Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 758/14106/20
провадження № 61-8338св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Бондар Ірина Михайлівна, державне підприємство "СЕТАМ",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на рішення Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Цимбал І. К. від 15 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів:
Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В., від 28 липня 2022 року.
Зміст заявлених позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ТОВ "ОТП Факторинг Україна", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Бондар І. М.,
ДП "СЕТАМ", про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона є спадкоємцем
ОСОБА_7, проживала з нею по день її смерті у будинку, який, разом із земельною ділянкою, на якій він розташований, був переданий ОСОБА_7 в іпотеку в якості забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2 . Позивачка вказувала, що після смерті ОСОБА_7 вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак свідоцтво про право на спадщину не отримувала. Після смерті ОСОБА_7 стало відомо про відкрите виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса, виданого 24 лютого 2014 року, про звернення стягнення на нерухоме майно - садовий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, яке належало на праві власності ОСОБА_7 . Вказане майно було реалізоване у процедурі виконавчого провадження.
Позивачка вважає зазначений виконавчий напис таким, що вчинений з порушенням вимог законодавства, оскільки строк, за який проведено стягнення, перевищує три роки, заборгованість не є безспірною, були відсутні первинні документи на підтвердження її розміру. Також відсутні докази на підтвердження повідомлення іпотекодавця про порушення зобов`язань боржником, який є відмінним від іпотекодавця.
Із урахуванням зазначеного, позивачка просила позов задовольнити, визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, виданий
24 лютого 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., яким було запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - садовий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою:
АДРЕСА_1, який належав на праві власності
ОСОБА_7 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що документи, надані банком для вчинення нотаріусом виконавчого напису, зокрема оригінали правочинів та розрахунок, були достатніми для висновку про наявність правовідносин та безспірність заборгованості. Позивачкою не було доведено порушень при вчиненні нотаріусом виконавчого напису. Виконавчий напис вчинений за один рік до закінчення строку виконання зобов`язань, в межах строку, передбаченого законом. Суд першої інстанцій вказав, що позивачка не є стороною у договорах позики чи іпотеки, не є правонаступником після смерті ОСОБА_7 у правовідносинах з банком, оскільки не отримала свідоцтво про право на спадщину. Також суд першої інстанції звернув увагу, що предмет іпотеки проданий з прилюдних торгів.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що позивачка не набула права на звернення до суду з цим позовом. Права позивачки були порушені внаслідок реалізації майна, що відбулось вже після переходу прав в порядку спадкування, тобто права позивачки слід вважати порушеними саме реалізацією предмету іпотеки, а не оспорюваним виконавчим написом. Вимога про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не є ефективним способом захисту, не відновить порушене право позивача, а право на звернення до суду не може застосуватись для здобуття доказів, необхідних для розгляду іншої справи, які за твердженням сторін у справі вже перебувають на розгляді. Належним способом захисту в цьому випадку може бути оскарження процедури, в ході якої відбулась реалізація спадкового майна.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що спірний виконавчий напис був вчинений за життя ОСОБА_7, нею оспорений не був, хоча був здійснений за п`ять років до її смерті. За цей час матеріали, на підставі яких був вчинений виконавчий напис, були знищені у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Тому достеменно встановити обставини і підстави, за яких був вчинений виконавчий напис, не вбачається можливим, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
Також апеляційний вказав, що відсутні підстави для висновку, що з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.
Узагальнені доводи касаційної скарги
26 серпня 2022 року засобами поштового зв`язку представник
ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 28 липня 2022 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц,
від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року
у справі № 569/17272/15, від 10 квітня 2019 року у справі № 201/11696/16,
від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17, від 18 жовтня 2019 року
у справі № 591/6609/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 916/3006/17,
від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 17 лютого 2021 року
у справі № 274/7206/18, від 21 липня 2021 року у справі № 513/1182/19,
від 07 жовтня 2021 року у справі № 761/39464/16, від 03 листопада 2021 року
у справі № 754/13502/19, від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20, від 15 червня 2022 року у справі № 753/16119/19, від 13 липня 2022 року
у справі № 522/24068/14-ц, від 18 липня 2022 року у справі № 404/8938/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує на те, що суди не дослідили належним чином зібрані
у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що ОСОБА_1 є спадкоємцем (правонаступником)
ОСОБА_7, яка за життя, виступала майновим поручителем
ОСОБА_2 за грошовими зобов`язаннями. Позивачка належним чином прийняла спадщину, подала відповідну заяву у встановлений законодавством строк, постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Проте, суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам та не вказав про це в оскаржуваному рішенні. В свою чергу апеляційний суд не скасував рішення суду першої інстанції у частині, якою заперечувалося прийняття ОСОБА_1 спадщини. Заявник наголошує на тому, що незалежно від часу відкриття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Заявник стверджує, що враховуючи перехід до ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки, остання набула статусу іпотекодавця та усі права іпотекодавця, зокрема щодо права на оскарження іпотечного договору або ж право на оскарження будь-яких інших процесуальних дій (в тому числі вчинення виконавчого напису), які могли бути вчинені в межах кредитних правовідносин, що виникли між кредитором і боржником. При вирішенні спору судами не було застосовано до спірних правовідносин положення
статті 23 Закону України "Про іпотеку".
На думку заявника, суд апеляційної інстанції помилково встановив, що у цій справі позивачка не є особою, відносно якої вчинено виконавчий напис, а порушення прав позиваки відбулося лише внаслідок реалізації майна, а отже вимога про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не є ефективним способом захисту і не відновить порушеного права позивачки. Також апеляційний суд помилково зазначив, що належним способом захисту у цьому випадку може бути лише оскарження процедури, в ході якої відбулася реалізація спадкового майна. Заявник стверджує, що оскарження процедури реалізації нерухомого майна не є виключним, єдиним належним способом захисту інтересів ОСОБА_1, оскільки процедура реалізації майна є лише наслідком виконання виконавчого напису, який оскаржується у цій справі.
Заявник посилається на те, що у разі визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню позивачка буде наділена правом використати різноманітні способи захисту своїх прав, а саме: подання позову про повернення стягнутого за виконавчим написом; подання віндикаційного позову; подання позову про скасування реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому пред`явлення одночасно декількох вимог в одному позові є недоцільним, враховуючи можливе порушення строків розгляду справи з урахуванням обсягу заявлених вимог.
Також заявник звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тим обставинам, що боржник та іпотекодавець не отримали повідомлення кредитора у зв`язку із неправомірними діями банку, зокрема в частині неправильно оформлення поштової кореспонденції, яка не була доставлена адресатам, про що детально було вказано у позовній заяві. Вимога кредитора, з якою він звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису не є безспірною. Відсутність виписки з рахунку боржника унеможливлювала вчинення нотаріусом виконавчого напису, отже дії з його вчинення слід було визнати незаконними.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 758/14106/20.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті оскаржених судових рішень. Вказує, що справи у спорах щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Виконавче провадження за оспорюваним виконавчим написом не здійснюється, а відтак навіть за умови визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, жодних правових наслідків не виникне. Судами зроблено правильний та обґрунтований висновок про те, що обраний позивачкою спосіб захисту не є ефективним.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого за всіма правами та обов`язками є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", укладено кредитний договір № ML-005/095/2007.
В порядку забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № ML-005/095/2007 20 липня 2007 року між банком та ОСОБА_7, як майновим поручителем, було укладено договір іпотеки № РСL-005/095/2007, за умовами якого майновим поручителем ОСОБА_7 для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником (її донькою ОСОБА_2 ) зобов`язань за кредитним договором передано в іпотеку нерухоме майно, а саме садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 8000000000:90:618:0006.
У пункті 6.2 договору іпотеки вказано, що іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої з таких обставин: несплата боржником іпотекодержателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі; порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов`язань, визначених у пункті 5 цього договору; інших обставин, передбачених чинним законодавством України, кредитним договором та цим договором.
Згідно з пунктом 6.3 договору іпотеки жодне положення цього договору не може тлумачитись як таке, що обмежує права іпотекодержателя звернутись до уповноважених органів за захистом своїх прав в порядку, встановленому чинним законодавством України; права сторін встановити договірний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.
Станом на 17 грудня 2013 року за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка, що знаходиться за вказаною адресою, були зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_7 .
Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. 24 лютого 2014 року було вчинено виконавчий напис за № 642 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. У виконавчому написі вказано, що заборгованість за кредитом становить 64 648, 16 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 17 946, 36 доларів США, витрати за вчинення виконавчого напису 1 700 грн. Всього в гривневому еквіваленті визначено суму заборгованості у розмірі 739 929, 82 грн.
Документи, на підставі яких був вчинений виконавчий напис, за даними приватного нотаріуса, наданими на запит суду, на час розгляду цієї справи не збереглись, знищені у зв`язку із закінченням термінів їх зберігання.
Відповідач ТОВ "ОТП Факторинг Україна" надав суду наявні у нього копії документів, що подавалися при зверненні до нотаріуса із заявою про видачу виконавчого напису.
07 жовтня 2013 року кредитор ПАТ "ОТП Банк" направив досудові вимоги позичальнику ОСОБА_2 та іпотекодавцю ОСОБА_7 про погашення заборгованості за кредитним договором ML-005/095/2007 від 20 липня 2007 року, в яких вказав про наявність заборгованості за кредитом в розмірі 64 648, 16 доларів США та заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 17 946, 36 доларів США, висловив вимогу виконати у повному обсязі зобов`язання шляхом внесення коштів на рахунок, роз`яснив, що у разі примусового стягнення заборгованості окрім суми боргу будуть стягнуті збитки та звернуто стягнення на майно, зокрема на майно, що є предметом іпотеки. Також банком наголошено на його праві на звернення до нотаріуса для захисту прав.
У досудовій вимозі вказано, що повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. Матеріали справи містять квитанції про відправлення вказаних листів засобами поштового зв`язку 08 жовтня 2013 року за двома адресами, а саме за місцем реєстрації позичальника та іпотекодавця та за місцем знаходження іпотечного майна, а також описи вкладення до цінного листа.
Розрахунок заборгованості був здійснений ТОВ "ОТП Факторинг Україна" станом на 17 вересня 2013 року, в ньому зазначено: заборгованість за кредитом - 64 648, 16 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 17 946, 36 доларів США, загальна сума простроченої заборгованості - 82 594, 52 долари США. Деталізація заборгованості, зокрема, визначення періоду прострочення чи нарахування, відсутня.
Виконавче провадження за даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень відносно боржника ОСОБА_7 було відкрито приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Корольовим В. В. 13 вересня
2019 року.
07 травня 2020 року відбулись прилюдні торги з продажу садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та земельної ділянки, що знаходиться за вказаною адресою, переможцем яких став ОСОБА_4 .
Право власності на садовий будинок та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, було зареєстровано за ОСОБА_4 27 травня 2020 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 27 травня 2020 року.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 24 травня 2021 року садовий будинок та земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровано на праві спільної часткової власності по 1/2 частині за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Встановлено, що іпотекодавець ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві
10 липня 2019 року. Спадкова справа після її смерті відкрита 18 липня 2019 року за заявою ОСОБА_1 від 16 липня 2019 року, яка є її дочкою, і висловила волевиявлення на прийняття спадщини. Спадкоємець за заповітом ОСОБА_9 відмовився від прийняття спадщини за заповітом, однак виявив волевиявлення на прийняття спадщини за законом. Спадкоємець ОСОБА_2 також звернулась із заявою про прийняття спадщини, проте з пропуском строку, про що зазначено в її заяві та нотаріусом у листі, адресованому їй.
Матеріали справи містять копію висновку науково-правової експертизи з питання визначення нотаріусом під час вчинення виконавчого напису безспірності заборгованості, початку перебігу строку вчинення виконавчого напису та способу і суб`єктного складу справи про його оскарження в суді, складеного Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України
12 грудня 2016 року за зверненням ОСОБА_10 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.