ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 522/2033/17
провадження № 61-9534св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Одеська міська рада, Виконавчий комітет Одеської міської ради,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Форманюк Олена Миколаївна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року, ухвалене у складі судді Шенцевої О. П., та постанову Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року,прийняту колегією у складі суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання частково недійсним рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 жовтня 2011 року № 621 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси" Одеській міській раді видано свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення горища НОМЕР_1 площею 760,5 кв. м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 .
Додаток до вказаного рішення, а саме перелік об`єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, підписаний керуючою справами, яка не мала на це повноважень, тому спірне приміщення горища незаконно передано до комунальної власності.
Крім того, спірне приміщення є допоміжним та протягом десяти років використовується нею для побутових потреб.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просила:
- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 23 листопада 2011 року на нежитлове приміщення горища НОМЕР_1 площею 760,5 кв. м, розташоване за адресою АДРЕСА_1 ;
- визнати частково недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 жовтня 2011 року № 621 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси", виключивши пункт 2 з Переліку об`єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 жовтня 2011 року № 621 є актом індивідуальної дії, яке вичерпало свою дію шляхом його виконання, тому скасування рішення не є належним способом захисту прав позивача.
Територіальна громада м. Одеси правомірно набула право власності на спірний об`єкт нерухомості на підставах, встановлених чинним на той час законодавством України, що безпосередньо підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 року № 311 та прийнятим на її виконання рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області".
Позивачем не доведено, що спірне нежитлове приміщення горища НОМЕР_1 загальною площею 760,5 кв. м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1, є допоміжним та належить на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир багатоквартирного будинку.
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли і закон, який їх регулює.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
8 травня 2019 року ОСОБА_1, діючи через свого представника - адвоката Форманюк О. М., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 рокувказує, що неявка позивача та її представника в судове засідання 30 жовтня 2018 року була першою, тому право суду розглянути справу за відсутності позивача та її представника було лише у разі неявки без поважних причин або після повторної неявки в судове засідання без повідомлення причин.
У матеріалах справи наявні докази того, що спірне нежитлове приміщення є допоміжним, тому повинно використовуватися для обслуговування будинку.
Передавати об`єкти, що належать до спільного майна багатоквартирного будинку, в користування, у тому числі на умовах оренди, фізичним та юридичним особам можна виключно за рішенням загальних зборів об`єднання співвласників за умови, що не будуть погіршені умови експлуатації багатоквартирного будинку.
Одеська міська рада не є особою, що в установленому законом порядку набула право власності на спірні нежитлові приміщення горища, оскільки її право власності на ці приміщення не може вважатися правомірним.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 5 жовтня 2013 року.
27 жовтня 2011 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення № 621 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси".
Додатком до рішення є Перелік об`єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, який підписаний керуючою справами Виконавчого комітету Одеської міської ради.
У пункті 2 Переліку зазначено приміщення горища НОМЕР_1 загальною площею 760,5 кв. м, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення Виконавчим комітетом Одеської міської ради 23 листопада 2011 року видано свідоцтво про право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, у якому зазначено, що приміщення горища НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1, належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності.
Об`єкт нерухомого майна в цілому складається з приміщення загальною площею 760,5 кв. м, відображеному у технічному паспорті від 19 липня 2011 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Щодо позовних вимог про визнання частково недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 жовтня 2011 року № 621 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси"
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 року № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області" весь житловий і нежитловий фонд перейшов до комунальної власності.
Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до частини другої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 жовтня 2011 року № 621 "Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси" за своїм змістом та характеристиками є актом індивідуальної дії, оскільки передбачає конкретні приписи - зареєструвати за Одеською міською радою об`єкти нежитлового фонду комунальної власності, оформити та видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності, провести розрахунки за виконану роботу, звернені до окремих юридичних осіб - Комунального підприємства "ОМБТІ та РОН", юридичного департаменту Одеської міської ради, Комунального підприємства "Право", представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, які застосовуються одноразово - передбачають одноразову можливість видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності, і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (після видачі свідоцтва про право власності та реєстрації права власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради рішення більше не створюватимуть будь-яких правових наслідків).
Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних прав або обов`язків, в тому числі обов`язок забезпечити виконання наданого відповідно до підпорядкованості доручення.
Акт індивідуальної дії є різновидом правового акта, особливими ознаками якого є правозастосовний характер, персоніфікованість застосування, наявність припису (або констатації) про виконання конкретної дії, однократність застосування, припинення дії після реалізації фактом його виконання. Якщо акт індивідуальної дії прийнятий із порушенням установленого порядку, поза межами компетенції органу або приписи такого акту порушують права, свободи чи охоронювані законом інтереси особи, така особа має право звернутись до суду за захистом. Ефективний захист відбувається лише за умови забезпечення реального поновлення порушених прав, що неможливо здійснити шляхом визнання протиправним і скасування індивідуально-правового акту в разі, якщо такий акт вичерпав свою дію фактом його реалізації та виникли інші правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.
Оскаржуване рішення за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії одноразового застосування, за положеннями якого виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктами цих правовідносин певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Оспорюване рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, зокрема, видачею свідоцтва про право власності та реєстрацією права власності.
Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорювання останнього.
У свою чергу, акти індивідуальної дії породжують права та обов`язки тільки того суб`єкта, якому його адресовано. Відсутність у будь-кого прав чи обов`язків у зв`язку із оскарженим актом не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із відповідною позовною заявою.
Враховуючи викладене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині скасування акта органу місцевого самоврядування, оскільки правовий акт індивідуальної дії, який адресований іншим, аніж позивач особам та не передбачає виникнення у позивача будь-яких прав та обов`язків, не може бути нею оскаржений.
Викладене узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15, від 11 листопада 2015 року у справі № 2а-2885/12/1470, від 15 листопада 2016 року у справі № 800/264/16, від 27 жовтня 2015 року у справі № 800/210/15.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 23 листопада 2011 року на нежитлове приміщення горища НОМЕР_1 площею 760,5 кв. м, що розташоване за адресою АДРЕСА_1
При вирішенні позовних вимог в означеній частині ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться такі приміщення до допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, що є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин.
Статтею 143 Конституції Українивизначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.