Постанова
Іменем України
11 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 488/3006/17
провадження № 61-17097св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1,
відповідачі: Миколаївська міська рада, (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Якушева Олена Іванівна, Державний нотаріус П`ятої миколаївської державної нотаріальної контори Тищенко Олена Борисівна, Корабельний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 через адвоката Кононюк Валентину Олексіївну на постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 вересня 2021 рокуу складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П. П., Самчишиної Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Якушева О. І., Державний нотаріус П`ятої миколаївської державної нотаріальної контори Тищенко О. Б., про визнання права власності на спадщину за законом.
Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний дядько ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина, зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 .
За відсутністю у померлого родичів, що складають першу - четверту чергу спадкоємців за законом, ОСОБА_1, як єдиний його родич, 20 квітня 2017 року звернулась до державного нотаріуса з метою прийняття спадщини, проте нотаріус у прийнятті заяви їй відмовив.
Зазначила, що в той же день вона звернулась до приватного нотаріуса з метою оформлення заяви про прийняття спадщини, яку надалі направила до державної нотаріальної контори.
Проте, з відповіді державної нотаріальної контори довідалася, що спадкову справу після смерті ОСОБА_3 завела 22 квітня 2017 року приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Якушева О. І. за заявою ОСОБА_2, який претендує на спадкове майно, як син померлого ОСОБА_3 .
Її заяву про прийняття спадщини також надіслали до приватного нотаріуса.
Посилається на те, що відповідач не є сином померлого ОСОБА_3, спадкодавець лише деякий час був опікуном ОСОБА_2, оскільки певний час проживав разом з його матір`ю.
Вважає, що відповідач не може підтвердити своїх родинних відносин з спадкодавцем, оскільки не є його сином.
Просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті свого дядька ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 .
У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Корабельний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту батьківства.
Позов мотивував тим, що ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом після ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначив, що на час свого народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2, його батьки, проживали разом, проте не перебували у зареєстрованому шлюбі.
Мати ОСОБА_4 зареєструвала його народження відповідно до вимог статті 135 СК України, тобто запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проведено за заявою матері дитини, а саме: прізвище матері ОСОБА_4 - " ОСОБА_4", а ім`я та по батькові батька записано за її вказівкою - " ОСОБА_3".
Не зважаючи на це, він усе своє життя вважав ОСОБА_3 своїм батьком, а той, в свою чергу, вважав його своїм рідним сином. Вони проживали разом в спірному будинку померлого, вели спільне господарство.
Після смерті матері ОСОБА_4, ОСОБА_3 призначили його опікуном (на той момент неповнолітнього).
Послався на те, що померлий ОСОБА_3 звертався до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом про визнання батьківства щодо ОСОБА_2 та про внесення відповідних змін до актового запису про народження. Проте, з процесуальних підстав у задоволення його позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_2 просив встановити факт батьківства ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та зобов`язати Корабельний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису про народження № 892, складеного 04 грудня 1992 року, зазначивши в графі "Батько" - " ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Корабельний районний суд м. Миколаєва рішенням від 07 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив.
Встановив факт батьківства ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зобов`язав Корабельний районний у м. Миколаєві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису про народження за № 892, складеного 04 грудня 1992 року Корабельним відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, вказавши в графі "Батько" - " ОСОБА_3".
Місцевий суд виходив з того, що факт батьківства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_2 останній довів належними доказами, отже останній є спадкоємцем першої черги за законом після смерті свого батька, а ОСОБА_1 мала б можливість спадкувати спадщину з врахуванням положень частини третьої статті 1266 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 06 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Кононюк В. О. залишив без задоволення.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2021 року залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 надав належні та допустимі докази, які підтверджували, що ОСОБА_4 та померлий ОСОБА_3 є його батьками, які проживали однією сім`єю та вели спільне господарство. Показами свідків та письмовими доказами встановлено, що померлий за життя визнавав ОСОБА_2 своїм сином (протилежного суду не надано).
Зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив зустрічні позовні вимоги та встановив факт батьківства ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ОСОБА_2 .
Апеляційний суд не прийняв до уваги посилання представника позивача Кононюк В. О. про неможливість розгляду позовної заяви з встановлення факту батьківства разом з первісним позовом.
Дійшов висновку, що якщо юридичний факт встановлюються для одержання спадщини, а інші спадкоємці оспорюють право заявника, то юридичний факт слід встановлювати в позовному провадженні.
Вважав, що відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач за первісним позовом є спадкоємцем за правом представлення, та має право на спадкування лише тієї частки спадщини, яку б спадкували спадкоємці другої черги за законом (мати позивача), а відповідач за зустрічним позовом є спадкоємцем першої черги.
Дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Кононюк В. О.,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 24 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивувала тим, що суд не дослідив зібрані у справі докази, не встановив невідповідність наданих ОСОБА_2 копій документів, не відреагував на заперечення щодо недостатності наданих доказів, які б свідчили про безперечне походження від певної особи.
Зазначила, що суд не звернув увагу на те, що заява ОСОБА_2 про встановлення факту батьківства в порядку статті 130 СК України, статті 293 ЦПК України розглядалася судом першої інстанції у справі № 488/3787/17 та ухвалено рішення, яке постановою Апеляційного суду Миколаївської області скасовано, оскільки має місце спір, тому позов має бути розглянутий у позовному провадженні.
На її думку, апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд першої інстанції, всупереч статей 126, 128, частини першої статті 135 СК України, ІІІ розділу ЦПК України, розглянув справу в окремому провадженні, встановивши факт.
Миколаївський апеляційний суд погодився з цим, оскільки батьківство встановлювалося щодо особи, яка є померлою. Заявник вважає, що в такому разі, в рішенні суду першої інстанції має бути зазначено - встановити, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2, а не встановити факт батьківства.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до свідоцтва про народження батьком відповідача зазначено ОСОБА_8, матір`ю - ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 98).
З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження вбачається, що відомості щодо батька ОСОБА_2 записані за заявою матері відповідно до частини першої статті 55 КпШС України (частина перша статті 135 СК України) (т. 1 а. с. 99).
ОСОБА_2 від самого народження проживав однією сім`єю разом з матір`ю та ОСОБА_3, а з 1999 року зареєстрований з останнім за однією адресою.
Згідно з свідоцтвом про смерть мати ОСОБА_2 - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а. с. 100).
Рішенням від 17 липня 1998 року № 31 Корабельний районний виконавчий комітет Миколаївської міської ради призначив ОСОБА_3 опікуном неповнолітнього ОСОБА_2, про що видано відповідне посвідчення НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 102).
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звертався до суду із позовом про визнання його батьком ОСОБА_2 та покласти обов`язок на відділ реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 .
Рішенням від 24 грудня 2015 року Корабельний районний суд м. Миколаєва у справі № 488/4541/15-ц у задоволені цього позову відмовив із процесуальних підстав (т. 1 а. с. 105, 106).
У судовому засіданні місцевий суд дослідив матеріали цивільної справи № 488/4541/15-ц та дослідив звукозапис судового засідання, де ОСОБА_3 визнавав ОСОБА_2 своїм сином та розповідав про їх сумісне життя разом із ним.
Згідно з свідоцтвом про смерть ОСОБА_3, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 103).
24 квітня 2017 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Якушевої О. І. заяву про прийняття спадщини після смерті померлого ОСОБА_3 та цього ж дня заведено спадкову справу за № 27/2017 (т. 1 а. с. 140-149).
З спадкової справи, заведеної на майно померлого ОСОБА_3, встановлено коло спадкоємців, які звернулись із заявами про прийняття спадщини за законом, окрім ОСОБА_2, ще є інший спадкоємець - ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України(суд не дослідив зібрані у справі докази).
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частина третя статті 3 ЦПК України визначає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи зустрічний позов виходив з того, що ОСОБА_2 надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 та померлий ОСОБА_3 є його батьками, проживали однією сім`єю та вели спільне господарство. На підставі показів свідків та письмових доказів встановив, що померлий за життя визнавав ОСОБА_2 своїм сином (протилежного суду не надано).
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач за первісним позовом є спадкоємцем за правом представлення, та має право на спадкування лише тієї частки спадщини, яку б спадкували спадкоємці другої черги за законом (мати позивача), а відповідач за зустрічним позовом є спадкоємцем першої черги, тому підстав для задоволення первісного позову немає.
Колегія суддів погодилася із висновками судів попередніх інстанцій.
Щодо підстав відкриття касаційного провадження
Посилання заявника на порушення норм матеріального і процесуального права (абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України), як на підставу касаційного оскарження не ґрунтується на законі, оскільки з цієї підстави можуть бути оскаржені лише судові рішення, зазначені у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті.
Посилання заявника на не дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) як на підставу касаційного оскарження також є неприйнятними.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Проте, будь підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, касаційна скарга не містить, отже ця підстава відкриття касаційного провадження також не знайшла свого підтвердження.
Разом з тим, здійснення оцінки доказів, в розумінні статті 400 ЦПК України, є виходом за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в такому випадку буде встановлюватися або (та) вважатися доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішуватися питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що прямо заборонено частиною першою статті 400 ЦПК України.