Постанова
Іменем України
11 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 569/15625/14-ц
провадження № 61-6079св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "УкрСиббанк"
на постанову Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року
у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"
(далі - ПАТ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, та пені.
Позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк",
та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у розмірі
61 700 доларів США, зі сплатою відсотків у розмірі 10,5 % річних, строком
до 20 жовтня 2028 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника
20 вересня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до якого остання несе солідарну відповідальність за повернення грошових коштів у випадку невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором.
У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором станом на 08 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі
59 125,29 доларів США, що еквівалентно 758 116,28 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 53 095,82 доларів США, що в еквіваленті становить 680 805,22 грн; прострочена заборгованість за процентами за період з 01 вересня 2014 року по 20 серпня 2014 року - 5 457,70 доларів США, що в еквіваленті становить 69 979,72 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, нарахована за період з 22 жовтня 2013 року по 08 вересня 2014 року - 141,98 доларів США, що в еквіваленті становить 1 820,50 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, нарахована за період з 22 жовтня 2013 року по 08 вересня
2014 року - 429,79 доларів США, що в еквіваленті становить 5 510,84 грн.
Посилаючись на вищевказане, АКІБ "УкрСиббанк" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 59 125,29 доларів США, що еквівалентно 758 116,28 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рівненський міський суд Рівненської області своїм рішенням від 17 грудня 2014 року (у складі судді Харечко С. П.) позов ПАТ "УкрСиббанк" задовольнив.
Стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 59 125,29 доларів США 29 центів, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 08 вересня 2014 року становить 758 116,28 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що неналежне виконання відповідачем умов договору про надання споживчого кредиту в частині несвоєчасного його виконання тягне цивільно-правову відповідальність, яка передбачена статтями 526, 625 ЦК України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.
Рівненський апеляційний суд своєю постановою від 24 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. РішенняРівненського міського суду Рівненської області від 17 грудня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом та пені скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат
У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що умови договору про надання споживчого кредиту та умови договору поруки не свідчать про те, що ОСОБА_2 була обізнана про ті зміни, які банк та позичальник узгодили у додатковій угоді від 20 вересня 2007 року № 1, а тому з моменту підписання банком та ОСОБА_1 додаткової угоди від 20 вересня
2007 року № 1 до договору про надання споживчого кредиту, договір поруки з ОСОБА_2 припинився на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору поруки), у зв`язку з чим позовні вимоги про солідарне стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року, АТ "УкрСиббанк" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 не оскаржується, тому перегляду в касаційному порядку в цій частині не підлягає.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає
пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від: 11 квітня 2019 року у справі
№ 646/2866/16-ц (провадження № 61-6374св18), 12 лютого 2020 року
у справі № 686/16128/16-ц (провадження № 61-40568св18), 01 квітня
2020 року у справі № 521/6573/14-ц (провадження № 61-16217св19).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що
будь-які зміни, про внесення яких кредитор був зобов`язаний повідомити та отримати згоду від поручителя, до договору про надання споживчого кредиту не вносилися, оскільки ОСОБА_2 зобов`язалася солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту, умовами якого передбачено можливість встановлювати новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених пунктом 5.2. вказаного договору.
Внесення змін до пункту 5.2. до договору про надання споживчого кредиту не збільшило обсяг відповідальності поручителя, так як цими змінами не збільшено процентну ставку, а встановлено межі можливого збільшення у разі настання передбачених договором обставин, при цьому не змінювався порядок зміни процентної ставки, передбачений договором, як і необхідність погоджувати дані зміни з поручителем.
Тобто, враховуючи, що додатковою угодою від 20 вересня 2007 року № 1 не встановлювалися процентні ставки, а лише визначалися можливі їх розміри у випадку дотримання банком процедури підняття ставки та у разі настання обставин, передбачених договором про надання споживчого кредиту,
то укладення додаткової угоди не призвело до збільшення розміру відповідальності поручителя. Вказаною додатковою угодою не встановлено нових зобов`язань, а лише доповнено зміст договору умовами, які деталізують обов`язок позичальника щодо сплати платежів на користь третіх осіб при обслуговуванні кредитного договору (оцінка майна, страхування тощо) та деталізовано порядок збільшення відсоткової ставки.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною
і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що 20 вересня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти
у розмірі 61 700 доларів США, зі сплатою відсотків в розмірі 10,5 % річних, терміном до 20 жовтня 2028 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника
20 вересня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до пункту 1.1 поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1, усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з основного договору, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Згідно з пунктом 1.2 договору поруки поручителю добре відомі усі
умови вищезазначеного основного договору, зокрема: сума основного договору - 61 700 доларів США; термін виконання основного
зобов`язання - 20 жовтня 2028 року, якщо згідно з умовами основного договору не буде застосовано інші терміни виконання такого зобов`язання; інші умови основного договору.
Пунктом 1.3. договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми (в т. ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Основного договору.
З огляду на пункт 1.4. договору поруки відповідальність поручитеся
і боржника є солідарною.
Відповідно до пункту 2.1 договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.
Згідно з пунктом 1 додаткової угоди від 20 вересня 2007 року № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 20 вересня 2007 року сторони погодили наступні зміни в основний договір:
Пунктами 1.1., 1.2. додаткової угоди визначено додати до договору додаток № 1 - графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту; додати до договору додаток № 2 - тарифи банку.
Відповідно до пункту 1.3. додаткової угоди пункт 1.3.5 викласти в наступній редакції: "1.3.5. Позичальник згідно з умовами договору сплачує банку комісію на умовах, зазначених у цьому договорі".
Згідно з пунктом 1.4. додаткової угоди пункт 3.5. доповнити новим підпунктом 3.5.5. наступного змісту: "3.5.5. Сплачувати платежі на користь третіх осіб в порядку та на умовах, визначених законодавством України, зокрема Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в частині оплати нотаріальних дій. Законом України "Про страхування" в частині оплати страхових платежів при укладенні угод страхування. Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" в частині оплати послуг суб`єктів оціночної діяльності. Декретом Кабінету Міністрів "Про Державне мито" в частині оплати державного мито, тощо".
З огляду на пункт 1.5. додаткової угоди пункт 5.2. доповнити новим абзацом наступного змісту: "У випадку настання обставин, передбачених підпунктами "а", "б" пункту 5.2. договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до пункту 1.3.1. договору; передбачених підпунктом "в" пункту 5.2. договору - процентна ставка за Договором збільшується не більше ніж на 10 % для процентів у національній валюті та не більше ніж на 5 % для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє згідно з пунктом 1.3.1. договору; передбачених підпунктом "г" пункту 5.2. договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок банку за програмами кредитування".
Відповідно до пункту 1.6. додаткової угоди доповнити пункт 7.5 новим абзацом в наступній редакції:
"Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що на дату укладення договору є клієнтом банку і ознайомлений з усіма тарифами по розрахунково-касовому обслуговуванню"".
Відповідно до пункту 4 додаткової угоди, додаткова угода укладена у двох примірниках по одному для кожної із сторін, що мають однакому юридичну силу.
Додаткова угода № 1 підписана банком та позичальником ОСОБА_1 .
У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором станом на 08 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі
59 125,29 доларів США, що еквівалентно 758 116,28 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 53 095,82 доларів США, що в еквіваленті становить 680 805,22 грн; прострочена заборгованість за процентами за період з 01 вересня 2014 року по 20 серпня 2014 року - 5 457,70 доларів США, що в еквіваленті становить 69 979,72 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, нарахована за період з 22 жовтня 2013 року по 08 вересня 2014 року - 141,98 доларів США, що в еквіваленті становить 1 820,50 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, нарахована за період з 22 жовтня 2013 року по 08 вересня
2014 року - 429,79 доларів США, що в еквіваленті становить 5 510,84 грн.
АТ "УкрСиббанк" звернувся до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з вимогами
від 31 липня 2014 року про погашення простроченого зобов`язання протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення
у розмірі 1 406,71 доларі США - прострочена заборгованість; 4 501,76 доларів США - прострочена заборгованість за процентами.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за процентами,
ПАТ "УкрСиббанк" спочатку нараховував проценти у розмірі 10,5 %, а в подальшому збільшив процентну ставку до 21 %, тобто удвічі (зазначене відображено у 4 стовбці довідки-розрахунку).
Згідно з додатком № 2 до кредитного договору від 20 вересня 2007 року встановлені комісії банку, які ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати на підставі пункту 1.3. додаткової угоди № 1.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом