Постанова
Іменем України
10 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 761/20766/20
провадження № 61-18861св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне агентство резерву України,
треті особи: Український державний науково-дослідний інститут "Ресурс", Профспілка працівників системи держрезерву України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Желепа О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства резерву України (далі також Держрезерв), третя особа - Український державний науково-дослідний інститут "Ресурс", в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Державного агентства резерву України від 01 липня 2020 року № 200-к "Про звільнення ОСОБА_1" та наказ Державного агентства резерву України від 01 липня 2020 року № 199-к "Про виконання рішення суду" в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора Українського науково-дослідчого інституту "Ресурс" з 17 листопада 2017 року, строк дії контракту від 15 листопада 2012 року № 52/12 до 14 листопада 2017 року; поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора Українського науково-дослідчого інституту "Ресурс" з 15 листопада 2017 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням індексації з 06 лютого 2018 року до 31 травня 2021 року в розмірі 196 784,65 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 15 листопада 2012 року між сторонами укладений контракт № 52/12, за яким позивача призначено на посаду генерального директора Українського науково-дослідчого інституту "Ресурс", терміном на п`ять років з 15 листопада 2012 року до14 листопада 2017 року.
Наказом Державного агентства резерву України від 17 листопада 2015 року № 206-к ОСОБА_1 звільнено з 17 листопада 2015 року з посади за пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), дію контракту від 15 листопада 2012 року № 52/12 припинено 17 листопада 2015 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у справі № 761/39331/15-ц визнано незаконним наказ Державного агентства резерву України від 17 листопада 2015 року № 206-к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державної установи Державного агентства резерву України - Український державний науково-дослідний інститут нанобіотехнологій та ресурсозбереження". Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державної установи Державного агентства резерву України - Український державний науково-дослідний інститут нанобіотехнологій та ресурсозбереження. Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" з 17 листопада 2015 року.
23 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54977954 з примусового виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, яке 07 лютого 2018 року закінчено в зв`язку з неможливістю виконання рішення суду без участі боржника, до СУ ГУНП у м. Києві направлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
На виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у справі № 761/39331/15-ц відповідач видав наказ від 01 липня 2020 року № 199-к "Про виконання рішення суду", за яким скасовано наказ Державного агентства резерву України від 17 листопада 2015 року № 206-к, поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Українського науково-дослідчого інституту "Ресурс" з 17 листопада 2015 року на строк дії контракту від 15 листопада 2012 року № 52/12 до 14 листопада 2017 року.
Крім цього, 01 липня 2020 року Державне агентство резерву України видало наказ № 200-к про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Українського науково-дослідчого інституту "Ресурс" на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Позивач вважав вказані накази незаконними, оскільки станом на 14 листопада 2017 року (день закінчення контракту) рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у справі № 761/39331/15-ц виконано не було. При поновленні ОСОБА_1 на посаді після 14 листопада 2017 року контракт з ОСОБА_1 є чинним та продовженим на невизначений строк. Звертав увагу, що ОСОБА_1 неправомірно звільнено з 14 листопада 2017 року шляхом видання наказу 01 липня 2020 року.
Крім цього, позивач зазначав, що він має право на виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року у справі № 761/4064/18 стягнуто з Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 травня 2017 року до 05 лютого 2018 року у сумі 43 306,90 грн.
З урахуванням уточненого розрахунку сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 196 784,65 грн, який обчислено за період з 06 лютого 2018 року до 31 травня 2021 року за 827 робочих дні.
З урахуванням зазначеного позивач просив задовольнити його позовні вимоги.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року залучено Профспілку працівників системи держрезерву України як третю особу, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, до участі у справі.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 кошти середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06 лютого 2018 року до 01 липня 2020 року у розмірі 142 294,10 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі відмовлено. Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь держави судовий збір у розмірі 1 422,94 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оскільки поновлення ОСОБА_1 на посаді на строк дії контракту від 15 листопада 2012 року № 52/12 до 14 листопада 2017 року та звільнення його відповідно до положень пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії контракту, є, на думку суду, такими, що відповідають вимогам закону, ураховуючи те, що трудовий договір від 15 листопада 2012 року № 68 у формі контракту носить строковий характер, та положення пункту 2.5 контракту, за яким орган управління майном звільняє керівника у разі закінчення контракту, підстав, які виключають можливість звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, не установлено.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06 лютого 2018 року до 01 липня 2020 року у розмірі 142 294,10 грн на підставі установленої рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року у справі № 761/4064/18 середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 237,95 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд зазначив, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним у справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і відповідно з вимогами закону дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення середнього заробітку, про що ухвалив відповідне рішення, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року (у січні 2022 року - касаційну скаргу у новій редакції на виконання ухвал Верховного Суду від 02 грудня 2021 року та від 24 грудня 2021 року) у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та частково рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі у новій редакції, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), заявник зазначає про необхідність формування практики застосування статті 58 Конституції України щодо дії законодавства України у часі в аспекті звільнення позивача із визначенням дати звільнення раніше, аніж датовано наказ про звільнення.
У своїй касаційній скарзі заявник також вказує, що з моменту набуття судовим рішенням щодо поновлення на роботі ОСОБА_1 законної сили (16 травня 2017 року) та до його виконання (01 липня 2020 року) Держрезерв припинення трудових відносин із позивачем не вимагав, відповідно контракт із заявником є чинним на день поновлення на роботі (01 липня 2020 року), таким, що є відповідно до статті 391 КЗпП України продовженим на невизначений строк і має вид трудового договору із невизначеним строком. За умови виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року, яке набрало законної сили, поновлення ОСОБА_1 на посаді до 14 листопада 2017 року, до закінчення і в день закінчення терміну дії контракту № 52/12 Держрезерв мав право звільнити ОСОБА_1 з посади у зв`язку із закінченням терміну дії контракту. Але до 14 листопада 2017 року Держрезерв не поновив заявника на посаді, чим порушив вимоги пункту 9 статті 129 Конституції України щодо обов`язковості виконання судового рішення. Отже, при поновленні на посаді після 14 листопада 2017 року контракт ОСОБА_1 з Держрезервом є діючим, так як він не був розірваний і має невизначений строк.
Також заявник зазначає, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень неправильно послались на постанову Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 607/18964/18, так як обставини у наведеній справі не є аналогічними обставинам цієї справи.
Обов`язкові дії щодо виключення записів, пов`язаних із незаконним звільненням заявника, із кадрових документів в день поновлення ОСОБА_1 роботодавець не вчинив, не розрахував та не виплатив компенсацію за час вимушеного прогулу із врахуванням частково виплачених компенсацій та не допустив заявника до фактичного виконання службових обов`язків.
Окрім цього, т.в.о. голови Державного агентства резерву України М. Барабаш, підписавши наказ від 01 липня 2020 року № 200-к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади 14 листопада 2017 року (термін видачі наказу про звільнення майже на 3 роки пізніше ніж дата самого звільнення згідно з цим наказом) фактично порушив норми Конституції України щодо дії законодавства України в часі. Суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях взагалі не зазначили висновків щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо видачі наказу про звільнення майже на 3 роки пізніше ніж дата самого звільнення згідно з таким наказом.
Держрезерв, виплативши 43 306,90 грн ОСОБА_1, не оскаржував в суді незаконність цієї виплати, фактично тим самим визнавши той факт, що трудові відносини із позивачем тривають після закінчення контракту 14 листопада 2017 року, а сам контракт є продовженим на невизначений строк. Водночас наказ Держрезерву від 01 липня 2020 року № 200-к, згідно з яким звільнення з посади відбулося у зв`язку із закінченням дії контракту, суперечить цьому.
Також заявник наголошує, що його незаконно звільнено за відсутності погодження Вченої ради та колективу наукових працівників та за відсутності згоди профспілкового органу, незважаючи на те, що ОСОБА_1 є членом Профспілки працівників системи Держрезерву України. Додатково роботодавцем були порушені статті 24, 31, частина п`ята статті 235 КЗпП України, Закон України "Про виконавче провадження", так як ОСОБА_1 фактично не був допущений до виконання попередніх інстанцій обов`язків генерального директора Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс", тому наказ від 01 липня 2020 року № 200-к є незаконним і таким, що підлягає скасуванню.
Відзиви на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року (з урахуванням ухвал Верховного Суду від 02 грудня 2021 року та від 24 грудня 2021 року про надання строку для усунення недоліків та продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема надання нової редакції касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 761/20766/20 із Шевченківського районного суду м. Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2022 року матеріали справи № 761/20766/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у справі № 761/39331/15-ц визнано незаконним наказ Державного агентства резерву України від 17 листопада 2015 року № 206-к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державної установи Державного агентства резерву України - Український державний науково-дослідний інститут нанобіотехнологій та ресурсозбереження". Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державної установи Державного агентства резерву України - Український державний науково-дослідний інститут нанобіотехнологій та ресурсозбереження. Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" з 17 листопада 2015 року. Стягнуто із Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 109 457,00 грн (сума зазначена без утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів), з індексацією, та судові витрати, пов`язані із розглядом справи, у розмірі 487,20 грн. Стягнуто із Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 231,89 грн та судові витрати, пов`язані із розглядом справи, у розмірі 487,20 грн. Стягнуто із Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" користь держави судовий збір у розмірі 1 094,57 грн Допущено негайне виконання рішення суду в частині щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора Українського державного науково-дослідного інституту "Ресурс" з 17 листопада 2015 року та в частині щодо присудження виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць.