ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 404/7486/20
провадження № 51-1638км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_10.,
суддів ОСОБА_11., ОСОБА_12.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_13.,
прокурора ОСОБА_14.,
захисників ОСОБА_15., ОСОБА_16.
(у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги захисників засудженого ОСОБА_1 - адвокатів ОСОБА_15. і ОСОБА_16. на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 вересня 2021 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 29 березня 2022 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кіровограда (на цей час - м. Кропивницький), жителя цього АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115; ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України(далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 вересня 2021 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК - на строк 7 років, за ч. 1 ст. 119 КК - на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
До набрання вироком законної сили ухвалено обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою і негайно взяти його під варту в залі судового засідання.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 вирішено обчислювати з 30 вересня 2021 року, зарахувавши у строк відбуття покарання у виді позбавлення волі строк попереднього ув`язнення під час тримання під вартою у вказаному кримінальному провадженні в період з 02 по 12 жовтня 2020 року з розрахунку один день позбавлення волі за один день попереднього ув`язнення.
Врегульовано питання щодо цивільного позову й речових доказів.
Згідно з вироком 02 жовтня 2020 року близько 18:45 ОСОБА_1 разом зі своїм двоюрідним братом ОСОБА_2, перебуваючи біля магазину з продажу тютюнових виробів на зупинці громадського транспорту, навпроти ринку "Босфор", розташованого на вул. Вокзальній у м. Кропивницькому, помітили раніше не знайомого їм чоловіка ОСОБА_3, з яким у них виник конфлікт, оскільки останній відмовився надати їм грошові кошти в сумі 2 грн.
Під час конфлікту ОСОБА_1 завдав одного удару рукою в обличчя ОСОБА_3 . Далі у ОСОБА_2 розпочалась бійка з останнім і у цей час у ОСОБА_1 виник умисел, спрямований на заподіяння смерті іншій людині, тобто умисне вбивство ОСОБА_3 .
Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_1, діючи цілеспрямовано, з метою вбивства ОСОБА_3, дістав ніж, який був у нього, та, тримаючи його в правій руці, завдав двох ударів ОСОБА_3 в напрямку верхньої частини тулуба і грудної клітки.
Однак, оскільки під час бійки різко змінилося положення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : коли вони пересувалися, останній впав, тому ОСОБА_1 вказаними раніше діями завдав ножем першого удару ОСОБА_3, у ділянку правого плеча, а другого - ОСОБА_2, в ділянку грудної клітки а саме в життєво важливий орган людини - серце.
Такими діями ОСОБА_1 з метою заподіяння смерті ОСОБА_3 умисно спричинив йому легкі тілесні ушкодження, а потерпілому ОСОБА_2 з необережності завдав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.
Після цього бійка між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 була припинена, а ОСОБА_1, вважаючи, що виконав усі дії, які залежали від його волі, спрямовані на умисне вбивство ОСОБА_3, відійшов у сторону та приховав ніж. Водночас ОСОБА_1 не побачив того, що внаслідок різкої зміни положень ОСОБА_2 і ОСОБА_3 він з необережності завдав другого удару ножем ОСОБА_2, а не ОСОБА_3, у зв`язку з чим злочин не було закінчено. У результаті його дій, ОСОБА_3 було надано необхідну медичну допомогу, а ОСОБА_2 в результаті дій ОСОБА_1 помер в автомобілі швидкої медичної допомоги.
При цьому, ОСОБА_1, діючи з метою умисного вбивства ОСОБА_3 та не маючи умислу на вбивство ОСОБА_2, проявив злочинну недбалість, яка виразилася в тому, оскільки не передбачаючи можливості і не бажаючи настання суспільнонебезпечних наслідків своїх дій стосовно ОСОБА_2, бажаючи завдати другого удару ножем у ділянку верхньої частини тулуба та грудної клітки ОСОБА_3 із власної необережності завдав його в ділянку грудної клітки потерпілого ОСОБА_2, а саме в життєво важливий орган людини - серце, хоча з урахуванням обставин, які склалися, повинен був та міг передбачити суспільно небезпечні наслідки своїх дій - можливість завдання ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення, від яких настала смерть останнього.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 29 березня 2022 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_15., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК і закрити кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), виключивши з резолютивної частини вироку рішення про призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 70 КК. При цьому захисник не оскаржує правильності кваліфікації дій його підзахисного за ч. 1 ст. 119 КК, однак просить змінити судові рішення в частині призначеного покарання за цією статтею через невідповідність тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого та на підставі ст. 75 КК звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням на строк 1 рік із покладенням обов`язків, встановлених ст. 76 цього Кодексу. Також захисник порушує питання щодо зміни судових рішень у частині вирішення цивільного позову ОСОБА_3, який, на його думку, слід залишити без розгляду.
Обґрунтовуючи доводи про необхідність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, захисник зазначає, що в засудженого не було прямого умислу на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_3 . Більше того, на переконання захисника, ОСОБА_1 діяв у стані необхідної оборони, адже захищав свого брата - потерпілого ОСОБА_2 від протиправних дій ОСОБА_3 . Указані доводи, на думку адвоката, підтверджуються відеозаписом з місця події, якому суди дали неправильну оцінку. Водночас у касаційній скарзі захисник детально описує власний аналіз згаданого відеозапису.
Касатор указує на те, що районний суд не приділив належної уваги твердженням сторони захисту щодо недопустимості ряду доказів, а саме даних: висновку експерта від 04 листопада 2020 року № 131, протоколів проведення слідчих експериментів від 17 листопада 2020 року за участю потерпілого ОСОБА_3 і свідка ОСОБА_4, протоколів пред`явлення особи для впізнання від 02 лютого 2020 року за участю вказаних осіб, висновку експерта від 04 лютого 2020 року № 4841/4842/20-27 та протоколу огляду предмета від 23 лютого 2020 року, згідно з яким було оглянуто диск, на якому міститься запис із зовнішніх камер спостереження від 02 листопада 2020 року. Разом із цим адвокат у касаційній скарзі детально наводить підстави визнання зазначених доказів, які залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, недопустимими.
До того ж адвокат не погоджується з оцінкою показань свідків, яку здійснили суди попередніх інстанцій.
Між тим касатор зауважує на недотриманні приписів ч. 3 ст. 404 КПК, адже за наявності підстав для задоволення клопотання про повторне дослідження доказів апеляційний суд необґрунтовано відмовив у цьому.
На думку захисника, викладені ним доводи підтверджують, що винуватість ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК не доведено поза розумним сумнівом, оскільки не встановлено всіх елементів указаного кримінального правопорушення, а отже, кримінальне провадження в цій частині підлягає закриттю, у зв`язку з чим цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 слід залишити без розгляду.
Узагальнюючи свої доводи, адвокат указує, що місцевий суд ухвалив вирок без дотримання правил ст. 94 КПК, а апеляційний суд постановив ухвалу без урахування ст. 419 цього Кодексу, а тому, на його переконання, рішення судів попередніх інстанції не кореспондуються зі ст. 370 згаданого Кодексу.
Невідповідність тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого в частині призначеного покарання за ч. 1 ст. 119 КК захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не в повній мірі врахував положення статей 50, 65 КК та не взяв до уваги наявності обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_1, а саме: активного сприяння розкриттю злочину, щирого каяття, даних, які характеризують особу засудженого, зокрема його молодого віку й того, що останній на обліках у нарколога і психіатра не перебуває. Крім цього, захисник акцентує на відсутності у потерпілої ОСОБА_5 до ОСОБА_1 претензій. Указані обставини, на думку адвоката ОСОБА_15., дають підстави для звільнення підзахисного від відбування покарання з випробуванням.
У касаційній скарзі захисник адвокат ОСОБА_16., посилаючисьна істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи й неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді.
На переконання касатора, суд апеляційної інстанції фактично вдався до іншої оцінки доказів, які безпосередньо не дослідив, чим порушив вимоги ст. 23 КПК. Водночас адвокат наголошує на порушенні апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 404 цього Кодексу, а отже, ухвала цього суду постановлена без дотримання положень статей 370, 419 КПК.
Крім цього, адвокат уважає, що через неналежну перевірку судом апеляційної інстанції тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи дії ОСОБА_1 не можуть бути кваліфіковані як замах на умисне вбивство.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисники ОСОБА_15., ОСОБА_16., засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційні скарги, прокурор ОСОБА_14. заперечував проти задоволення скарг, вважаючи їх необґрунтованими.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту й під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання захисниками установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються у своїх касаційних скаргах захисники, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Захисники в касаційних скаргах не оспорюють кваліфікацію дій ОСОБА_1 та доведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК.
Колегія суддів уважає доводи захисника ОСОБА_15. щодо недотримання судом першої інстанції під час ухвалення вироку правил ст. 94 КПК, унаслідок чого винуватість ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК не доведено поза розумним сумнівом, надуманими, зважаючи на таке.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази, надані сторонами, оцінюючи їх з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до вимог статей 337, 338 КПК в межах зміненого обвинувачення, місцевий суд уважав викладені у вироку фактичні обставини кримінальних правопорушень достовірно встановленими та доведеними, а вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 119 КК, доведеною
Із такою оцінкою погодився й суд апеляційної інстанції.
На переконання колегії суддів, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, зважаючи на нижченаведене.
Так, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Суди попередніх інстанцій урахували вказаний стандарт та навели мотиви прийнятого рішення зі спростуванням версії сторони захисту.
Згідно з фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими місцевим судом, ОСОБА_1 ініціював конфлікт із потерпілим ОСОБА_3, а потерпілий ОСОБА_2 долучився до конфлікту, у зв`язку з чим, виникла обопільна штовханина (бійка). Районний суд дійшов висновку про те, що конфлікт був розпочатий ОСОБА_1 та саме він завдав першого удару потерпілому ОСОБА_3 . Це підтверджено показаннями останнього, свідка ОСОБА_4, який був безпосереднім очевидцем конфлікту, свідка ОСОБА_6, яка вказала, що, перебуваючи на робочому місці, а саме в кіоску з продажу тютюнових виробів, який знаходиться на місці, де виникла сварка, бачила, як ОСОБА_1 після словесного непорозуміння зі ОСОБА_3 завдав йому удару.
Також суд першої інстанції дослідив відеозапис, на якому зафіксовано, як ОСОБА_1 завдає удару ногою в напрямку конфліктуючих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Сповільнений відеозапис, на переконання районного суду, вказує, що саме після завершення удару ногою засуджений, спираючись на цю ж ногу, тобто не діючи за інерцією, цілеспрямовано випрямляє та просуває праву руку, у якій, згідно з показаннями учасників події, він тримав ніж, у напрямку грудної клітини та верхньої частини тулуба ОСОБА_3 . Водночас положення конфліктуючих ( ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ) різко змінюється. Під час цієї зміни ОСОБА_3, який перебував ближче до ОСОБА_1, стає на одному рівні з ОСОБА_2 . Потім ОСОБА_3 падає, потягнувши за собою ОСОБА_2, а ОСОБА_1 продовжує розмахувати руками в напрямку конфліктуючих та брати активну участь у конфлікті, до моменту його припинення між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .
Зазначені події тривають протягом шести секунд. При цьому, на думку суду першої інстанції, у сукупності з висновком судового медичного експерта від 23 листопада 2020 року № 1026, показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, потерпілого ОСОБА_3, протоколами проведення слідчого експерименту, згаданий відеозапис безумовно вказує на те, що ОСОБА_1 за обставин, викладених у зміненому прокурором обвинуваченні, спричинив потерпілому ОСОБА_3 поранення ножем у ділянці правого плеча, заподіявши легкі тілесні ушкодження. Одночасно, діючи з метою заподіяння умисного заподіяння смерті ОСОБА_3, ОСОБА_1 з необережності завдав також потерпілому ОСОБА_2 поранення ножем у ділянку серця, унаслідок якого, відповідно до висновку експерта від 16 листопада 2020 року № 969, настала смерть потерпілого.
Урахувавши сукупність доказів, наданих стороною обвинувачення, здійснивши їх ретельний аналіз, районний суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст.115 КК як закінчений замах на вбивство, тобто закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, за ч. 1 ст. 119 КК - як вбивство, вчинене через необережність.
Доводи сторони захисту про невинуватість ОСОБА_1 і його непричетність до вчинення замаху на умисне вбивство суд першої інстанції спростував дослідженими в судовому засіданні доказами, у тому числі й наведеними вище. У свою чергу суд не встановив зацікавленості свідків та потерпілого, яких було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, у притягненні ОСОБА_1 до відповідальності.
Наявність прямого умислу засудженого саме на вбивство ОСОБА_3 суд першої інстанції установив, беручи до уваги такі обставини: використання ОСОБА_1 під час вчинення кримінального правопорушення ножа з довжиною леза не менше 8,5 см та шириною клинка на рівні занурення в тіло не більше 2,8 см згідно з висновком експерта (т. 1, а. п. 104 - 106), тобто предмета, який здатний заподіяти саме небезпечні для життя тілесні ушкодження у разі спрямування його в ділянки життєво важливих органів і завдання ним удару; заподіяння ударів таким ножем у напрямку життєво важливих органів людини - верхньої частини грудної клітки, де розташоване серце; завдання не менше двох ударів, тобто наполегливість, що підтверджується висновками експертів про наявність відповідних ушкоджень як у ОСОБА_3, так і в ОСОБА_2 ; наслідки події, зокрема, через відхилення дії вчинив вбивство ОСОБА_2 .
Місцевий суд звернув увагу, що під час указаної події (заподіяння ударів) ОСОБА_1, згідно з долученим відеозаписом та показаннями осіб, допитаних у судовому засіданні, не захищався, стосовно нього була відсутня будь-яка загроза, під час конфлікту між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 також не використовувалися будь-які знаряддя та з боку ОСОБА_3 була відсутня будь-яка загроза, навіть уявна, ОСОБА_3 не мав переваги над ОСОБА_2, яка б давала підстави ОСОБА_1 використати ніж та заподіятиним тілесні ушкодження.
Мотивуючи висновки в частині кваліфікації дій ОСОБА_1 як закінчений замах (ч. 2 ст. 15 КК) суд першої інстанції зазначив, що кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 115 КК) не було закінчено та смерть ОСОБА_3 не настала внаслідок того, що ОСОБА_1 вважав, що виконав усі раніше вказані дії, які залежали від його волі та були достатніми для досягнення мети злочину - умисного вбивства ОСОБА_3, тому відійшов у сторону і приховав ніж. Водночас ОСОБА_1 не побачив, що унаслідок бійки та різкої зміни положень ОСОБА_2 і ОСОБА_3 він завдав другого удару ножем ОСОБА_2, а не ОСОБА_3, тому злочин не було закінчено. Про достатність дій ОСОБА_1 на досягнення мети кримінального правопорушення безпосередньо вказує смерть ОСОБА_2, яка настала від цих дій. Саме через втрату свідомості ОСОБА_2 на місці події виниклий конфлікт було припинено, а ОСОБА_1, зрозумівши вчинене, далі не вчиняв протиправних дій, у тому числі стосовно ОСОБА_3 .