ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 569/15693/16-ц
провадження № 61-2156св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 липня 2019 року, ухвалене у складі судді Харечка С. П.,та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Шимків С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником нежитлового приміщення першого поверху на АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 53 кв. м з кадастровим номером 5610100000:01:024:0064 з цільовим призначенням - для обслуговування адміністративного приміщення, що розташована за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 686416, зареєстрованим 26 жовтня 2005 року в Книзі записів реєстрації державних актів у Рівненському міському управлінні земельних ресурсів за № 010558300994.
Також, 9 червня 2004 року рішенням Рівненської міської ради № 894 позивачу надано в оренду на 49 років земельну ділянку для обслуговування адміністративного приміщення площею 43 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 є власником суміжної земельної ділянки та власником приміщення кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що відповідач при проведенні реконструкції приміщення кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_1" самовільно зайняла частину її земельної ділянки площею 6 кв. м, а в липні 2016 року - збільшила товщину стіни вздовж її земельної ділянки більш як на 100 см, чим порушила право власності позивача та право користування земельними ділянками, які їй належать.
У зв`язку з викладеним позивач просила суд:
- відновити її порушене право приватної власності на земельну ділянку 0,0006 га та встановити межу між земельними ділянками, розташованими на АДРЕСА_2, відповідно до земельних документів;
- зобов`язати відповідача повернути їй 0,0006 га землі, якою вона незаконно заволоділа;
- знести частину будівлі, побудованої на її земельній ділянці, усунувши таким чином перешкоду в користуванні її земельною ділянкою;
- стягнути на її користь майнову шкоду в сумі 5 542,80 грн та моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.
В судовому засіданні в суді першої інстанції позивач збільшила позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідача на її користь вартість сплаченої орендної плати за земельну ділянку площею 5 кв. м за 2014-2018 роки у сумі 1 891,85 грн та вартість сплаченого земельного податку за земельну ділянку площею 10 кв. м за 2014-2018 роки у сумі 768,69 грн, що разом становить 2 660,54 грн. Крім цього, просила відшкодувати витрати, понесені нею за проведення експертизи, на суму 4 175,2 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобовʼязано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 самовільно зайняту частину земельної ділянки, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 :
- площею 5 кв. м, що належить ОСОБА_1 на праві користування на підставі договору оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2004 року, шляхом знесення за власний рахунок частини будівлі кафе-бару, що розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:024:0065, належній ОСОБА_1 на праві користування;
- площею 10 кв. м, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 686416, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів за № 010558300994 від 26 жовтня 2005 року у Рівненському міському управлінні земельних ресурсів, шляхом знесення за власний рахунок частини будівлі кафе-бару, що розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:024:0064, належній ОСОБА_1 на праві власності.
У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині встановлення меж між земельними ділянками, стягнення майнової та моральної шкоди відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ніяких правочинів щодо користування земельними ділянками позивача між сторонами не укладалося, факт самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки (площею 15 кв. м) позивача знайшов своє підтвердження належними доказами. Висновком експерта встановлено розміщення частини будівлі, яка належить відповідачу ОСОБА_2, на належних ОСОБА_1 земельних ділянках, а тому, самовільно зайняті спірні земельні ділянки площею 15 кв. м підлягають поверненню ОСОБА_1 як власнику та землекористувачу шляхом знесення за рахунок відповідача ОСОБА_2 частини будівлі кафе-бару, що належить їй на праві власності і розміщена на земельних ділянках, належних ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині встановлення меж між земельними ділянками, суд виходив з того, що встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) здійснюється юридичною або фізичною особою, яка отримала ліцензію на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт, на замовлення органу державної влади, органу місцевого самоврядування або власника (користувач) земельної ділянки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення майнової та моральної шкоди, суд виходив з того, що позивач не надала доказів завдання їй майнової та моральної шкоди.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 липня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про порушення прав позивача діями відповідача та самовільне зайняття нею відповідних частин земельних ділянок (43 та 53 м. кв) належних ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 липня 2019 року і постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції вимог статті 321 ЦК України про непорушність права власності та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як рішенням суду зобов`язано відповідача знести частину належного їй нерухомого майна, право власності на яке набуто і зареєстровано в установленому законом порядку.
Вважає, що застосований судом першої інстанції спосіб захисту прав позивача шляхом знесення належного відповідачу нерухомого майна, право власності на яке зареєстроване, є непропорційним втручанням держави у здійснення відповідачем права власності, оскільки вартість нерухомого майна, яке зобов`язано знести, суттєво перевищує вартість частини земельної ділянки, яку за рішенням суду необхідно звільнити.
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався в своєму рішенні на акт перевірки від 23 грудня 2005 року, адже твердження, описані в ньому, вважає хибними. Зокрема, перевірка проведена без участі відповідача, приписи їй не вручалися, до адміністративної відповідальності не притягувалася.
Заявник вважає висновок експертів від 18 жовтня 2018 року № 8523-8524 таким, що не відповідає фактичним даним, ґрунтується на припущеннях про порушення прав позивача. Суд не дав належної правової оцінки тій обставині, що частина будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, розташована поза межами ділянок, які належать ОСОБА_1 . Площа частини будівлі, яка знаходиться поза межами, становить 3 м2.
Зазначає, що накладання земельних ділянок сталося внаслідок зміщення меж земельних ділянок в документах позивача, а не через проведення відповідачем добудов до кафе-бару, оскільки всі будівельні роботи відповідачем проводилися в установленому порядку.
Суд апеляційної інстанції при розгляді справи взагалі не дав жодної правової оцінки доводам апеляційної скарги і погодився з висновками суду першої інстанції.
Також суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності сторін, оскільки безпідставно відхилив клопотання представника відповідача про долучення додаткових доказів на спростування доводів позивача про порушення її права, а саме висновку експерта № 191209/1_30, виготовленого на замовлення відповідача 18 грудня 2019 року, а тому не міг бути наданий суду першої інстанції.
Також при розгляді справи апеляційним судом було порушено вимоги статті 14 ЦПК України щодо визначення колегії суддів для розгляду даної справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 7 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року клопотання ОСОБА_2 задоволено частково та зупинено виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 липня 2019 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 самовільно зайняту частину спірної земельної ділянки площею 5 кв. м, яка належить ОСОБА_1 на праві користування, шляхом знесення за власний рахунок частини будівлі кафе-бару, розміщеної на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000 :01:024:0065, та площею 10 кв. м, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом знесення за власний рахунок частини будівлі кафе-бару, розміщеної на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:024:0064; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 752,00 грн на відшкодування витрат за проведення комісійної судової земельно-технічної експертизи; стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору у розмірі 551,20 грн до закінчення перегляду справи в касаційному порядку. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 у іншій частині відмовлено.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення першого поверху на АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 26 липня 2003 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідченим 26 липня 2003 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В. І., та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 9 вересня 2003 року № 1429395.
9 червня 2004 року рішенням Рівненської міської ради № 894 ОСОБА_1 було надано в оренду на 49 років земельну ділянку для обслуговування адміністративного приміщення площею 43 м. кв, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення 22 жовтня 2004 року Рівненською міською радою та ПП ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 передала земельну ділянку для обслуговування адміністративного приміщення площею 43 м. кв, що розташована за адресою АДРЕСА_1, строком на 49 років (кадастровий номер 5610100000:01:024:0065).
Також ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 53 кв. м, розташована за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер 5610100000:01:024:0064, з цільовим призначенням - для обслуговування адміністративного приміщення, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 686416, зареєстрованим 26 жовтня 2005 року в Книзі записів реєстрації державних актів у Рівненському міському управлінні земельних ресурсів за № 010558300994.
Відповідач ОСОБА_2 є власником будівлі кафе-бару загальною площею 134,3 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 7 березня 2008 року № 2-3074/08, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 11983299 від 31 жовтня 2013 року.
Рішенням Рівненської міської ради від 25 лютого 2004 року № 690 ПП ОСОБА_2 надано в оренду строком на 10 років земельну ділянку загальною площею 179 кв. м на АДРЕСА_1 для реконструкції торгового павільйону під кафе-бар та його обслуговування.
5 жовтня 2004 року ОСОБА_2 та Рівненською міською радою укладено договір оренди вказаної земельної ділянки з кадастровим номер 5610100000:01:024:0052, на строк 10 років для реконструкції торгового павільйону під кафе-бар та його обслуговування.
Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 23 грудня 2005 року № 415 державним інспектором з контролю за використанням та охороню земель м. Рівне Грошко В. І. було проведено перевірку з питання дотримання вимог земельного законодавства при використанні ОСОБА_2 земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 та встановлено, що вона самовільно зайняла орієнтовно 6 кв. м земельної ділянки із земель, що знаходяться у приватній власності та в оренді ПП ОСОБА_1, і побудувала капітальну стіну до кафе-бару, чим порушила вимоги статей 125, 126 ЗК України. 23 грудня 2005 року державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Управління з контролю за використанням та охороною земель у Рівненській області Таргонієм С. Г. був виданий припис № 190, в якому вимагалося протягом 30 днів усунути виявлені порушення земельного законодавства.
Під час оперативної перевірки 30 січня 2006 року було встановлено, що ПП ОСОБА_2 вимоги припису не виконала, порушення земельного законодавства не усунула. У зв`язку з цим складений протокол про адміністративне правопорушення, за результатами якого її було притягнуто до адміністративної відповідальності згідно зі статтею 188-5 КУпАП у вигляді штрафу на суму 51,00 грн.
30 січня 2006 року державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Управління з контролю за використанням та охороною земель у Рівненській області Таргонієм С. Г. повторно був виданий припис № 14, в якому вимагалося усунути виявлені порушення земельного законодавства протягом 15 днів.
10 квітня 2006 року начальником Рівненського міжрайонного відділу Управління з контролю за використанням та охороною земель у Рівненській області державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Рівненської області Грошком В. І. відповідно до вимог статей 6 і 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" було проведено перевірку з питання дотримання вимог земельного законодавства при використанні ОСОБА_2 земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 . У результаті перевірки встановлено, що ОСОБА_2 вимоги повторного припису від 30 січня 2006 року не виконала, виявлені порушення земельного законодавства не усунула.
Відповідно до висновку експертів комісійної судової земельно-технічної експертизи від 18 жовтня 2018 року № 8523-8524 на земельних ділянках, розташованих за адресою АДРЕСА_1, належних ОСОБА_1, знаходиться частина будівлі, що належить ОСОБА_2, площею 15 кв. м, з них:
- на земельній ділянці площею 0,0043 га з кадастровим номером 5610100000:01:024:0065 розміщена частина будівлі площею 5 кв. м;
- на земельній ділянці площею 0,0053 га з кадастровим номер 5610100000:01:024:0064 розміщена частина будівлі площею 10 кв. м.
Отже, фактичні межі будівлі відповідача не відповідають межам земельної ділянки площею 0,0179 га з кадастровим номером 5610100000:01:024:0052, так як частина належної ОСОБА_2 будівлі розміщена на земельних ділянках, належних ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 липня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач ОСОБА_6, яка є власником суміжної земельної ділянки та приміщення кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1, порушує право власності та право користування належними їй земельними ділянками, а саме при проведенні відповідачем реконструкції приміщення кафе-бару було самовільно зайнято частину її земельних ділянок площею 6 кв. м, а в липні 2016 року було збільшено товщини стіни вздовж її земельних ділянок більш як на 100 см.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами з приводу здійснення права власності та права користування земельними ділянками, суд виходить з наступного.
Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частиною першою та другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.