ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 807/780/17
адміністративне провадження № К/9901/56123/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 807/780/17
за позовом Іршавської міської ради об`єднаної територіальної громади до Іршавської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Іршавської міської ради Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2018 року (суддя Рейті С.І.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року (головуючий суддя Гудим Л.Я., судді: Довгополов О.М., Святецький В.В.),
У С Т А Н О В И В:
У червні 2017 року Іршавська міська рада об`єднаної територіальної громади (далі також - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Іршавської районної державної адміністрації (далі також - відповідач, Іршавська РДА), в якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження Іршавської РДА "Про затвердження детального плану території за межами населеного пункту" від 27 квітня 2017 року № 163.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскарженим розпорядженням голови Іршавської РДА затверджено детальний план території за межами населеного пункту для розміщення гаражу та автомайстерні на території Лозянської сільської ради Іршавського району за межами населеного пункту в контурі № 291 ОСОБА_1 . Позивач вважає, що вказане розпорядження прийняте з порушенням вимог закону, оскільки Лозянською сільською радою таке не погоджувалось, а громадські слухання щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні у встановленому порядку та спосіб не проводились.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судами встановлено, що розпорядженням голови Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області від 21 березня 2017 року № 107 надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення детального плану території за межами населеного пункту для розміщення гаража для стоянки вантажних автомобілів та автомайстерні на території Лозянської сільської ради на земельній ділянці, яка на даний час призначена для ведення особистого селянського господарства.
Одночасно, вказаним розпорядженням встановлено, що замовником детального плану території є виконавчий комітет Лозянської сільської ради.
В подальшому, розпорядженням голови Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області від 27 квітня 2017 року № 163 затверджено детальний план території для розміщення гаражу та автомайстерні на території Лозянської сільської ради за межами населеного пункту, виконаний архітектором ОСОБА_3, кваліфікаційний сертифікат АА № 001704, з наступними техніко-економічними показниками: площа земельної ділянки - 10000,0 кв. метрів, площа забудови - 1150,0 кв. метрів.
Згідно рішення І сесії VІІІ скликання Іршавської міської ради "Про реорганізацію Іршавської міської ради Закарпатської області шляхом приєднання та припинення Лозянської сільської ради в результаті приєднання" від 17.05.2017 № 8 реорганізовано юридичні особи шляхом приєднання Лозянської сільської ради до Іршавської міської ради в складі міста Іршава та села Собатин у Іршавську міську раду об`єднаної територіальної громади.
Не погоджуючись з розпорядження Іршавської РДА "Про затвердження детального плану території за межами населеного пункту" від 27 квітня 2017 року № 163, вважаючи його таким, що видане з порушенням норм законодавства, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при прийнятті спірного розпорядження відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
З такими рішеннями судів не погодився позивач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована зокрема тим, що в порушення ст.21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" відповідачем не виконано обов`язку щодо забезпечення громадських слухань перед затвердженням містобудівної документації.
Окрім того, позивач зазначає, що земельна ділянка щодо якої надано дозвіл та затверджено детальний план згідно спірного розпорядження відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а відтак розміщення на ній інфраструктури, пов`язаної з утриманням, переміщенням та експлуатацією вантажного транспорту призведе до знищення та втрати такою ділянкою властивостей і можливості подальшого її використання з сільськогосподарською метою.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог такої заперечив, вважаючи їх необґрунтованими, а відтак просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
В свою чергу позивач згідно п. 8 частини першої ст. 3 КАС України - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно зі ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;
6) спори щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.
Отже, за змістом наведених норм до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкту владних повноважень надано такому суб`єкту законом.
Таким чином, за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої.
Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів.
При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.
Також для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.