Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 607/20044/20
провадження № 61-17381св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 травня 2021 року у складі судді Сливки Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Хоми М. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк), просив стягнути із відповідача на його користь заборгованість у розмірі 25 892,91 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 690 000,00 грн.
На обґрунтування позову посилався на таке.
10 червня 2011 року він звернувся у відділення Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", з метою укласти депозитний договір.
Під час укладення договору про заощадження № SAMDN25000717257842, відповідно до умов якого він передав, а АТ КБ "ПриватБанк" прийняло кошти у розмірі 13 000,00 дол. США на термін 12 місяців, він підписав також Анкету-заяву як складову частину договору про заощадження.
Банк не повідомив його, що Анкета-заява є кредитним договором.
Він отримав банківську карточку, якою вперше скористався майже через рік - 29 травня 2012 року.
Користуючись карточкою, він сумлінно повертав кошти, всього він повернув 22 784,61 грн.
Банк декілька разів викрадав у нього гроші з пенсійного рахунку, сума яких становить 3 108,30 грн, та користується цими коштами без достатньої правової підстави. Сума безпідставно отриманих від нього банком коштів становить 19 615,25 грн (з розрахунку: (22 784,61 грн (сума грошових коштів, які були сплачені ним банку) + 3108,30 грн (сума коштів, які відповідач викрав у нього з пенсійного рахунку) - 6 277,66 грн (сума коштів, отриманих позивачем у банку) = 19 615,25 грн).
Протягом останніх півтора-два роки представники банку регулярно телефонують йому, вимагають повернути кошти та висловлюють погрози, у зв`язку із чим він зазнав душевних страждань, погіршився стан його здоров`я, він постійно перебуває у стані стресу.
Вказані дії відповідача завдали йому моральної шкоду, розмір якої він оцінює у 690 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження викладених ним обставин щодо списання банком із пенсійного рахунку позивача грошових коштів у сумі 3 108,30 грн, а також щодо внесення позивачем на картковий рахунок 22 784,61 грн.
Водночас рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2019 року та постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у справі № 607/10961/18 за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 встановлено наявність зобов`язань ОСОБА_1 перед АТ КБ "ПриватБанк", які виникли за кредитним договором від 10 червня 2011 року № б/н, а тому суд першої інстанції відхилив доводи позивача про відсутність у нього будь-яких грошових зобов`язань перед АТ КБ "ПриватБанк".
Також суд першої інстанції зазначив, що між сторонами існували правовідносини договірного характеру, що унеможливлює застосування до них судом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 травня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не довів протиправної поведінки відповідача та факту завдання йому моральної шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали справи, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема телефонні розмови позивача з представником банку, записані на телефон та диск.
Суди не врахували, що відповідач не пропонував позивачеві отримати кредит, не попереджав позивача про те, що підписана ним Анкета-заява це кредитний договір, не роз`яснював умови кредитування.
Позивач після користування кредитною карткою сумлінно повертав кошти, однак часто здійснював помилкові перекази на рахунок відповідача.
У результаті таких дій позивач повернув відповідачеві 22 784,61 грн, а використав із кредитної картки лише 6 277,66 грн.
Також банк, маючи вільний доступ до рахунку позивача, декілька разів викрадав кошти із його рахунку, загальна сума викрадених коштів становить 3 108,30 грн.
Банк користується коштами позивача без достатньої правової підстави та не повертає кошти позивачеві.
Крім того, представники банку телефонують позивачеві та вимагають з нього кошти, погрожують йому.
Незаконні дії відповідача завдали позивачеві моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції помилково відніс зазначену справу до малозначних.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 758/7327/14, від 12 лютого 2018 року у справі № 592/2386/16, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3524/16-ц; розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; недослідження зібраних у справі доказів.
У лютому 2022 року від АТ КБ "ПриватБанк" надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу, в яких банк просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження позовних вимог.
Подані письмові пояснення АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу ОСОБА_1 по суті є відзивом на касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 395 ЦК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, строк на подання відзиву, встановлений судом, є процесуальним строком, який може бути продовжений судом за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно з відзивом.
Відповідно до частини четвертої статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Враховуючи, що на час розгляду справи банк не надав доказів поважності причин пропуску строку на подачу відзиву, Верховний Суд дійшов висновку про залишення відзиву, який банк найменував як пояснення на касаційну скаргу без розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що 10 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладений договір про заощадження № SAMDN25000717257842, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв грошові кошти у розмірі 13 000,00 дол. США (вклад) на термін 12 місяців до 10 червня 2012 року, відсоткова ставка за вкладом становить 8,5 % річних.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з банку на його користь заборгованості у розмірі 25 892,91 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 690 000,00 грн, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що при укладенні договору про заощадження № SAMDN25000717257842 одночасно з його підписанням ним була підписана також Анкета-заява, яка за своєю правовою природою є кредитним договором.
Підписуючи її, він вважав, що вказана Анкета-заява є складовою частиною договору про заощадження. Користуючись банківською карткою, яка була видана на підставі підписаної ним Анкети-заяви, ним було повернуто банку 22 784,61 грн, а також банк списав з його пенсійного рахунку 3 108,30 грн.
З цих підстав позивач вважає, що банк набув вказані грошові кошти без достатньої правової підстави та зобов`язаний повернути їх відповідно до статей 1212, 1213 ЦК України.
Суди також встановили, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2019 року у справі № 607/10961/18 позов АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 10 червня 2011 року у розмірі 24 807,55 грн, а також 1 762,00 грн судового збору.
Зазначеним рішенням суду встановлено, що відповідно до кредитного договору від 10 червня 2011 року № б/н, ПАТ КБ "ПриватБанк" надав ОСОБА_1 кредит на картковий рахунок у межах встановленого кредитного ліміту, розмір якого складав станом на 04 липня 2013 року 13 000,00 грн. ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором не виконав, внаслідок чого, згідно з наданим банком розрахунком, має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 травня 2018 року становить 33 674,00 грн.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 6 277,66 грн заборгованості за кредитом; 12 252,23 грн - відсотки за користування кредитом, 6 277,66 грн - пеню (застосувавши частину третю статті 551 ЦК України).
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у справі № 607/10961/18 рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 червня 2019 року в частині стягнення відсотків за користування кредитом, пені, штрафу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у позові АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 червня 2011 року, яка складається з відсотків за користування кредитом, пені, штрафу (фіксована частина), штрафу (процентна складова) - відмовлено.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 червня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованості за кредитом у розмірі 6 277,66 грн залишено без змін.
Відмовляючи у стягненні відсотків та неустойки, суд апеляційної інстанції зазначив, що в Анкеті-заяві відсутній розмір процентної ставки та відповідальність за порушення виконання зобов`язання.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Загальні підстави виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.