Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 750/9471/20
провадження № 61-14330св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Фідобанк", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року, постановлену у складі судді Рахманкулової І. П., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Онищенко О. І., Харечко Л. К.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" (далі - ПАТ "Фідобанк"), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним електронного аукціону, визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 15 травня 2008 року між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством "ЕрстеБанк" (яке в подальшому змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "ЕрстеБанк" та було реорганізовано на ПАТ "Фідобанк") укладено кредитний договір № 014/0305/2/15261, згідно з яким ОСОБА_4 отримала кредит у сумі 277 462,00 грн, зі строком погашення до 14 травня 2028 року, для купівлі трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . 15 травня 2008 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу купила вказану квартиру.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ "ЕрстеБанк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки від 15 серпня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_4 в іпотеку передана зазначену квартиру.
Також між ВАТ "ЕрстеБанк", ОСОБА_4 та поручителями: ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 15 травня 2008 року укладені три договори поруки, відповідно до яких поручителі зобов`язалися перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань.
З 20 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Фідобанк". Належне банку право вимоги виконання зобов`язання за кредитним договором, договором іпотеки та договорами поруки включено до ліквідаційної маси та виставлене для продажу на відкритих торгах (аукціоні) у формі електронного аукціону. Переможцем електронного аукціону стала ОСОБА_2
13 червня 2019 року між ПАТ "Фідобанк" та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги.
ОСОБА_2 звернула стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття права власності на спірну квартиру та надалі за договором купівлі-продажу від 06 жовтня 2020 року продала її ОСОБА_3 .
Позивач вказував на те, що договір про відступлення прав вимоги суперечить актам цивільного законодавства, відповідно, ОСОБА_2 незаконно набула право власності на спірну квартиру та не мала права її відчужувати.
Зазначав, що новий власник спірної квартири - ОСОБА_3 намагається виселити його зі спірної квартири, в якій він проживає без реєстрації.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати недійсним електронний аукціон від 29 травня 2019 року, переможцем якого визнано ОСОБА_2, визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 13 червня 2019 року, який укладений між ПАТ "Фідобанк" та ОСОБА_2, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та визнати за ОСОБА_4 право власності на спірну квартиру.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "Фідобанк", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним електронного аукціону, визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру відмовлено.
18 березня 2021 року представник відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвокат Прокоф`єв Б. І. надіслав до суду заяву, в якій просив продовжити строк для подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу та стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн кожній.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року у задоволенні клопотання представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвоката Прокоф`єва Б. І. про продовження строку для подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
Заяву представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвоката Прокоф`єва Б. І. про відшкодування витрат на правову допомогу у справі залишено без розгляду.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд може продовжити лише процесуальний строк, що встановлений судом, як це передбачено частиною другою статті 127 ЦПК України, а встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк на подання доказів понесених судових витрат, є строком, що встановлений законом, а тому такий строк не може бути продовжений. Натомість, частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у поданій 18 березня 2021 року заяві представник відповідачів посилався на хворобу, як на неможливість звернення із такою заявою раніше, однак на підтвердження вказаних обставин жодних доказів до заяви додано не було і в судовому засіданні не надано.
Також суд першої інстанції зазначив, що встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк для подання доказів понесених судових витрат є преклюзивним, і цією правовою нормою не передбачено можливості поновлення такого строку.
Враховуючи те, що представник відповідачів не подав відповідних доказів протягом встановленого строку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заява представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвоката Прокоф`єва Б. І. про відшкодування витрат на правову допомогу у справі підлягає залишенню без розгляду на підставі частини восьмої статті 141 ЦПК України.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення заяви представника відповідачів про відшкодування витрат на правову допомогу без розгляду, оскільки рішення у справі Деснянський районний суд м. Чернігова ухвалив 12 березня 2021 року, відповідно, п`ятиденний строк для подання відповідних доказів щодо понесених витрат на правову допомогу адвоката сплив 17 березня 2021 року. Доказів щодо понесених витрат на правову допомогу відповідачами та їх представником під час розгляду справи судом першої інстанції надано не було, проте, про орієнтовний розмір понесених витрат на правову допомогу зазначено у відзивах на позовну заяву. Із заявою про відшкодування судових витрат у справі, з наданням відповідних доказів, представник відповідачів звернувся до суду першої інстанції 18 березня 2021 року, тобто вказані докази подано з пропущенням процесуального строку, встановленого законом.
Також апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги, зазначив, що суд може продовжити лише процесуальний строк, що встановлений судом, як це передбачено частиною другою статті 127 ЦПК України. При цьому, частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк на подання доказів понесених судових витрат, є строком, що встановлений законом, і за даних обставин, такий строк не може бути продовжений.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що строк, вказаний у частині восьмій статті 141 ЦПК України є преклюзивним, а тому не може бути поновлений.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, та не врахували, що заявник з поважних причин пропустив строк подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, докази щодо понесення судових витрат заявник мав подати до 17 березня 2021 року включно, а звернувся з заявою до суду 18 березня 2021 року, тобто пропустив незначний строк - лише один день.
Підставами касаційного оскарження ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18); відсутній висновок Верховного Суду щодо того чи може бути поновлений строк вказаний в абзаці 2 частини восьмої статті 141 ЦПК України у разі якщо строк пропущений з поважних причин (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 не оскаржували ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, касаційні скарги не подавали, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України судові рішення в частині залишення без розгляду заяви представника відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвоката Прокоф`єва Б. І. про відшкодування витрат на правову допомогу в касаційному порядку не переглядаються.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Гутника В. П. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).