Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 295/11869/20
провадження № 61-1204св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Альфа Банк",
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняБогунського районного суду м. Житомира від 03 листопада 2020 року в складі судді Зосименко О. М. та на постанову Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в складі колегії суддів Павицької Т. М., Талько О. Б., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ "Альфа Банк" про визнання недійсними пунктів кредитних договорів та про визнання недійсними кредитних договорів.
Позов мотивувала тим, що сторони підписали договори, які оформлені акцептами пропозиції на укладення угод про надання кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, а саме:
11 травня 2018 року укладено акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501025850, відповідно до умов якої позивачу надано кредит для власних потреб у сумі 16 330 грн із датою повернення 11 травня 2019 року. Розмір відсоткової ставки 17,99 % річних. Згідно пункту 1 оферти та додатку № 1 до угоди про надання кредиту № 501025850 передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2,40 % від суми кредиту щомісячно;
09 листопада 2018 року укладено акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501083816, відповідно до умов якої позивачу надано кредит для власних потреб у сумі 22 160 грн строком на 18 місяців, розмір відсоткової ставки 21,99 % річних. Згідно пункту 1 оферти та додатку № 1 до угоди про надання кредиту № 501083816 передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2,40 % від суми кредиту щомісячно;
27 березня 2019 року укладено акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501126394, відповідно до умов якої позивачу надано кредит у сумі 36 000 грн строком на 36 місяців та передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2,40 % від суми кредиту щомісячно.
Вказувала, що в підпункті б) пункту 1 указаних угод передбачено обов`язок позичальника зі сплати щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування, що на думку позивача суперечить статтям 11 і 18 Закону України "Про захист прав споживачів", є несправедливими та створюють істотний дисбаланс прав і обов`язків сторін. Зазначала, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь або за дії, які споживач здійснює на користь банку.
Крім того, позивач указувала на необхідність визнання недійсними в цілому договорів від 15 червня 2017 року, від 12 травня 2020 року № 500830220 та від 12 травня 2020 року № 491024778, які укладалися позивачкою в подальшому, оскільки кредитодавець у порушення пункту 2 статті 9 Закону України "Про споживче кредитування" не надав їй відповідну інформацію, передбачену зазначеною нормою.
За таких обставин ОСОБА_1 просила:
визнати недійсною з моменту укладання умову договору про надання кредиту № 501025850 від 11 травня 2018 року щодо обов`язку сплачувати щомісячно АТ "Альфа-Банк" комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 2,40% від суми кредиту;
визнати недійсною з моменту укладання умову договору про надання кредиту № 501083816 від 09 листопада 2018 року щодо обов`язку сплачувати щомісячно АТ "Альфа-Банк" комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 2,40% від суми кредиту;
визнати недійсною з моменту укладання умову договору про надання кредиту № 501126394 від 27 березня 2019 року щодо обов`язку сплачувати щомісячно АТ "Альфа-Банк" комісію за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 2,40% від суми кредиту;
визнати недійсними кредитні договори від 15 червня 2017 року, від 12 травня 2020 року № 500830220 та від 12 травня 2020 року № 491024778.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними пунктів кредитних договоріввідмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитних договорів залишено без розгляду на підставі її заяви від 03 листопада 2020 року.
Судові рішення мотивовані тим, що в Законі України "Про споживче кредитування" передбачено, що до витрат споживача за кредитним договором відносяться витрати, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи комісію за розрахунково-касове обслуговування. Суд зазначив, що волевиявлення позивача на укладення кредитного договору було вільним; сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору; позивач отримав повну інформацію щодо кредиту, а доказів того, що оспорювані нею пункти та встановлена в них комісія є несправедливими матеріали справи не містять.
Аргументи учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 листопада 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, просить їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що обов`язок сплачувати комісію заявник вважає несправедливою умовою кредитних договорів від 11 травня 2018 року, від 09 листопада 2018 року, від 27 березня 2019 року. Суди всупереч правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року справі № 755/16663/16, від 11 квітня 2018 року в справі № 383/502/15 (провадження № 61-1536св17) невірно встановили фактичні обставини справи та не застосували до спірних правовідносин статті 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів".
У березні 2021 року АТ "Альфа-Банк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, правильність та обґрунтованість висновків судів не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів у справі. Вказує на правильність висновків судів про те, що умови кредитних договорів щодо нарахування комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування кредиту не суперечать Закону України "Про споживче кредитування". Твердження позивача про несправедливі умови кредитування є безпідставними, оскільки умови кредитного договору відповідають вимогам Закону України "Про захист прав споживачів".
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
В ухвалі Верховного Суду від 15 лютого 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України - незастосування судами при вирішенні справи висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/16663/16-ц, від 11 квітня 2018 року в справі № 61-1536св17, від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15-ц.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 11 травня 2018 між АТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 підписано акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501025850, відповідно до якої позивачу надано кредит для власних потреб у сумі 16 330 грн із датою повернення 11 травня 2019 року. Розмір відсоткової ставки 17,99 % річних. Згідно з пунктом 1 оферти та додатку № 1 до угоди про надання кредиту № 501025850 передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2,40 % від суми кредиту щомісячно.
09 листопада 2018 року між сторонами укладено акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501083816, відповідно до якої позивачу надано кредит для власних потреб у сумі 22160 грн строком на 18 місяців. Розмір відсоткової ставки 21,99 % річних. Згідно пункту 1 оферти та додатку № 1 до угоди про надання кредиту № 501083816 передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 2,40 % від суми кредиту щомісячно.
27 березня 2019 року між сторонами підписано акцепт пропозицію на укладення угоди про надання кредиту № 501126394, відповідно до якої позивачу надано кредит у сумі 36 000 грн строком на 36 місяців та передбачено комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 1,80 % від суми кредиту щомісячно.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти.
Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України "Про споживче кредитування").
Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
"31.4. … законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
31.5. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
31.10. Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
31.11. Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.