У Х В А Л А
02 листопада 2022 року
м. Київ
Справа № 759/5454/19
Провадження № 14-81цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенко О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Альфа-Банк", державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрації нерухомості" Макарова Олега Вячеславовича про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, особа яка не брала участі у справі та приєдналася до касаційної скарги Акціонерного товариства "Альфа Банк" - ОСОБА_2 та
УСТАНОВИЛА:
1. 21 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Макарова О.В. про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Макарова О. В. Київської філії комунального підприємства "Реєстрації нерухомості", м. Київ про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43995268 від 12 листопада 2018 року, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про проведену державну реєстрацію прав, а саме: запису №28871270 від 9 листопада 2018 року про право власності на квартиру загальною площею 94,8 кв. м., внесеного на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43995268 від 12 листопада 2018 року, вирішення питання про розподіл судових витрат.
2. На обґрунтування позовних вимог указано, що зазначену реєстрацію проведено з порушенням норм цивільного законодавства, усупереч вимогам статей 12, 13, 15, 16, 182, 393 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України), статей 10, 24, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 35 Закону України "Про іпотеку" та під час дії встановленогоЗаконом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторію на примусове відчуження предмета іпотеки.
3. Позивач вважав, що на час державної реєстрації спірна квартира перебувала під дією мораторію, оскільки виступала забезпеченням валютних кредитних зобов`язань, була єдиним місцем реєстрації та постійного проживання ОСОБА_1, яка не мала у власності іншого нерухомого житлового майна, а її загальна площа не перевищує 140 кв. м. Мотивуючи те, що дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами, розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення зазначав, що такого правового висновку дійшов Верховний Суд у Постанові по справі №465/1310/17 від 31 жовтня 2018 року.
4. Також позивачем указано, що державний реєстратор не встановив, що подані банком документи не відповідали вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" оскільки жодна письмова вимога про усунення порушень на адресу ОСОБА_1 не надходила.
5. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
6. Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, вважав, що сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору. ПАТ "Укрсоцбанк" надіслав іпотекодавцю повідомлення-вимогу від 10 квітня 2018 року про обов`язок сплатити заборгованість за кредитним договором та попередження, що у разі невиконання вимоги протягом тридцятиденного строку можливе звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст. 37 ЗУ "Про іпотеку".
7. Посилаючись на ст. ст. 12, 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у сукупності з пунктом 4.5.3. Іпотечного договору від 24 квітня 2008 року, щодо застереження про задоволення вимог іпотекодержателя суд виснував, що позов є необґрунтованим, оскільки застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі та, в даному випадку, Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню, оскільки законодавець застосовує мораторій лише на примусове стягнення нерухомого житлового майна.
8. Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційну скаргу, подану ОСОБА_1, задоволено, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
9. Судом апеляційної інстанції визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості", м. Київ про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний помер: 43995268 від 12.11.2018 року; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію прав, а саме: запис про право власності № 28871270 від 09.11.2018 року на квартиру загальною площею 94, 8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за акціонерним товариством "Укрсоцбанк", внесений на підставі рішення державного реєстратора.
10. Суд апеляційної інстанції вказав, що іпотечне майно використовується позивачем як місце постійного проживання та не може бути примусово стягнуте на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ "Укрсоцбанк" як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору кредиту від 24 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті та договору іпотеки від 24 квітня 2008 року.
11. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що обовʼязковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно, є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеному в ньому. У справі відсутні докази вручення повідомлення-вимоги боржниці, оскільки поштове відправлення повернулося адресату за сплином строку зберігання.
12. Також суд апеляційної інстанції підкреслив, що районним судом помилково віднесено розгляд даної справи до спрощеного позовного провадження, оскільки це спір немайнового характеру та стосується скасування державної власності права власності на нерухоме майно, що є обовʼязковою підставою для скасування рішення.
13. 19 жовтня 2020 року представник АТ "Альфа-Банк" Панченко Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати повністю постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року та ухвалити постанову, якою рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року залишити без змін.
14. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення, заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18 та від 15 травня 2019 року по справі №372/2904/17-ц.
15. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував правову позицію, викладену Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 22 травня 2019 року по справі № 490/3505/17, а саме: "якщо у законі і договорі по різному урегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки, то застосовуються вимоги договору, якщо такі не протирічать закону чи не заборонені законом."
16. Скаржник вважає, що існує необхідності відступлення від застосованого судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі №802/1340/18-а де вказано, що: "підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження."
17. У касаційній скарзі вказано, що з порушеного питання Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду висловлено правову позицію, що викладена у постанові від 12 липня 2018 року по справі №372/977/16-ц якою вказано, що: "не є підставою для задоволення позовних вимог і положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки за спірним договором … нерухоме майно не відчужувалось" та постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №645/5280/16-ц, що містить аналогічний висновок щодо незастосування мораторію в разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у відповідності до умов іпотечного застереження, яке добровільно погоджене між сторонами.
18. Також зазначено, що висновок про те, що застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі, відповідає правовій позиції, що міститься у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року № 6?1851цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року №14-38цс18.
19. Також скаржник наголошує, що позивачем не надано доказів того, що наявне іпотечне майно є єдиним її житловим приміщенням, а сам тягар доказування цього покладено саме на позивача.
20. 15 вересня 2021 року ОСОБА_2 подав заяву про приєднання до касаційної скарги АТ "Альфа-Банк" як особа, яка не брала участі у справі, однак, суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси. Заява аргументована тим, що, на час розгляду касаційної скарги, квартира належить йому на праві приватної власності, так як він придбав її у встановленому законом порядку у АТ "Альфа?Банк" на підставі відплатного договору купівлі-продажу від 27 лютого 2020 року.
21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2021 року прийнято заяву ОСОБА_2 про приєднання до касаційної скарги.
22. В заяві про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 зазначав інші, ніж ті, що містить касаційна скарга, підстави.
23. Вказував, що коли в січні 2020 року вперше оглядав спірну квартиру, то в ній ніхто фактично не проживав, на момент оформлення договору купівлі-продажу в квартирі не було зареєстровано за жодною особою місце постійного проживання і станом на березень 2020 року його неповнолітня донька і дружина були єдиними особами, для яких ця квартира була законним постійним місцем проживання. Про недостовірність факту постійного місця проживання позивача у спірній квартирі та, нібито, необізнаність у намірах банку про погашення заборгованості за рахунок предмету іпотеки також, на його думку, свідчить те, що позивач не отримувала поштові відправлення за вказаною адресою, фактично, тривалий термін вже не проживала в квартирі і про продаж дізналася не відразу.