Постанова
Іменем України
11 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 2-2908/2011
провадження № 61-17073св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2011 року у складі судді Бартащук Л. П. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Невідомої Т. О., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики.
Позов мотивував тим, що 07 листопада 2010 року він та ОСОБА_2 уклали договір позики, за умовами якого він безоплатно передав ОСОБА_2 на умовах позики 1 500 000 грн, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути гроші до 31 грудня 2010 року в повному обсязі.
На підтвердження факту отримання грошей ОСОБА_2 видав позивачу власноруч написану розписку.
Зазначив, що у забезпечення виконання договору ОСОБА_2 гарантував все належне йому майно, також повідомив свою дружину ОСОБА_4 про позику в розмірі 1 500 000 грн, забезпечення позики усім своїм майном та отримав від останньої згоду. У встановлений строк ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконав, грошові кошти не повернув.
Послався на те, що 19 грудня 2010 року він та ОСОБА_3 уклали окремий договір позики, за умовами якого він безоплатно передав ОСОБА_3 на умовах позики ще 1 300 000 грн, а позичальник ОСОБА_3 зобов`язався повернути їх до 19 березня 2011 року.
На підтвердження отримання цієї позики ОСОБА_3 видав власноруч написану боргову розписку. Проте, у встановлений строк позичальник зобов`язання не виконав, гроші не повернув.
На підставі викладеного позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1 500 000 грн, а з ОСОБА_3 1 300 000 грн, а також понесені витрати, пов`язані з отриманням витягів з Державного реєстру правочинів № 0110152 та № 10110100 від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 09 липня 2011 року щодо наявності майна у власності відповідачів в сумі 350,00 грн згідно з довідкою від 09 липня 2011 року № 87 та витрати по сплаті державного мита в розмірі 1 700,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дніпровський районний суд м. Києва заочнимрішенням від 02 грудня 2011 року позов задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу 1 500 000 грн та 1 085,00 грн судових витрат, а всього стягнув 1 501 085 грн.
Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу 1 300 000 грн та 1 085,00 грн судових витрат, а всього стягнув 1 301 085,00 грн.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що наявність між ОСОБА_1 та з кожним із відповідачів окремо позикових відносин підтверджується розпискою від 07 листопада 2010 року, написаною та підписаною ОСОБА_2, та розпискою від 19 грудня 2010 року, написаною та підписаною відповідачем ОСОБА_3, оригінали яких долучені позивачем до справи та досліджені судом.
Дійшов висновку, що ці розписки підтверджують як факт отримання кожним із відповідачів коштів за договорами позики, так і зобов`язання повернути ці кошти позивачу. Оскільки відповідачі не виконали своїх зобов`язань за окремими договорами позики, то у позивача були підстави для звернення з цим позовом про стягнення боргу в судовому порядку.
У лютому 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2011 року.
Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 02 березня 2021 року заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу позики залишив без задоволення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На заочне рішення суду першої інстанції ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд постановою від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, інтереси якого представляє ОСОБА_2, задовольнив частково.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2011 року в частині вирішених вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 500 000 грн заборгованості за договором позики та 1 085,00 грн у рахунок оплати судових витрат, а всього 1 501 085,00 грн.
У частині вирішених вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2011 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції за пред`явленим позовом ОСОБА_1 до нього, та у спосіб, передбачений цивільним процесуальним законом, реалізував свої права і обов`язки в суді першої інстанції.
Водночас, відомості щодо повідомлення іншого відповідача у справі, ОСОБА_2, про розгляд справи районним судом у матеріалах справи відсутні, що є порушенням конституційного права ОСОБА_2 на участь у судовому розгляді, суд не забезпечив його можливістю надати суду докази та навести доводи, що не відповідає гарантіям реалізації права на доступ до правосуддя, щодо права особи на справедливий судовий розгляд, передбаченим статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 та ухвалення в цій частині нового судового рішення.
Зазначив, що під час судового розгляду справи в місцевому суді ОСОБА_3 визнав обставини укладення у письмовій формі договору позики (розписка від 19 грудня 2010 року), отримання у борг грошових коштів у ОСОБА_1 та порушення ним виконання зобов`язання з повернення позики позикодавцю в сумі 1 300 000 грн, а тому, відповідно до вимог частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року, статті 174 ЦПК України 2004 року, вказана обставина, яка визнана відповідачем, не підлягає доказуванню.
Вважав, що у справі, яка переглядається, підтвердився факт невиконання позичальником ОСОБА_3 своїх зобов`язань за договором позики (розписка від 19 грудня 2010 року), отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики від 19 грудня 2010 року в сумі 1 300 000 грн.
Послався на те, що на підтвердження умов договору позики, факту отримання грошових коштів та зобов`язання їх повернути, ОСОБА_2 склав розписку від 07 листопада 2010 року, оригінал якої знаходився у позивача і долучений останнім до справи, та безпосередньо досліджений судом першої інстанції під час розгляду справи.
На думку апеляційного суду, наведене підтверджує факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики від 07 листопада 2010 року та реальність цього договору, оскільки в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
ОСОБА_2 таку презумпцію не спростував, належних та допустимих доказів безгрошовості позики, інших доказів (письмові докази, засоби аудіо -, відеозапису тощо), які відповідно до положень статей 218, 1051 ЦК України можуть підтвердити ці обставини, ОСОБА_2 під час судового розгляду справи не надав.
Зазначив, що 18 лютого 2021 року, під час призначення до розгляду заяви відповідачів про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2011 року, суддя Дніпровського районного суду м. Києва Гаврилова О. В. встановила відсутність у справі аркушів № 41, 45, 46.
За описом документів справи під аркушем справи № 41 зазначено - "заява", під аркушем справи № 45, 46 зазначено - "розписка". Крім того, в описі найменування документу під № 30 "розписка" дописано "коп.", для перевірки вказаних обставин суддя подала доповідну записку на ім`я керівника апарату суду.
У свою чергу, керівник апарату суду видав наказ від 18 лютого 2021 року № 20/а про проведення службової перевірки дисциплінарною комісією.
Дійшов висновку, що наведене правильності висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки на час ухвалення рішення суду 02 грудня 2011 року оригінали боргових розписок та заява ОСОБА_3 були наявні у справі та досліджені судом.
Послався на те, що, як вбачається із письмових пояснень оперуповноваженому ВДСБЕЗ Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві особисто ОСОБА_2 підтвердив факт отримання у ОСОБА_1 грошових коштів відповідно до виданих розписок на загальну суму 2 348 000 грн, у тому числі, за борговою розпискою на суму1 500 000 грн, які зобов`язався повернути у серпні 2010 року.
Виходив з того, що надання таких пояснень у січні 2015 року оперуповноваженому ВДСБЕЗ Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві не заперечував ОСОБА_2 під час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 жовтня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2, ОСОБА_3 зазначили відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 202, 207, 545, 626, 1046, 1047 ЦК України стосовно можливості виникнення між сторонами правовідносин за договором позики, підтвердження факту укладання договору позики та передачі грошових коштів у визначених сумах та невиконаного боргового зобов`язання, за умови наявності лише копій розписок, та відсутності оригіналів таких розписок на момент ухвалення судового рішення (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивували тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою факт відсутності оригіналів розписок на момент ухвалення судового рішення, отже позивач не надав суду належні та допустимі докази, не довів обставини, на які посилався, не довів факту укладення договору позики та надання грошових коштів відповідачам.
Зазначили, що на стадії апеляційного розгляду справи, позивач не надав оригінали розписок та зазначив, що в нього вони відсутні.
Послалися на відсутність у справі доказів повідомлення відповідачів про розгляд справи в суді першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до розписки від 07 листопада 2010 року ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 1 500 000 грн та зобов`язувався повернути зазначену суму до 31 грудня 2010 року.
За розпискою від 19 грудня 2010 року ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_1 1 300 000 грн та зобов`язувався повернути зазначену суму до 19 березня 2011року.
Зважаючи на те, що строк виконання зобов`язання за договорами позики настав, позивач 16 липня 2011 року звернувся до суду з вимогою до двох позичальників, які є самостійними суб`єктами у відносинах з кредитором (позивачем у справі), про стягнення боргу, яку обґрунтовував відмовою зі сторони відповідачів в добровільному порядку виконати свої зобов`язання.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України(відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 202, 207, 545, 626, 1046, 1047 ЦК України стосовно можливості прийти до висновку про виникнення між сторонами правовідносин за договором позики, підтвердження факту укладання договору позики та передачі грошових коштів у визначених сумах та невиконаного боргового зобов`язання, за умови наявності лише копій розписок, та відсутності оригіналів таких розписок на момент ухвалення судового рішення).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_3 визнав укладення у письмовій формі договору позики (розписка від 19 грудня 2010 року), отримання у борг грошових коштів у ОСОБА_1 та порушення виконання зобов`язання з повернення позикодавцю 1 300 000 грн, а тому, вважав, що відповідно до вимог частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року, статті 174 ЦПК України 2004 року, ця обставина, яка визнана відповідачем, не підлягає доказуванню.
У справі, яка переглядається, підтвердився факт невиконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за договором позики (розписка від 19 грудня 2010 року), отже суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову і стягнення за договором позики від 19 грудня 2010 року 1 300 000 грн.
Водночас, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відомості про повідомлення іншого відповідача у справі - ОСОБА_2 про розгляд справи районним судом у справі відсутні, що є порушенням конституційного права ОСОБА_2 на участь у судовому розгляді, суд не забезпечив його можливістю надати суду докази та навести доводи, що не відповідає гарантіям реалізації права на доступ до правосуддя, щодо права особи на справедливий судовий розгляд, передбаченим статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 та ухвалення в цій частині нового судового рішення.