ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 127/16249/18
провадження № 61-11369св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Вінницької міської ради,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк", в інтересах якого діє адвокат Михніцький Геннадій Юльянович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2019 року, ухвалене у складі судді Крижанівського В. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 1 липня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Марчук B. C., Матківської М. В., Сопруна В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Укрсоцбанк" звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
В обґрунтування позову вказувало, що 11 червня 2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку (далі - АКІБ) "Укрсоцбанк", правонаступником якого ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_2 уклали договір про надання в період з 11 червня 2007 року до 10 червня 2009 року невідновлювальної кредитної лінії № 050/25-1059 в межах максимального ліміту заборгованості 58 944,00 доларів США зі сплатою 12,5% річних з порядком надання траншів кредиту, передбаченим договором, та поверненням траншів кредиту відповідно до пункту 1.1.2.1 щомісячно до 10 числа, починаючи
з липня 2007 року, рівними частинами по 328 доларів США, з кінцевим терміном повернення заборгованості в сумі 232,00 доларів США 10 червня
2022 року на умовах, визначених цим договором.
Позивач зобов`язання за договором виконав, надавши позичальнику кредит, а позичальник свої зобов`язання належним чином не виконувала і на 12 квітня
2018 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 1 398 633,47 грн, заборгованість за процентами у розмірі 2 008 922,70 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 203 665,67 грн та пеня за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 533 247,01 грн.
На забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором
11 червня 2007 року АКІБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого
ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали іпотечний договір № 050/1-543, відповідно до якого останні передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 з оцінкою в 813 504 грн.
Враховуючи невиконання позичальником основного зобов`язання, позивач просив звернути стягнення на зазначену квартиру в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України "Про виконавче провадження" за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом - на користь ПАТ "Укрсоцбанк"; виселити ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з цієї квартири та стягнути з відповідачів витрати зі сплати судового збору у сумі 13 964,56 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого
2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції зазначив, що рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації українських банків від 30 червня 2011 року стягнено
із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором. Місцевий суд вважав, що одночасне стягнення суми боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить майновому поручителю, в рахунок погашення зазначеного боргу призведе до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. В такому разі відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредитору. Зазначив, що задоволення заявлених позовних вимог можливе лише у разі надання суду беззаперечних доказів того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов`язання, однак позивач таких доказів не надав.
Також місцевий суд зазначив, що передана в іпотеку квартира відповідає критеріям, встановленим Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", тому дія такого мораторію поширюється на правовідносини сторін і відносно квартири АДРЕСА_2 не може бути застосоване звернення стягнення за неналежне виконання валютного кредиту.
Суд першої інстанції встановив факт часткового погашення заборгованості за рішенням третейського суду, що, за висновком суду, вказує про недоведеність позивачем розміру заборгованості за кредитним договором, в рахунок якої він просить звернути стягнення на предмет іпотеки. Також суд першої інстанції вказав про відсутність у банка права нараховувати проценти після пред`явлення до третейського суду позову про дострокове повернення усієї суми кредиту та нарахованих процентів.
Відмовляючи у задоволенні позову про виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що квартира, яка є предметом іпотеки, придбана не за рахунок кредитних коштів, тому виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення неможливе.
Справа переглядалась в апеляційному порядку неодноразово.
Останньою постановою Вінницького апеляційного суду від 1 липня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, норма матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У серпні 2020 року представник АТ "Альфа-Банк" -адвокат Михницький Г. Ю. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 1 липня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій те, що у зв`язку з існуванням рішення третейського суду про стягнення заборгованості за кредитним договором та його частковим виконанням, ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечено належне виконання вказаного кредитного договору, призведе до подвійного стягнення заборгованості. Зазначає про існування у позичальника заборгованості за кредитним договором, яку він не погашає, тому банк вимушений звернутись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
На думку заявника, суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 вересня 2018 року
у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) про те, що "наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством".
Помилковим заявник вважає висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для виселення відповідачів з іпотечної квартири без задання іншого жилого приміщення, оскільки за даними реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 належить квартира
АДРЕСА_3 та житловий будинок
на АДРЕСА_4 . Крім того, ОСОБА_4 на праві власності належить домоволодіння АДРЕСА_5 . Враховуючи наявність у родин відповідачів житла, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для їх виселення без надання іншого жилого приміщення.
Заявник вказує про помилковість висновків суду першої інстанції щодо передчасного звернення банку з вимогою про виселення у зв`язку з ненадісланням відповідачам вимоги про виселення, оскільки по-перше така вимог направлена відповідачам перед зверненням із даним позовом, по-друге, під час розгляду справи відповідачі отримали такі вимоги, проте не звільнили жиле приміщення самостійно.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 2 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи
заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 5 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11 червня 2007 року АКІБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого ПАТ "Укрсоцбанк", та
ОСОБА_2 уклали договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 050/25-1059, відповідно до умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах визначених цим договором. Кредит наданий на споживчі потреби з 11 червня 2007 року до 10 червня 2009 року
у розмірі 58 944,00 доларів США, а погашення мало відбуватися щомісячно
до 10 числа, починаючи з липня 2007 року рівними частинами по 328 доларів США, з кінцевим терміном повернення заборгованості в сумі 232 долари США - 10 червня 2022 року.
Належне виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором забезпечено укладеним цього ж дня АКІБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого ПАТ "Укрсоцбанк", ОСОБА_2 і ОСОБА_1 іпотечним договором
№ 050/1-543, за умовами якого останні передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2, іпотечною вартістю 372 084 грн. Зазначена квартира належить ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1
від 3 квітня 2000 року.
Також на забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії цього ж дня банк та ОСОБА_1 уклали договір фінансової поруки.
30 червня 2011 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків ухвалено рішення у справі за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором невідновлюваної кредитної лінії, яким стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 534 263,14 грн заборгованості та
5 742,63 грн судових витрат.
13 грудня 2011 року банк отримав у Дніпровському районному суді міста Києва виконавчий лист № 6-5227/2011 про стягнення із ОСОБА_2
540 005,77 грн, який з 22 серпня 2017 року перебуває на виконанні у Центральному відділі державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області. Кошти з боржника стягуються з всіх видів доходів.
Суди встановили, що іпотечна квартира належить ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1
від 3 квітня 2000 року і набута в порядку приватизації, а не за кредитні кошти.
В квартирі, крім її власників, зареєстровані та проживають ОСОБА_4 та її малолітні діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які є онуками власників житла.
Служба у справах дітей Вінницької міської ради надала висновок від 30 жовтня 2018 року № 01-00-011-51095 про недоцільність виселення дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з квартири АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").