ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 953/19803/20
провадження № 51-5887км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_4,
суддів ОСОБА_5, ОСОБА_6,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020221080000337 від 08 жовтня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, який згідно з матеріалами кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, і виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК України) через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно з цим вироком органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він пропонував службовій особі неправомірну вигоду за невчинення цією особою в інтересах того, хто надає зазначену вигоду, дій із використанням службового становища за таких обставин.
10 лютого 2020 року о 09:46 на вул. Героїв Праці, 2/48 у м. Харкові співробітники Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції України (далі - УПП) зупинили автомобіль "Skoda Oktavia", д.н.з. НОМЕР_1, на якому не працював задній стоп-сигнал. Після зупинки автомобіля працівники патрульної поліції виявили у водія ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння та запропонували йому пройти тест на газоаналізаторі "Драгер", однак ОСОБА_1 відмовився, після чого йому було запропоновано проїхати на вул. Шевченка, 26 у м. Харкові для проведення лікарем огляду на стан алкогольного сп`яніння.
Перебуваючи на вулиці за вказаною адресою ОСОБА_1, достовірно знаючи про кримінальну відповідальність за надання неправомірної вигоди службовій особі, запропонував поліцейському ОСОБА_2 1500 грн неправомірної вигоди за нескладання постанови про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення
(далі - КУпАП), тим самим надав службовій особі неправомірну вигоду за невчинення стосовно нього службовою особою дії з використанням службового становища.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 14 вересня 2021 року виправдувальний вирок Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2021 року стосовно ОСОБА_1 залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9
- без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції неправильно надав оцінку доказам сторони обвинувачення, зокрема показанням обвинуваченого, свідка ОСОБА_2, відеозаписам
з боді-камер працівників поліції, на яких зафіксовано пропозицію неправомірної вигоди, та безпідставно виправдав ОСОБА_1 . Вважає, що вирок суду не відповідає ст. 374 КПК України, у ньому не зазначено повних анкетних даних обвинуваченого, всіх учасників, які брали участь у судовому провадженні, зокрема прокурорів, секретарів судових засідань. Поза увагою апеляційний суд залишив доводи про те, що на початку судового розгляду місцевий суд усупереч ч. 2 ст. 342, ст. 343 КПК України не надав можливості секретарю доповісти про явку учасників судового провадження та про здійснення повного фіксування судового розгляду; не розтлумачив обвинуваченому значення терміна "відвід" відповідно до положень статей 75-77 КПК України; без з`ясування думки сторінсамостійно змінив порядок дослідження доказів та здійснив виклик свідка ОСОБА_2 . Разом з тим суд не врахував наявності свідка сторони обвинувачення ОСОБА_3, позбавив прокурора можливості підготуватися до розгляду заявленого свідком ОСОБА_2 клопотання про скасування накладеного на нього судом стягнення. Вважає, що цей суд порушив ст. 324 КПК України, оскільки прокурор не був ознайомлений з матеріалами справи. Також посилається на суперечливість висновків апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 намагався уникнути притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, та констатацію цим судом факту відсутності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України. Вказує, що ОСОБА_1 пропонував грошові кошти поліцейському саме з метою уникнення притягнення до адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення. Стверджує, що обвинувачений у судовому засіданні не заперечував факту висловленої ним пропозиції неправомірної вигоди працівнику поліції. На думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Сеник В. Г.частково підтримала подану касаційну скаргу, просила її задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За приписами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Загальні правила до змісту вироку суду визначено у ст. 374 КПК України.
Зокрема, п. 2 ч. 3 цієї статті встановлено, що у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, мотивів, способу вчинення й наслідків кримінального правопорушення, а також форми вини; докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.
Як регламентовано в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.
Відповідно до приписів ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
На підставі ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як зазначено у ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду під час оцінки доказів слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
У достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що в його достовірності взагалі немає сумнівів, а означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.
За статтею 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 91 КПК України передбачено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема, це подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.