

Оскільки відсутні правові підстави для скасування держаної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне спадкове майно, тому відсутні й підстави для задоволення вимог ОСОБА_3 про визнання права на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 й визнання права власності на ј частину житлового будинку АДРЕСА_2, в порядку спадкування за законом за правом представлення.

Належних та допустимих доказів того, що адвокат Саламандра Г. М. представляла інтереси позивача ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року, який, на думку відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_1 не підписував, на час розгляду справи судом першої інстанції в матеріалах справи немає.

Долучений до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції висновок експерта від 29 травня 2020 року, не є належним доказом, що адвокат Саламандра Г. М. не може представляти в суді інтереси позивача ОСОБА_1, оскільки наявність підстав для представництва інтересів останнього адвокатом Саламандрою Г. М. підтверджується іншими належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема, договорами про надання правової допомоги, укладеними у липні 2018 року та 20 вересня 2020 року, ордером на надання правової допомоги.

Припинення представництва за довіреністю шляхом подання до суду письмової заяви не є тотожним відмові позивача від позову, тому повідомлення ОСОБА_1 про відміну довіреності, виданої на ім`я адвоката Семененка С. М., не є заявою про його відмову від позову. Разом з тим, із заявою по суті справи про відмову від позову позивач ОСОБА_1 до суду не звертався.

Після повідомлення про припинення представництва за довіреністю адвокатом Семененком С. М., позивач ОСОБА_1 уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Саламандрою Г. М., що відповідає вимогам діючого законодавства.

Оскільки суд першої інстанції вирішив спір правильно, тому неповідомлення належним чином позивача ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання відповідно до статей 4 - 6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах на результат розгляду справи не впливає.

Надання стороною у справі відповіді на відзив є правом, а не обов`язком, тому відсутність в матеріалах справи відповіді позивача на відзив відповідача ОСОБА_2 на позов не є підставою для скасування судового рішення.

Оскільки підстав, передбачених положеннями ЦПК України, для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду немає, тому суд першої інстанції правильно відхилив таке клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .

Позовна заява ОСОБА_3 відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, тому підстав для залишення її без руху, а також встановлення особи позивача, немає.

Позивач ОСОБА_3 довела на підставі належних та допустимих доказів факт родинних відносин між нею та спадкодавцем ОСОБА_6, тому висновок суду першої інстанції в цій частині позовних вимог ОСОБА_3 є правильним.

Висновок додаткової судово-технічної експертизи від 20 лютого 2018 року є категоричним, з наведенням відповідного обґрунтування.

Доводи відповідача ОСОБА_2 в частині ненадання судом належної правової оцінки висновку додаткової судово-технічної експертизи від 20 лютого 2018 року є припущенням, що не може бути покладено в основу рішення суду. Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 не надала жодних належних доказів на спростування цього висновку додаткової експертизи.

У висновку додаткової судово-технічної експертизи надано відповіді на всі запитання, які ставилися судом в ухвалі про призначення експертизи, тому безпідставні доводи ОСОБА_2 щодо суперечливості висновків експертиз та наявності сумніву у їх об`єктивності.

Належними доказами підтверджено, що в заповіті від 05 квітня 2000 року мало місце додруковування його фрагменту в частині волі заповідача ОСОБА_6 щодо залишення усього майна ОСОБА_2 .

Крім того, діюче на час укладення заповіту законодавство не передбачало одночасне залишення спадкодавцем усього майна та його частини спадкоємцю, оскільки він міг залишити за заповітом спадкоємцю або усе своє майно, або його частину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, ОСОБА_2, в інтересах якої діє представник ОСОБА_5, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), а саме частини восьмої статті 130 ЦПК України щодо вручення особам, які проживають за межами України, судових повісток у порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу (пункти 1, 2, 3, 4 частини першої статті 411 ЦПК України); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не дотримані вимоги

статей 4-6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах в частині належного повідомлення позивача ОСОБА_1 про розгляд даної справи, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є громадянами Республіки Казахстан та в матеріалах справи відсутні відомості про їх належне повідомлення в порядку, передбаченому частиною восьмою статті 130 ЦПК України.

Суди безпідставно відхилили клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду в зв`язку з повторною неявкою останнього в судове засідання та неповідомлення про причини неявки.

Висновки судів в частині визнання недійсним заповіту зроблені на підставі неповно досліджених обставин справи.

Вирішуючи спір, суди послалися на висновок додаткової експертизи від 20 лютого 2018 року як на належний доказ. Разом з тим, вказаний висновок експертизи є неповним, суперечливим і викликає сумнів у його об`єктивності.

При цьому суди необґрунтовано відхилили клопотання ОСОБА_2 про призначення додаткової експертизи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту родинних відносин із спадкодавцем ОСОБА_6, тому суди встановили зазначений юридичний факт на підставі неналежних доказів у справі.

Крім того, позовна заява ОСОБА_3 не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства щодо її форми, проте суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про залишення зазначеної позовної заяви без руху та надання строку для усунення недоліків.

Також апеляційний суд неправомірно відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка не відповідала вимогам цивільного процесуального законодавства щодо її форми.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Саламандра Г. М. безпідставно допущена судом до участі у справі, оскільки остання представляла інтереси позивача на підставі договору про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року, умови якого з ОСОБА_1 не узгоджувались та такий договір не підписувався. Недійсність договору про надання правової допомоги від 15 липня 2018 року є предметом розгляду в справі № 607/1828/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та адвоката Саламандри Г. М., що перебуває у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу неповноважним складом суду, оскільки доповідачем у справі була суддя, яка не могла розглядати справу та був наявний потенційний конфлікт інтересів у вирішенні справи, тому суддя-доповідач підлягала відводу.

09 листопада 2020 року та двічі 27 січня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заявляв відвід складу колегії суддів у зв`язку з наявністю сумнівів щодо об`єктивного та неупередженого розгляду ними цієї справи.

Разом з тим, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні заяв про відвід складу суду.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 розглянута апеляційним судом з порушенням строку, передбаченого статтею 371 ЦПК України.

Повний текст постанови Тернопільського апеляційного суду від 02 липня 2021 року надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) 29 липня 2021 року, а оприлюднено 02 серпня 2021 року, при цьому суддя-доповідач 20 липня 2021 року звільнена з посади судді, тобто постанову підписано суддею, яка не мала повноважень її підписувати.

Апеляційний суд розглянув справу без участі ОСОБА_2, в інтересах якої діє представник ОСОБА_5, хоча було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням адвоката на самоізоляції.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2021 року Тернопільська районна державна адміністрація Тернопільської області подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що Тернопільська районна державна адміністрація Тернопільської області є неналежним відповідачем у справі та у випадку винесення судом рішення про задоволення позову його виконання буде неможливим, оскільки на виконання постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ "Про утворення і ліквідацію районів" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" Тернопільською районною державною адміністрацією Тернопільської області проведено скорочення посад державного реєстратора та адміністратора. З 16 лютого 2021 року в Тернопільській районній державній адміністрації Тернопільської області відсутні державні реєстратори, а діючі працівники не наділені правами суб`єкта державної реєстрації, не мають доступу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань і не можуть вчиняти будь-які реєстраційні дії.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, до складу якої входять: житлові будинки з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_3 і АДРЕСА_3 та Ѕ частина житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 .

05 квітня 2000 року ОСОБА_6 склав заповіт, згідно з яким на випадок смерті зробив розпорядження: належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_3, і все його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповів ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 5, 6, 47, 48).

05 вересня 2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 49).

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до Тернопільської районної державної нотаріальної контори звернулись: ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Постановою Тернопільської районної державної нотаріальної контори від 06 серпня 2013 року № 2434/02-14 відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з неможливістю ототожнити особу та довести факт родинних стосунків ОСОБА_1 по відношенню до померлого (т. 1, а. с. 7).

Постановою Тернопільської районної державної нотаріальної контори від 14 серпня 2013 року № 2004/02-14 відмовлено ОСОБА_3 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, з причини неможливості ототожнити особу та довести факт родинних стосунків ОСОБА_3 по відношенню до померлого (т. 1, а. с. 36).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 серпня 2013 року у справі № 607/14643/13-ц, яке набрало законної сили, задоволено заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - Тернопільська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин та встановлено факт, що ОСОБА_1 є рідним племінником ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 8).

19 серпня 2013 року державним нотаріусом Державного нотаріального архіву Тернопільської області Радомською-Павлович В. А. видано ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, дублікат заповіту замість втраченого оригіналу заповіту ОСОБА_6 від 05 квітня 2000 року (т. 1, а. с. 6).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 18 лютого 2014 року, у справі № 607/16055/13-ц позов ОСОБА_2 до Чистилівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, треті особи: Тернопільська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_10, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_3 та на Ѕ частину будинковолодіння АДРЕСА_2, що складається з будинку в плані під літерою "А", сараю в плані під літерою "Б", вбиральні в плані під літерою "В", огорожі в плані під № 12, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 12 - 14, 94 - 98).

У справі № 607/16055/13-ц суди встановили, що ОСОБА_2 успадкувала вищезазначене майно на підставі заповіту ОСОБА_6 від 05 квітня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського РНО Василишин С. Й., зареєстрованого в реєстрі 19 серпня 2013 року за № 1973, дублікат якого видано Державним нотаріальним архівом Тернопільської області 19 серпня 2013 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 04 жовтня 2013 року батьками ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_6, були ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (т. 1, а. с. 39).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 04 жовтня 2013 року Чистилівською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області 02 листопада 1929 року складено актовий запис № 7 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_14 (після реєстрації шлюбу - ОСОБА_15 ) (т. 1, а. с. 42).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 04 жовтня 2013 року ОСОБА_16 народився ІНФОРМАЦІЯ_7, його батьками є: ОСОБА_8 (батько), ОСОБА_9 (мати) (т. 1, а. с. 37, 41).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 10 вересня 2013 року ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_8, його батьками є: ОСОБА_8 (батько), ОСОБА_9 (мати) (т. 1, а. с. 41).

Згідно зі свідоцтвом про зміну прізвища або імені від 22 листопада 1960 року ОСОБА_17 змінив прізвище " ОСОБА_15" на " ОСОБА_18" (т. 1, а. с. 43).

Відповідно до свідоцтва про народження від 22 грудня 1960 року, виданого Чистилівською сільською радою Великоглибочецького району Тернопільської області 22 грудня 1960 року (повторно), батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_9, є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (т. 1, а. с. 34).

20 липня 1961 року ОСОБА_7 зареєстрував шлюб із ОСОБА_19, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 22 квітня 1997 року (т. 1, а. с. 45).

Згідно зі свідоцтвом про народження, виданого 03 лютого 1982 року Тернопільським районним відділом реєстрації актів громадського стану, батьками позивача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_10, є ОСОБА_7 та ОСОБА_20 (т. 1, а. с. 35).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер (т. 1, а. с. 46).

Відповідно до висновку криміналістичної експертизи технічного дослідження друкарських форм та інших засобів виготовлення документів № 2007, складеного 29 липня 2014 року Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз (далі - Львівське НДІСЕ) встановити чи заперечити факт внесення змін у текст другого примірника заповіту ОСОБА_6, складеного на користь ОСОБА_21 і посвідченого 05 квітня 2000 року приватним нотаріусом Тернопільського РНО Василишин С. Й. за № 1972, шляхом додруковування фрагменту тексту "… і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось" і визначити таким чином його первинний зміст, не виявляється можливим; Встановити на одному чи різних принтерах надруковано текст вищезазначеного примірника заповіту ОСОБА_6 від 05 квітня 2000 року не виявляється можливим, зокрема, з причин відсутності зразків документів, виготовлених на даному пристрої у відповідний період часу та інформації щодо можливого його ремонту (заміни фотобарабана чи його періодичного чищення для уникнення появи сторонніх зображень, створених часточками тонера, які залишились після попередніх проходжень аркушів паперу) або відсутності такого (т. 1, а. с. 91-93).

Згідно з висновком судово-технічної експертизи № 34, складеним 10 червня 2015 року Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, ознаки внесення змін у первинний зміст наданого на експертизу заповіту шляхом підчистки, дописки, травлення, змивання - відсутні; вирішити питання щодо того, чи не додрукований фрагмент тексту: "воно не було і з чого б воно не складалось" до основного змісту документа не виявляється можливим у зв`язку з неможливістю встановити природу походження виявлених ознак, - чи вони є ознаками внесення змін у первинний зміст документу шляхом монтажу (додруковування), чи це ознаки програмних збоїв комп`ютера, або несправності друкуючого пристрою; ознаки внесення змін шляхом додруковування фрагменту досліджуваного тексту: "і все моє майно, де б" відсутні; вирішити питання відносно того, чи на одному друкуючому пристрої нанесений досліджуваний фрагмент тексту: "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось" та основний машинописний текст заповіту не виявляється можливим через відсутність необхідного комплексу збіжних ознак, достатніх для встановлення індивідуальної тотожності; встановлені ознаки достатні лише для висновку про те, що досліджуваний фрагмент тексту: "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось" та основний машинописний текст документу, нанесено з використанням друкуючого пристрою з електрофотографічним способом формування зображень; питання відносно того: "Чи тонер для друкованого пристрою, яким нанесено надрукований текст заповіту та фрагмент тексту ("і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось") належить до одного типу партії і виробника, чи до різних?" не вирішувалось з причин, зазначених у дослідницькій частині висновку експерта (відсутності згоди суду на застосування методів руйнуючого характеру); фрагмент досліджуваного тексту: "і все моє майно, де б" співпадає з основним текстом заповіту за гарнітурою шрифту, кеглем та шириною вертикальних елементів літер; фрагмент досліджуваного тексту: "воно не було і з чого б воно не складалось" співпадає з основним текстом заповіту за гарнітурою шрифту, кеглем та шириною окремих вертикальних елементів літер (т. 1, а. с. 136-139).

Згідно з висновком додаткової судово-технічної експертизи документів № 14248/14249/17-33, складеним 20 лютого 2018 року Київським НДІСЕ, у наданому на дослідження заповіті від 05 квітня 2000 року від імені ОСОБА_6 основний текст заповіту та фрагмент "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось" надруковані не одночасно (не за один друкувальний цикл). Вирішити питання про те, з яким саме інтервалом у часі (тобто на скільки пізніше від часу друку основного тексту) та коли саме був виконаний фрагмент тексту "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось.", а також чи є відповідним час його друку в заповіті тому часу, який вказаний у ньому - 05 квітня 2000 року, не виявилося можливим з причини відсутності в теперішній час науково обґрунтованої методики по встановленню конкретного часу (абсолютної давності) реквізитів документів, виконаних на друкуючих пристроях з лазерною технологією друку. Тип друкуючого пристрою, на якому виконаний текст наданого на експертизу заповіту від 05 квітня 2000 року від імені ОСОБА_6, є монохромний знакосинтезуючий пристрій з лазерною технологією друку (лазерний принтер, багатофункціональний пристрій (БФП). Текст наданого на дослідження заповіту від 05 квітня 2000 року та його фрагмент у другому абзаці "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось." надруковані за допомогою одного і того ж знакосинтезуючого пристрою (лазерного принтера, БФП). У заповіті від 05 квітня 2000 року від імені ОСОБА_6 є крапки і цятки, утворені скупченнями частинок тонеру в результаті друкування на лазерному принтері (БФП), що містяться поверх штрихів підписів і рукописних знаків та елементів відтиску печатки від імені приватного нотаріуса Тернопільського РНО Василишин С.Й. У текст заповіту від імені ОСОБА_6 вносилися зміни шляхом додруковування фрагменту тексту "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось". Наявні у тексті заповіту відмінності між основним текстом та його фрагментом "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось" за топографічними ознаками, які свідчать про додруковування даного фрагменту до основного тексту, викладені у пункті ІІІ дослідницької частини висновку (т. 2, а. с. 46 - 56).

У пункті ІІІ дослідницької частини вказаного висновку експертів зазначено, що в результаті проведених досліджень тексту заповіту за допомогою мікроскопа, відеоспектральної лупи і відеоспектрального компаратора (в різних умовах освітлення), лінійки та вимірювальної лупи встановлено, що фрагмент тексту "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось." відрізняється від основного тексту заповіту за характером його розміщення (топографічними ознаками). Встановлені у тексті заповіту відмінності між основним текстом та його фрагментом у другому абзаці "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось." за вказаними топографічними ознаками є суттєвими та достатніми для висновку про те, що фрагмент тексту "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось." додрукований до основного тексту заповіту, а отже це є свідченням того, що текст заповіту і його фрагмент у другому абзаці "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось." надруковані не одночасно (не за один друкувальний цикл).

На підставі результатів дослідження, викладених у пункті ІІ дослідницької частини висновку, які вказують на те, що на аркуші заповіту містяться характерні експлуатаційні ознаки картриджа знакосинтезуючого пристрою (лазерного принтера, БФП), а також те, що основний текст заповіту та його фрагмент у другому абзаці "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось" виконані відповідно різним за копіювальними властивостями тонером, експертом зроблено висновок, що основний текст заповіту та фрагмент "і все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось" були виконані у різний час.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

................

Перейти до повного тексту