Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 752/18564/20
провадження № 61-20419св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") про визнання недійсними окремих положень кредитних договорів та додаткових угод.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 12 червня 2019 року між ним та АТ "Альфа-Банк" укладено кредитний договір споживчого кредитування № 501152454 на суму 30 000,00 грн зі сплатою 20,99 % річних зі строком повернення до 12 червня 2023 року, згідно з підпунктом "б" пункту 1 якого передбачена комісійна винагорода у розмірі 2,00 % від суми кредиту з обслуговування кредиту.
28 жовтня 2019 року між ним та АТ "Альфа-Банк" укладено кредитний договір споживчого кредитування № 501200185 на суму 28 850,54 грн зі сплатою 21,99 % річних зі строком повернення до 28 жовтня 2021 року, відповідно до підпункту "б" пункту 1 якого передбачена комісійна винагорода у розмірі 2,40 % від суми кредиту з обслуговування кредиту.
Вважав нарахування та стягнення комісійної винагороди та штрафу незаконним, оскільки зазначений у кредитному договорі обов`язок сплачувати, крім відсотків за користування кредитом, ще й комісійну винагороду банку за управління кредитом є таким, що суперечить нормам закону, є несправедливою умовою відносно споживача відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а тому є недійсним.
Вказував, що банк ввів його в оману і не попередив, що вказані 2,00 % річних та 2,40 % річних відповідно є неправомірними та незаконно нарахованими.
Крім того, нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь останніх, кредитором не було зазначено про те, які саме послуги за вказану комісійну винагороду будуть надаватись банком позичальнику, а тому в силу частини першої статті 215, частини першої статті 203 ЦК України вищевказані пункти кредитних договорів мають бути визнані недійсними.
У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просив:
- визнати недійсним з моменту укладення пункт 1 кредитного договору споживчого кредитування між ним та АТ "Альфа-Банк" від 12 червня 2020 року № 501152454;
- визнати недійсним графік платежів та розрахунок вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг (додаток № 1 до договору споживчого кредитування) в частині сплати комісійної винагороди;
- вважати незаконно нарахованим і стягнутим штраф за договором від 12 червня 2020 року № 501152454 у розмірі 400 грн;
- визнати недійсним паспорт споживчого кредиту до договору від 12 червня 2020 року № 501152454;
- визнати недійсним пункт 1 кредитного договору споживчого кредитування, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Альфа-Банк" від 28 жовтня 2020 року № 501200185;
- визнати недійсним графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх сукупних послуг (додаток № 1 до договору споживчого кредитування від 28 жовтня 2020 року № 501200185);
- визнати недійсним паспорт споживчого кредиту до договору від 28 жовтня 2020 року № 501200185;
- стягнути з АТ "Альфа-Банк" суму всіх стягнутих на час ухвалення судового рішення коштів комісійної винагороди (розрахункового обслуговування) за договорами споживчого кредитування від 12 червня 2020 року № 501152454 та від 28 жовтня 2020 року № 501200185, а також 400 грн штрафу за договором споживчого кредитування від 12 червня 2020 року № 501152454;
- зобов`язати АТ "Альфа-Банк" здійснювати подальше нарахування і стягнення з позивача коштів, зокрема за договором від 12 червня 2020 року № 501152454 зі сплатою 20,99 % річних, за договором від 28 жовтня 2020 року № 501200185 зі сплатою 21,99 % річних.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним підпункт "б" пункту 1 кредитного договору № 501152454, укладеного 12 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Альфа-Банк", яким передбачено сплату ОСОБА_1 щомісяця комісійної винагороди за управління кредитом у розмірі 2 % від ціни кредиту.
Визнано недійсним підпункт "б" пункту 1 кредитного договору № 501200185, укладеного 28 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Альфа-Банк", яким передбачено сплату ОСОБА_1 щомісяця комісійної винагороди за управління кредитом у розмірі 2,4% від ціни кредиту.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що:
- кредитний договір № 501152454, укладений 12 червня 2019 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_1, містить підпункт "б" пункту 1 кредитного договору, яким передбачено, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме за обслуговування кредиту 2,0 % від суми кредиту (600,00 грн щомісяця). Кредитний договір № 501200185, укладений 28 жовтня 2019 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_1, містить підпункт "б" пункту 1 кредитного договору, яким передбачено, що під час користуваннякредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме за обслуговування кредиту 2,40 % від суми кредиту (692,41 грн щомісяця);
- суд, перевіряючи умови зазначеного кредитного договору, погоджується з доводами позивача про те, що сплата коштів за обслуговування кредиту, тобто коштів, які супроводжують кредит, є несправедливою умовою кредитного договору, а тому підлягає визнанню недійсною. Така правова позиція узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, згідно із яким сплата щомісячної комісії за обслуговування кредиту є незаконною умовою кредитного договору. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задовленню в частині визнання недійсними підпункту "б" пункту 1 кредитного договору № 501152454, укладеного 12 червня 2019 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_1, та підпункту "б" пункту 1 кредитного договору № 501200185, укладеного 28 жовтня 2019 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_1, якими передбачено сплату останнім щомісяця комісійної винагороди за управління кредитом у розмірі 2,0 % та 2,40 % відповідно від суми кредиту;
- в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задоволено.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- Закон України "Про споживче кредитування" не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов`язкових платежів за додаткові і супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Положення Закону України "Про споживче кредитування" допускає, що укладення договору про споживчий кредит може бути пов`язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб, відносить договір страхування до договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, але вимагає, щоб відомості про це були відображені в паспорті споживчого кредитування, з яким кредитодавець має ознайомити позичальника в письмовій формі до укладення договору про споживчий кредит, при цьому інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит, має бути зазначена в такому договорі;
- суд першої інстанції послався на положення статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки), не врахувавши при цьому, що положення статті 11 вказаного закону не діяли у зазначених судом редакціях станом на дату укладення кредитного договору та виникнення спірних правовідносин, оскільки текст статті 11 цього Закону був викладений у новій редакції Законом України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII "Про споживче кредитування", що набрав чинності 10 червня 2017 року;
- Правила надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, на які посилався суд, втратили чинність на підставі постанови Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 "Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит";
- посилання суду на постанову Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 є безпідставним, оскільки таке рішення та практика суду касаційної інстанції були сформовані за кредитними договорами, що укладалися банками із споживачами до набрання чинності Законом України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII "Про споживче кредитування" без урахування особливостей цього Закону.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У грудні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, судові витрати покласти на відповідача.
У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_1 зазначає, що:
- апеляційний суд неправильно розтлумачив норми Закону України "Про захист прав споживачів" на користь банку, пославшись на те, що споживач зобов`язаний бути добросовісним, а не навпаки. Але цей Закон чітко вказує, що виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача, як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається на зрозумілій для цього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об`ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача;
- апеляційний суд посилався на статтю 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", вказавши, що банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Однак це положення не стосується кредитного договору, який має іншу правову природу. Національний банк України також надав роз`яснення з цього приводу, а саме комісійні операції - посередницькі операції, не пов`язані з наданням кредитів чи залученням коштів, які банки виконують за дорученням клієнтів відповідно до укладених договорів комісії за певну плату - комісійну винагороду. При виконанні комісійної операції формально банк (комісіонер) стає агентом клієнта (комітентом). До комісійних операцій належать: обслуговування рахунків, здійснення переказів, приймання платежів, конвертація іноземної валюти, купівля-продаж цінних паперів, операції з готівкою тощо. За виконання комісійних операції банки встановлюють комісійну винагороду, яка є платою, що стягується банком з клієнта за виконання певних банківських операцій за дорученням клієнта. Комісійна винагорода є одним із видів непроцентних доходів банків;
- суд апеляційної інстанції посилався на Закон України "Про споживче кредитування" від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ яким передбачено, що до загальної вартості кредиту для споживача включаються витрати за споживчим кредитом (включаючи комісії та інші обов`язкові платежі). На підставі цього суд зробив висновок, що цей Закон не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов`язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця. Суд вважає це підставою законності нарахування та стягування комісійної винагороди зі споживача. Указаний Закон, як і інші законодавчі акти, які регулюють питання кредитування (у тому числі споживчого), не передбачає окремої сплати споживачем комісії за договором кредитування;
- водночас апеляційний суд не врахував, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для ного особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними, внаслідок чого скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині позовних вимог ОСОБА_1 до банку про визнання недійсним підпункту "б" пункту 1 кредитного договору № 501152454, укладеного 12 червня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ "Альфа-Банк", яким передбачено сплату ОСОБА_1 щомісяця комісійної винагороди за управління кредитом у розмірі 2 % від ціни кредиту та визнання недійсним підпункту "б" пункту 1 кредитного договору № 501200185, укладеного 28 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ "Альфа-Банк", яким передбачено сплату ОСОБА_1 щомісяця комісійної винагороди за управління кредитом у розмірі 2,4 % від ціни кредиту. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, тому у касаційному порядку не переглядається.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 12 червня 2019 року між АТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 було укладено Акцепт пропозиції на укладання угоди про надання кредиту № 501152454, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.
Відповідно до оферти на укладення угоди про надання кредиту № 501152454, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, підписаної позивачем 12 червня 2019 року, сторони домовились про укладання угоди про надання кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах, зокрема, надати кредит в сумі 30 000,00 грн строком до 12 червня 2023 року, а також надати кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії по рахунку у розмірі 200 000,00 грн на три роки з моменту випуску картки.
28 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ "Альфа-Банк" укладено кредитний договір № 501200185, відповідно до умов якого позивач зобов`язався повертати отриманий кредит, сплачувати проценти за його користування та/або комісії, якщо сплата комісій передбачена умовами угоди та/чи інші платежі за угодою. Процентна ставка становить 21,99 % річних.
Підписанням оферти ОСОБА_1 підтвердив, що він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки значенням абсолютного подорожчання кредиту, в тому числі інформацією, надання якої передбачена Законом України "Про захист прав споживачів" та нормативними документами Національного банку України, які йому роз`яснені, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення, та з якими він цілком згодний.
Підписанням Акцепту на укладення угоди про надання особистого кредиту сторони підтвердили, що позичальник попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та інформацією, надання якої вимагає чинне законодавство України та нормативні документи Національного банку України, які йому роз`яснені, зрозумілі та з якими він цілком згодний. Позичальник ознайомлений з умовами договору про комплексне банківське обслуговування, які оприлюднені на Інтернет-сторінці банку.
Кредитний договір № 501152454, укладений 12 червня 2019 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_1, містить підпункт "б" пункту 1 кредитного договору, яким передбачено, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме за обслуговування кредиту 2,0 % від суми кредиту (600,00 грн щомісяця).
Кредитний договір № 501200185, укладений 28 жовтня 2019 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_1, містить підпункт "б" пункту 1 кредитного договору, яким передбачено, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме за обслуговування кредиту 2,40 % від суми кредиту (692,41 грн щомісяця).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.