ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 759/142/20
провадження № 51-932км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_2.,
суддів ОСОБА_3 ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5.,
прокурора ОСОБА_6.,
захисника ОСОБА_7
представника потерпілої
сторони ОСОБА_8
перекладача ОСОБА_9
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
ОСОБА_10. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12019100000000939 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Республіки Узбекистану, уродженця Самаркандської області Республіки Узбекистану, зареєстрованого та проживаючого у
АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.
Вступ
ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 20 серпня 2019 року приблизно
о 01:08, керуючи автомобілем по проспекту Палладіна у м. Києві зі швидкістю руху не менш ніж 208,16 км/год, допустив порушення Правил дорожнього руху України та скоїв наїзд на потерпілу.
Крім того, після вчинення вказаної дорожньо-транспортної пригоди, засуджений завідомо залишив потерпілу без допомоги на місці дорожньо-транспортної пригоди в небезпечному для її життя стані, яку він сам поставив в небезпечний для життя стан і втік з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Смерть потерпілої настала від множинних травматичних ампутацій тіла, переломів кісток скелета з ушкодженням внутрішніх органів.
Суд першої інстанції засудив ОСОБА_1 за: ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки та звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Апеляційний суд, задовольнив скаргу прокурора, скасував вирок районного суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання та ухвалив свій вирок, яким засудив його за: ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Не погоджуючись з таким рішенням апеляційного суду, захисник подав касаційну скаргу в якій просить скасувати вирок апеляційного суду щодо
засудженого у зв`язку з суворістю призначеного йому покарання та призначити новий розгляд кримінального провадження у цьому суді.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на питання про справедливість призначеного апеляційним судом покарання, яке засуджений має відбувати реально без подальшого звільнення від його відбування з випробуванням.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:
- ч. 1 ст. 135 КК України - строком на 2 роки;
- ч. 2 ст. 286 КК України - строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 20 серпня
2019 року приблизно о 01:08, керуючи автомобілем, рухався по проспекту Палладіна у м. Києві на зелений сигналу світлофору, свідомо обрав швидкість руху не менш ніж 208,16 км/год, що значно перевищувала максимально дозволену в населеному пункті 50 км/год, внаслідок чого під час руху допустив порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 підпункт "б", 12.1, 12.3, 12.4 та 12.9 підпункт "б" Правил дорожнього руху України: наражаючи своїми діями на небезпеку інших учасників дорожнього руху, будучи зобов`язаним бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою та відповідно реагувати на її зміни, в момент виникнення небезпеки для руху, яким для нього виявилась поява на проїзній частині пішохода, яка наближалась до його смуги руху і яку він об`єктивно спроможний був своєчасно виявити, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості керованого ним автомобіля аж до його зупинки, внаслідок чого, скоїв наїзд на потерпілу. Смерть останньої настала від множинних травматичних ампутацій тіла, переломів кісток скелета з ушкодженням внутрішніх органів.
Порушення засудженим вимог пунктів 1.5, 2.3 підпункт "б", 12.1, 12.3, 12.4 та 12.9 - підпункт "б" Правил дорожнього руху України перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків.
Крім того, після вчинення вказаної дорожньо-транспортної пригоди, засуджений допустив порушення вимог п. 2.10 підпункти "а", "б", "г", "д", "е" Правил дорожнього руху України, та маючи об`єктивну змогу усвідомити, що стан потерпілої потребує негайної медичної допомоги, що потерпіла опинилась в небезпечному для життя стані, позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадності, будучи зобов`язаним і маючи можливість надати потерпілій необхідну допомогу, викликати швидку медичну допомогу, звернутися за допомогою до сторонніх осіб, а також врахувати, що дорожньо-транспортна пригода відбулась у темну пору доби, в час з невисокою вірогідністю появи сторонніх осіб, які могли б надати допомогу потерпілій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків для потерпілої, маючи суспільний обов`язок попіклуватися про неї, незалежно від настання позитивних наслідків або без таких, ухилився від покладених на нього обов`язків та умисно завідомо залишив потерпілу без допомоги на місці дорожньо-транспортної пригоди в небезпечному для її життя стані, яку він сам поставив в небезпечний для життя стан та втік з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Вироком Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року рішення районного суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано.
Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:
- ч. 1 ст. 135 КК України - строком на 2 роки;
- ч. 2 ст. 286 КК України - строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема не застосування положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі засудженого через суворість.
Не оспорюючи фактичних обставин справи та правової кваліфікації дій засудженого, захисник стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив засудженому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, обставин, які пом`якшують йому покарання, що в сукупності давало суду підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні засудженому покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
захисника не подавалися.
У судовому засіданні засуджений, його захисник та представник потерпілої сторони, підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;