Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 274/59/16-ц
провадження № 61-227св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступниками якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Карточка Плюс",
відповідач -ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Житомирського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк" або банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що 12 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та банком укладений договір кредиту № 286/25-345, відповідно до якого відповідачка отримала у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 22 000,00 дол. США зі сплатою 13,0 % річних. 07 липня 2009 року між сторонами укладена додаткова угода № 1 до цього договору кредиту, відповідно до якої заборгованість за тілом кредиту становить 22 611,45 дол. США, а процентна ставка встановлена на рівні 15,0 % річних.
08 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та банком укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 286/25-476, відповідно до умов якого відповідачка отримала в тимчасове користування грошові кошти в розмірі 25 000,00 дол. США, зі сплатою 13,5 % річних. 03 липня 2009 року між сторонами укладена додаткова угода № 1 до цього договору кредиту, відповідно до якої заборгованість за тілом кредиту становить 25 842,36 дол. США, а процентна ставка встановлена на рівні 15,0 % річних.
ОСОБА_1 зобов`язалася погашати кредити щомісячно, відповідно до графіка, визначеного в пунктах 1.1 договорів кредиту. Проте, всупереч умовам договорів, взяті на себе зобов`язання зі сплати процентів та внесення чергових частин кредитних коштів вона припинила виконувати, чим порушила умови договорів кредиту. Невиконання призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає поверненню та станом на 17 листопада 2015 року становила 2 345 216,75 грн, з якої:
за договором кредиту від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 - 42 727,55 дол. США або 991 579,33 грн;
за договором кредиту від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 - 58 295,33 дол. США або 1 352 861,27 грн.
Враховуючи наведене, банк просив стягнути із ОСОБА_1 :
заборгованість за договором кредиту від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 - за тілом кредиту та процентами у розмірі 33 206,25 дол. США у гривневому еквіваленті за курсом Національного банка України (далі - НБУ) на день винесення рішення;
заборгованість за договором кредиту від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 - за тілом кредиту та процентами у розмірі 45 748,32 дол. США у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день винесення рішення;
пеню за всіма договорами кредиту в розмірі 512 915,93 грн.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ "Укрсоцбанк" із зустрічним позовом про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитних договорів та договорів іпотеки.
Зустрічний позов мотивований тим, що на порушення вимог чинного законодавства з питань регулювання кредитних зобов`язань відповідачем за зустрічним позовом при укладенні кредитного договору не було надано повної інформації про орієнтовану сукупну вартість кредиту, не попереджено про можливе настання валютних ризиків, не встановлено позичальниці право дострокового повернення кредиту, річна процентна ставка за кредитом не визначена належним чином, не зазначено інфляційне застереження. Також зазначала, що в момент підписання кредитного договору вона була введена в оману банком щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, які суперечили її волевиявленню, а правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності, є недійсними. У свою чергу, зазначені обставини позбавили ОСОБА_1 можливості об`єктивно оцінити та проаналізувати запропоновані позивачем кредитні послуги, банком було приховано повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої вартості кредиту, а також інших фінансових зобов`язань, що стало підставою для звернення до суду із зустрічним позовом.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила визнати недійсним:
кредитний договір № 286/25-345, укладений 12 квітня 2006 року між нею та ПАТ "Укрсоцбанк";
договір іпотеки, укладений 12 квітня 2006 року між нею, ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 ;
кредитний договір № 286/25-476, укладений 08 серпня 2007 року між нею та ПАТ "Укрсоцбанк";
договір іпотеки, укладений 08 серпня 2007 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 .
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 квітня 2016 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсоцбанк" про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитних договорів та договорів іпотеки з первісним позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та об`єднано вимоги за цими позовами в одне провадження.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 квітня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ "Укрсоцбанк" - Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк" або банк).
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2020 року позовні вимоги АТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за договором кредиту від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 за тілом кредиту та процентами у розмірі 33 206,25 дол. США, що в еквіваленті становить 941 065,13 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за договором кредиту від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 за тілом кредиту та процентами у розмірі 45 748,32 дол. США, що в еквіваленті становить 1 296 507,39 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" пеню за договором кредиту від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 та за договором кредиту від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 в загальному розмірі 512 139,78 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" понесені судові витрати за сплачений на користь держави судовий збір в розмірі 35 178,24 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ "Альфа-Банк" про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитних договорів та договорів іпотеки відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 квітня 2018 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні правові підстави для визнання договорів № 286/25-476 та № 286/25-345 недійсними відповідно до положень статей 203, 215, 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як укладених внаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; ОСОБА_1 не довела введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту. ОСОБА_1 не наділена повноваженнями розпоряджатись правами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та виступати від їх імені. Тому позовні вимоги про визнання недійсними іпотечних договорів повністю є виходом за межі захисту лише своїх прав та порушують права інших учасників договорів, зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Із зазначених підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договорів кредиту від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 та від 08 серпня 2007 року № 286/25-476, договорів іпотеки задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції вказав, що позичальник не виконувала належним чином обов`язки, покладені договорами, тому позикодавець має право на стягнення коштів у судовому порядку. Таким чином, ураховуючи наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості, які відповідачкою не оспорено, із ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" підлягають стягненню кошти.
При відхиленні клопотання ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 про застосування до позовних вимог банку наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. Письмові звернення ОСОБА_1 від 19 грудня 2013 року, 21 січня 2014 року, 17 жовтня 2014 року до банку про добровільне врегулювання питання щодо кредитних зобов`язань, можуть бути доказами на підтвердження обставин щодо переривання позовної давності за договорами кредиту № 286/25-345 та № 286/25-476. ОСОБА_1 та її представником ОСОБА_4 не доведено походження таких звернень від іншої особи, окрім ОСОБА_1, а також їх відношення до будь-яких інших кредитних договорів, чи лише до одного із наявних, а також не надано суду доказів такого. Зважаючи, що останнє звернення ОСОБА_1 до банку з метою врегулювання наявних у неї кредитних зобов`язань за договорами кредиту № 286/25-435 та № 286/25-476 датовано нею 17 жовтня 2014 року, то позовна давність за обома договорами закінчується 17 жовтня 2017 року. До суду банк звернувся 11 січня 2016, року, тобто в межах строків, визначених статтею 257 ЦК України, а тому клопотання ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 про застосування до позовних вимог АТ "Альфа-Банк" наслідків пропуску позовної давності суд першої інстанції не задовольнив.
Суд апеляційної інстанції неодноразово розглядав цю справу.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованості за договором кредиту від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 змінено шляхом зменшення розміру заборгованості за тілом кредиту та процентами з 33 206,25 дол. США, що в еквіваленті становить 941 065,13 грн, до 24 579,23 дол. США, що в еквіваленті становить 570 410,19 грн; в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованості за договором кредиту від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 змінено шляхом зменшення розміру заборгованості за тілом кредиту та процентами з 45 748,32 дол. США, що в еквіваленті становить 1 296 507,39 грн, до 33 871,35 дол. США, що в еквіваленті 786 052,43 грн. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" пені за договором кредиту від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 та за договором кредиту від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 в загальному розмірі 512 139,78 грн скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні таких вимог. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" понесених судових витрат змінено шляхом зменшення розміру сплаченого на користь держави судового збору з 35 178,24 грн до 17 353,43 грн. В іншій частині рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2020 року залишено без змін. Стягнуто з АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 7 988,16 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що банк використав своє право на дострокове виконання кредитних договорів, надіславши ОСОБА_1 вимоги від 24 березня 2011 року про дострокове повернення всіх сум за двома наданими кредитами, які вона отримала 26 березня 2011 року. Таким чином, пред`явивши вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, банк змінив строки виконання основних зобов`язань за договором № 286/25-345 з 11 квітня 2021 року на 26 квітня 2011 року, а за договором № 286/25-476 - з 07 серпня 2022 року на 26 квітня 2011 року, після чого втратив право здійснювати нарахування процентів та пені за умовами договорів. Разом з тим, встановивши строк виконання зобов`язань 26 квітня 2011 року, банк продовжував нараховувати пеню та проценти після цієї дати, про що свідчить розрахунок заборгованості, у якому зазначені платежі нараховувались до 17 листопада 2015 року. Проте суд першої інстанції не врахував зміну банком строку виконання основного зобов`язання, а тому безпідставно вважав обґрунтованими нараховані банком проценти за користування кредитними коштами та пеню після цього строку до 17 листопада 2015 року. Відповідно до наданого банком розрахунку, який не спростовано ОСОБА_1, заборгованість за договором від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 станом на 17 листопада 2015 року становить 42 741,96 дол. США, а за договором від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 - 58 314,37 дол. США.
Апеляційний суд вказав, що на користь банку підлягає стягненню заборгованість у межах дії договору від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 (з 12 квітня 2006 року до 26 квітня 2011 року) за тілом кредиту - 16 373,33 дол. США та за процентами -8 205,23 дол. США, що складає разом 24 579,23 дол. США, а заборгованість у межах дії договору від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 (з 08 серпня 2007 року до 26 квітня 2011 року) за тілом кредиту - 23 058,53 дол. США та за процентами - 10 812,82 дол. США, що разом складає 33 871,35 дол. США. Отже, рішення суду першої інстанції про стягнення на користь банку заборгованості за договорами кредиту, на переконання апеляційного суду, підлягало зміні шляхом зменшення розміру заборгованості, а в частині стягнення заборгованості за пенею - скасуванню.
При відхиленні доводів апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції положень пункту 4.4 договору від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 та пункту 4.3 договору від 08 серпня 2007 року № 286/25-476, за якими сторони досягли згоди щодо умов дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання та умов повернення коштів, апеляційний суд зазначив, що вони є безпідставними. Відповідно до пункту 4.4 договору від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 та пункту 4.3 договору від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 у випадку невиконання позичальником зобов`язань, визначених підпунктами 3.3.2-3.3.11 та 3.3.2-3.3.11 цих договорів, протягом більше п`яти днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, та, відповідно, позичальник зобов`язаний погасити кредит та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. Так, заперечуючи проти стягнення заборгованості, представник відповідачки посилався на те, що позичальник за договором від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 вийшов з графіку платежів 01 червня 2006 року, а за договором від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 - 11 грудня 2008 року, сплативши кошти не в повному об`ємі. У зв`язку з чим вважав, що з урахуванням пунктів 4.4, 4.3 договорів строк виконання основного зобов`язання за договором від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 настав 07 червня 2006 року, а за договором від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 - із 17 грудня 2008 року. Проте згідно з розрахунком заборгованості останній платіж за договором від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 та договором від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 ОСОБА_1 за тілом кредиту здійснила 30 грудня 2008 року, а за процентами - 16 березня 2009 року. 07 липня 2009 року та 03 липня 2009 року сторони уклали додаткові угоди № 1, якими внесли зміни до договору кредиту від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 та договору кредиту від 08 серпня 2007 року № 286/25-476, якими передбачили, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів, визначених підпунктом 2.4.1 договору та/або кредиту в повному обсязі, так і частково, більше ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник, в свою чергу, зобов`язаний достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного повідомлення кредитора. Тобто, згідно з умовами додаткових угод до договорів, які не оспорені та не визнані недійсними, сторони домовилися про те, що право банку на дострокове стягнення заборгованості наступає у разі направлення банком позичальнику відповідної вимоги про дострокове виконання зобов`язання і у разі невиконання ним у 30-денний строк зобов`язань за кредитними договорами, банк має право звернутися з відповідним позовом до суду. Під час розгляду справи встановлено, що банк використав своє право на дострокове виконання кредитних договорів, надіславши 24 березня 2011 року ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення всіх сум за двома наданими кредитами, які вона отримала 26 березня 2011 року, про що також не заперечував представник позивача. Тобто строк виконання основного зобов`язання за договорами настав 26 квітня 2011 року, що, на думку апеляційного суду, спростовує доводи про те, що строк виконання основного зобов`язання за договором від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 настав 07 червня 2006 року, а за договором від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 - 17 грудня 2008 року.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що банком не пропущено позовну давність, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що строк виконання основного зобов`язання за кредитними договорами настав 26 квітня 2011 року. Із позовом до суду банк звернувся 20 грудня 2015 року, відправивши позовну заяву поштою, про що свідчить штам "Укрпошти" на конверті. Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Із матеріалів справи випливає, що відповідачка ОСОБА_1 19 грудня 2013 року, 21 січня 2014 року, 17 жовтня 2014 року зверталася до банку з письмовими зверненнями з приводу добровільного врегулювання питання щодо кредитних зобов`язань. Тому вказані звернення, на переконання апеляційного суду, є доказами, які підтверджують обставини щодо переривання позовної давності за договорами від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 та від 08 серпня 2007 року № 286/25-476, оскільки їх зміст свідчить про визнання ОСОБА_1 заборгованості за договорами.
Апеляційний суд зазначив, що оспорювані договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідачка на момент укладення договорів не заявляла додаткових вимог щодо умов спірних договорів та в подальшому їх виконувала; банк надав споживачу документи, які передували укладенню кредитних договорів. Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитні договори, які укладені між сторонами, є несправедливими щодо неї, оскільки при підписанні зазначених договорів ОСОБА_1 ознайомилася та погодилася з їх умовами, а отже, проаналізувавши умови кредитних договорів та встановлені обставини, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність у згаданих договорах несправедливих умов та істотного дисбалансу прав споживача, а всі твердження відповідачки із цього приводу судом були розцінені як її спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від її добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе зобов`язань.
Постановою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, задоволено частково.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року в частині задоволених позовних вимог АТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 в розмірі 33 871,35 дол. США, за договором кредиту від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 в розмірі 24 579,23 дол. США, судових витрат та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд вказав, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про часткове задоволення позовних вимог банку, оскільки по суті не з`ясував, коли настав момент повернення кредиту за договорами № 286/25-345 та № 286/25-476 на підставі пунктів 4.3 та 4.4; коли мав місце початок перебігу позовної давності та чи має місце пропуск позовної давності, не врахував, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після настання строку кредитування і кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що:
при відхиленні доводів про необхідність застосування для визначення моменту пункту 4.4 договору кредиту № 286/25-345 та пункту 4.3 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 286/25-476 вказав, що останній платіж за договором від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 та договором від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 ОСОБА_1 за тілом кредиту здійснила 30 грудня 2008 року, а за процентами - 16 березня 2009 року. 03та 07 липня 2009 року сторони уклали додаткові угоди № 1, якими внесли зміни до договору № 286/25-345 та договору № 286/25-476, якими передбачили, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів, визначених підпунктом 2.4.1 договору та/або кредиту в повному обсязі, так і частково, більше ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник, в свою чергу, зобов`язаний достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного повідомлення кредитора;
апеляційний суд не врахував, що зміна договору призводить до зміни зобов`язання в частині, зокрема, предмета, місця, строків виконання. У разі зміни договору за взаємною згодою сторін зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору і втіленні такої зміни в належну форму;
апеляційний суд не звернув увагу, що у пунктах 4 додаткових угод вказано, що "інші умови договору кредиту залишаються незмінними і діють в частині, що не суперечать даній додатковій угоді, при цьому Сторони підтверджують за ними свої зобов`язання".
Окремо Верховний Суд зазначив, що аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та судових витрат, в іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядалася.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року до участі у розгляді справи залучено як співпозивача правонаступника АТ "Альфа-Банк" за кредитним договором № 286/25-345 від 12 квітня 2006 року, укладеним міжАкціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк") та ОСОБА_1, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Карточка Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Карточка Плюс").
Оскаржуваною постановою Житомирського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 жовтня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступниками якого є АТ "Альфа-Банк" та ТОВ "ФК "Карточка Плюс", до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 в сумі 16 737,33 дол. США та за кредитним договором від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 в сумі 22 433,50 дол. США відмовлено за пропуском позовної давності. В решті вимог позову відмовлено за безпідставністю. Стягнуто із АТ "Альфа-Банк" та ТОВ "ФК "Карточка Плюс" на користь ОСОБА_1 20 765,00 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, по 10 382,50 грн із кожного.
Апеляційний суд при перегляді справи після повернення матеріалів із Верховного Суду вказав, що наведені банком суми заборгованості за кредитними договорами є обґрунтованими, проте, враховуючи вимоги договорів щодо порядку зміни строку кредитування, з 16 травня 2006 року почав відлік строк звернення до суду за вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 квітня 2006 року № 286/25-345, який відповідно сплив 16 травня 2009 року, а за кредитним договором від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 - із 16 січня 2009 року, який сплив 16 січня 2012 року, а з даним позовом до суду позивач звернувся поштою 20 грудня 2015 року. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що позов у частині стягнення заборгованості за кредитними договорами подано із пропуском позовної давності. При цьому переривання позовної давності апеляційним судом не встановлено, оскільки заяви ОСОБА_1 про врегулювання заборгованості за кредитними договорами, якими вона визнавала зобов`язання, були подані поза межами позовної давності.
Окрім цього, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом та штрафні санкції, тому вимоги позивача про стягнення процентів та пені, які нараховані за кредитним договором від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 після 15 травня 2006 року, а за кредитним договором від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 - після 15 січня 2009 року, є необґрунтованими, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2021 року АТ "Альфа-Банк" подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2007 року № 286/25-476 у розмірі заявлених позовних вимог, а також стягнути із відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та касаційної скарги.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц та від 04 червня 2020 року у справі № 640/18354/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що згідно з умовами кредитного договору та спеціалізованої норми для споживчого кредитування для того, щоб настало право банку достроково стягнути заборгованість за кредитним договором, потрібно пред`явити вимогу про дострокове виконання зобов`язань, дочекатися тридцяти днів з дати отримання позичальником вимоги і лише в тому випадку, якщо позичальник не увійде протягом тридцяти днів у графік платежів, то тоді виникає право дострокового стягнення заборгованості, проте у цій справі наступив строк вимоги тільки для чергових платежів згідно з графіком. Тридцять днів з дати отримання вимоги ОСОБА_1 минули 26 квітня 2011 року, відповідно з 26 квітня 2011 року було змінено кінцеву дату погашення.
Банк наполягає, що позовна давність переривалась визнанням відповідачкою своїх зобов`язань.
Окрім цього, заявник вказує, що суд апеляційної інстанції надав перевагу припущенням бездоказовим доводам відповідачки та не був об`єктивним щодо всіх сторін та учасників процесу, що свідчить про порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Станом на час розгляду справи відзив на касаційну скаргу АТ "Альфа-Банк" на адресу Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу АТ "Альфа-Банк" передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 21 січня 2022 року про надання строку для усунення недоліків, зокрема надання доказів на підтвердження сплати судового збору у розмірі 70 356,50 грн) відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 274/59/16-ц із Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2022 року матеріали справи № 274/59/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
З огляду на межі апеляційного перегляду справи та зміст касаційної скарги перегляд справи в порядку касаційного провадження здійснюється Верховним Судом лише в частині вирішення позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2007 року № 286/25-476, а в частині вирішення зустрічного позову та стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 квітня 2006 року № 286/25-345 перегляд справи Верховним Судом в порядку касаційного провадження не здійснюється.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.