Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 592/5594/20
провадження № 61-9257св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: виконавчий комітет Сумської міської ради, Сумська міська рада в особі Управління "Центр надання адміністративних послуг у
м. Суми", ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Борох Лілія Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми у складі судді Алфьорова А. М. від 30 червня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., від 18 серпня 2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У травні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до виконавчого комітету Сумської міської ради, Сумської міської ради в особі Управління "Центр надання адміністративних послуг у
м. Суми", ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Борох Л. В., про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та його скасування, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання договору дарування частини квартири недійсним, визначення часток у праві власності на квартиру, визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом.
На обґрунтування позовних вимог зазначали, що у грудні 2019 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 грудня 2019 року за № 193107627 їм стало відомо про те, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_1, яка була передана їм в порядку приватизації у спільну сумісну власність, належить відповідачу ОСОБА_5 на підставі договору дарування 1/2 частини квартири від 07 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Борох Л. В.
Відповідно до рішення від 18 березня 1993 року № 172 виконавчого комітету Сумської міської ради народних депутатів та додатків № 13, № 13А до нього спірна квартира була передана у спільну сумісну власність ОСОБА_7 та членам його сім`ї: ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 . Однак у свідоцтві про право власності на житло від 20 квітня 1993 року помилково не були зазначені члени сім`ї уповноваженого власника квартири ОСОБА_7, як співвласники вказаної квартири, у зв`язку із чим квартира була помилково зареєстрована за ОСОБА_7, як за одноосібним власником.
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після його смерті дружині ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яку вона згодом подарувала своєму сину ОСОБА_5 .
На думку позивачів, оскільки розмір частки ОСОБА_7 у праві власності на спірну квартиру становив лише 1/5 частину, то ОСОБА_4 не мала права на спадкування після смерті ОСОБА_7 1/2 частини квартири, з подальшим відчуженням її на користь ОСОБА_5 .
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 20 квітня 1993 року, видане виконавчим комітетом Сумської міської ради народних депутатів на підставі рішення від 18 березня 1993 року № 172 "Про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1" та скасувати його; визначити частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, померлим ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, по 1/5 частині за кожним; визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право власності на 1/5 частину за кожним у праві власності на зазначену квартиру; встановити факт належності ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві власності 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/10 частину квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 04 грудня 2018 року, серії ННМ № 547420, видане приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Борох Л. В. на ім`я ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 та скасувати його; визнати недійсним договір дарування 1/2 частини зазначеної квартири від 07 грудня 2018 року, серія та номер 2388, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Борох Л. В., та скасувати державну реєстрацію права власності за цим договором в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно за ОСОБА_5 .
Стислий виклад позицій інших учасників справи
Виконавчий комітет Сумської міської ради заперечував проти задоволення позову в частині вимог про скасування свідоцтва про право власності, посилаючись на те, що зазначена вимога не є належним способом захисту прав позивачів, ураховуючи, що ними не ставиться питання про скасування розпорядження органу приватизації про передачу житла у приватну власність. Вважав, що позивачі мають право на визначення часток у праві спільної сумісної власності без скасування оспорюваного свідоцтва.
ОСОБА_5 заперечував проти задоволення позову у повному обсязі, зазначаючи, що спірна квартира була приватизована лише ОСОБА_7, якому видано відповідне свідоцтво про право власності. Позивачі не приймали участі у приватизації, оскільки їх житлові чеки не використані. Заявлений у позовній заяві спосіб захисту прав позивачів вважав неналежним, оскільки ними не оскаржується відмова органу приватизації щодо передання їм у приватну власність з державного житлового фонду спірної квартири, з покладенням на зазначений орган обов`язку оформити приватизацію житлового приміщення. Посилався також на відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/10 частини квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7, з огляду на можливість її звернення до нотаріуса за місцем відкриття спадщини із відповідною заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Додатково посилався на пропуск позивачами позовної давності, ураховуючи наявність у них можливості протягом 27 років дізнатися про порушення своїх прав на приватизацію спірної квартири.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється. З урахуванням того, що рішення про передачу у приватну власність спірної квартири не визнавалось у судовому порядку недійсним, суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло. Інші позовні вимоги суд вважав похідними та передчасними.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
Постановою Сумського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 червня 2021 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 1 500,00 грн з кожного.
Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, з огляду на те, що позивачі вважали, що саме зазначеним свідоцтвом порушено їхнє право на спірну квартиру. Однак, оскільки із вимогою про скасування спірного свідоцтва про право власності позивачі звернулися з пропуском позовної давності, тому, з урахуванням заяви ОСОБА_5 про застосування наслідків пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції відмовив у її задоволенні. Вимоги про визнання за кожним із осіб, які приймали участь у приватизації, права власності на 1/5 частину у праві власності на спірну квартиру, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та договору дарування суд вважав такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане на ім`я ОСОБА_7, не скасовано та не визнано в судовому порядку недійсним.
Позовні вимоги про визнання права власності на 1/10 частину квартири за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими, з огляду на те, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті її батька ОСОБА_7 у розмірі 1/2 частини спірної квартири в силу вимог частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України.
Узагальнені доводи касаційної скарги
22 вересня 2022 року представник ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_3 - ОСОБА_6 через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 червня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, від 29 серпня 2019 року у справі № 367/7450/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, не врахувавши, що позовна давність не поширюється на негаторні позови. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення.
Враховуючи недійсність свідоцтва про право власності на спірну квартиру, виданого на ім`я ОСОБА_7, вважають, що наявні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого після його смерті, та оспорюваного договору дарування.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи
№ 592/5594/20 з суду першої інстанції.
17 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_5 - ОСОБА_9 просить залишити касаційну скаргу позивачів без задоволення, а оскаржене судове рішення апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті висновків суду апеляційної інстанції.
Зазначає, що приватизація спірної квартири була здійснена у 1993 році, позивачі та ОСОБА_7 проживали у спірній квартирі, мали реальну можливість дізнатись про порушення їх прав на спірну квартиру, однак не оспорювали видане свідоцтво про право власності, видане на ім`я ОСОБА_7, оскільки намагались ухилитись від наявних кредитних зобов`язань та звернення стягнення на належне їм майно. Позов у цій справі не може вважатися негаторним, оскільки основною його властивістю є наявність у особи права володіння майном на час звернення до суду, при цьому особа є володільцем майна, якщо за нею зареєстроване таке право. Оскільки право власності на частки у спірній квартирі за позивачами не реєструвалося, вони не є володільцями майна та не мають права на пред`явлення негаторного позову.
Посилається представник ОСОБА_5 - ОСОБА_9 також на те, що позовні вимоги про визнання права власності за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 не підлягають задоволенню, оскільки вона не зверталась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.
Інші вимоги слід вважати похідними, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 лютого1993 року усі мешканці квартири АДРЕСА_1, які були зареєстровані у цій квартирі і фактично в ній проживали, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та їх неповнолітній син ОСОБА_3, звернулися із заявою про оформлення та передачу квартири у спільну сумісну власність, додавши до заяви довідку про склад сім`ї.
ОСОБА_10 є донькою ОСОБА_7 та відповідача ОСОБА_4
Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради народних депутатів від 18 березня 1993 року № 172 "Про приватизацію квартир громадянами" вирішено задовольнити заяви наймачів на приватизацію займаних квартир, згідно з додатками 1, 2, 3 - 49, 50. Затверджено розрахунки безоплатно приватизованої площі, вартості надлишків загальної площі. Обласному бюро технічної інвентаризації - оформити свідоцтва про власність на житло в десятиденний строк. В додатку № 13 "Про приватизацію квартири АДРЕСА_1" мешканцями квартири, які мають пільгу на безоплатну передачу у власність квартири, визначено: ОСОБА_7, ОСОБА_4,
ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 .
Згідно з додатком 13А до рішення Сумського міськвиконкому від 18 березня 1993 року № 172 розрахунок площі квартири АДРЕСА_1, що безоплатно приватизується, проведено з розрахунку на 5 осіб.
На підставі рішення Сумського міськвиконкому від 18 березня 1993 року № 172 ОСОБА_7 20 квітня 1993 року видано свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 . Інших власників, членів його сім`ї у вказаному свідоцтві не зазначено.
Відповідно до довідки, виданої Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 04 березня 2020 року, квартира за адресою: квартира АДРЕСА_1, зареєстрована на праві власності за громадянином ОСОБА_7 . Примітка: ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 в додатку № 13 до рішення міськвиконкому від 18 березня 1993 року № 172 "Про приватизацію квартири АДРЕСА_1" зазначені як мешканці квартири.
Згідно з довідками управління "Центр надання адміністративних послуг у
м. Суми" Сумської міської ради від 10 квітня 2020 року та 21 лютого
2020 року ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 брали участь у приватизації квартири АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
28 листопада 2018 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Борох Л. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, де вказала, що крім неї спадкоємцем також є ОСОБА_2, яка самостійно до цього часу за оформленням свідоцтва про право власності на спадщину за законом не зверталася.
04 грудня 2018 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Борох Л. В. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
07 грудня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування 1/2 частини спірної квартири.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.