ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 554/1148/20
провадження № 61-8493св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою адвоката Малофєєва Артема Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1, на ухвалу Октябрського районного суду
міста Полтави від 23 квітня 2020 року, постановлену суддею Блажко І. О., та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та виселення.
В обґрунтування позову вказував, що він є власником квартири АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право особистої власності № НОМЕР_1 від 12 червня 1985 року.
18 червня 1994 року він та ОСОБА_2 уклали шлюб, який розірваний рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 10 грудня 2013 року
у справі № 554/14143/13-ц.
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 21 березня 2016 року у справі № 554/1155/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 10 травня 2016 року, встановлено, що вказана квартира є особистою приватною власністю позивача.
Позивач вказує, що, незважаючи на розірвання шлюбу, відповідач, всупереч його волі, продовжує проживати в його квартирі, чинить перешкоди в користуванні квартирою та не сплачує витрати, пов`язані з утриманням нерухомого майна.
За таких обставин просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1, та виселити ОСОБА_2 з вказаної квартири.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 23 квітня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_2 та закрито провадження у справі.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив про існування судового рішення, яке ухвалене з приводу спору між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме постанова Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року у справі № 554/8002/16.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Малофєєва А. І. залишено без задоволення, а ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави
від 23 квітня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції додержано вимоги пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України щодо закриття провадження у даній справі, оскільки постанова Полтавського апеляційного суду від 19 листопада
2018 року набрала законної сили та прийнята у справі щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Малофєєв А. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 23 квітня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що у даній справі пред`явлено позов про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та виселення, а у справі № 554/8005/16-ц ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням та її виселення без надання іншого жилого приміщення.
Вказує, що позов у справі № 554/8005/16-ц був обґрунтований нормами
ЖК України, а в цій справі вимога позивача ґрунтується на нормах ЦК України і підставою для звернення до суду є припинення особистого сервітуту, який виник в момент реєстрації шлюбу і припинився після розірвання шлюбу. Обгурунтовуючи позов у цій справі, позивач посилався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16 січня 2019 року
в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18).
На думку заявника, предмет та підстави позову у цивільній справі № 554/8005/16-ц є відмінними від предмета та підстав пред`явленого в цій справі позову.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалась на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі нормам процесуального права. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 10 серпня 2018 року у справі № 554/8002/16-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, та виселення без надання іншого житлового приміщення. Усунено перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_2, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою
АДРЕСА_1 та виселено її без надання іншого житлового приміщення.
Постановою Полтавського апеляційного суду 19 листопада 2018 року у вказаній справі задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 10 серпня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказана постанова набрала законної сили 19 листопада 2018 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
У справі, яка переглядається, предметом спору є визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою
АДРЕСА_1, та виселення ОСОБА_2 з цієї квартири. В обґрунтування позову позивач посилається на статті 391, 403, 406 ЦК України та зазначає, що він є власником квартири і надавав право відповідачу користуватися нерухомим майном як члену його сім`ї. Проте з грудня 2013 року відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний, тобто припинені обставини, які були підставою для сервітутних відносин, тому право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.