Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
місто Київ
справа № 333/3891/21
провадження № 61-5524св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2021 року у складі судді Варнавської Л. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, яку 20 серпня 2020 року придбала на електронних торгах з реалізації арештованого майна. 10 лютого 2021 року вона отримала свідоцтво про право власності на вказану квартиру та того ж дня зареєструвала право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згодом їй стало відомо, що у квартирі, законним власником якої вона є, зареєстрований та проживає відповідач ОСОБА_2, який є рідним братом попередньої власниці ОСОБА_3 .
Право членів сім`ї власника будинку користуватися зазначеним жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Однак, відповідач у добровільному порядку відмовляється звільнити квартиру та не дає їй фактичного доступу до квартири, тим самим порушуючи її права як власника вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власністю.
Посилаючись на наведене, позивач просила виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2021 року залучено ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
РішеннямКомунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вирішуючи вимоги про виселення при зверненні стягнення на жиле приміщення застосуванню підлягають як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку" так і стаття 109 ЖК України. Частиною другою статті 109 Житловий кодекс України (далі - ЖК України) встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою жилого приміщення. Встановлення обставин, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи та застосування судом відповідної норми статті 109 ЖК Української РСР. Однак, позивач вказані обставини не зазначила, посилалася на інші норми права, що не регулюють спірні правовідносини. Ураховуючи наведене, а також те, що суд не може перебирати на себе повноваження сторін щодо визначення доказів, які належить подавати на обґрунтування своїх доводів чи заперечень, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності підстав для виселення відповідача зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Суд також взяв до уваги, що спірне житлове приміщення придбане позивачем на прилюдних торгах, при підготовці та проведенні яких мали бути зазначені обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, а тому покупцю мали бути відомі ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості. Відповідач проживає у квартирі АДРЕСА_1 понад 13 років, позивач набула право власності на цю квартиру в той час, коли відповідач в ній проживав та був зареєстрований, а тому наявні підстави вважати, що виселення відповідача з належного йому житла є непропорційним заходом втручання в право особи на мирне володіння майном.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Фельського С. Л. залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2021 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на час розгляду справи у суді першої інстанції позивач не надав відомостей про те, за рахунок яких коштів придбано іпотечне майно, з якого здійснюється виселення відповідача. Докази на підтвердження того, що спірна квартира була придбана попереднім власником ОСОБА_3 за рахунок кредитних коштів, позивач надала лише до апеляційного суду. Натомість, зазначена обставина, на думку колегії суддів, не може слугувати безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки серед іншого, суд першої інстанції правомірно послався на застосування принципу пропорційності при вирішенні питання про виселення. Зокрема суд обґрунтовано врахував, що відповідач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 з 15 листопада 2007 року та проживає у ній понад 13 років, позивач набула право власності на цю квартиру в той час, коли відповідач у ній проживав та був зареєстрований. Спірне житлове приміщення ОСОБА_1 придбане на прилюдних торгах, при підготовці та проведенні яких їй мали бути відомі обтяження щодо набутого нею нерухомого майна у вигляді наявності зареєстрованих у ній осіб.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що виселення ОСОБА_2 з житла є непропорційним заходом втручання у право особи на мирне володіння майном.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій вона просила рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2021 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилалася на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі
№ 6-1484цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15, від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц;
- пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - неналежне дослідження апеляційним судом доказів на підтвердження тієї обставини, що спірне житло було придбане попереднім власником за рахунок кредитних коштів, що відповідно до практики суду касаційної інстанції є підставою для задоволення позову про виселення.
Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів і вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована тим, що встановивши придбання спірної квартири попереднім власником ОСОБА_3 за рахунок кредитних коштів, та наступне звернення стягнення заборгованості за кредитом за рахунок предмета іпотеки, апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України, зокрема не врахував правові висновки щодо застосування цих норм, викладені у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 про те, що: "за змістом положення статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у звʼязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла". Також Велика Палата Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15, від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц висловила позицію щодо правового висновку Верховного Суду України про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, та зазначила, що не вбачає підстав для відступу від нього. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам, долученим позивачем до апеляційної скарги, на підтвердження придбання спірної квартири попереднім власником за рахунок кредитних коштів, та всупереч сталої судової практики розгляду зазначеної категорії справ залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові про виселення.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 та пункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції у липні 2022 року.
Фактичні обставини, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності, зареєстрованим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В. О. у реєстрі за № 129, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 лютого 2021 року.
Зазначена квартира набута позивачем у власність з прилюдних торгів, проведених на виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2013 року у справі № 333/6374/13-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором, боржником за яким, є ОСОБА_3 .
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 15 листопада 2007 року та фактично проживає у зазначеному житловому приміщенні.
Апеляційний суд також встановив, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області П`янтковською О. Г., реєстровий № 1014, та була набута нею за рахунок кредитних коштів, отриманих за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року № ML-202/228/2007, укладеним між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", а також передана в іпотеку банку на виконання зобовʼязань за вказаним кредитним договором на підставі договору іпотеки від 12 жовтня 2007 року № PML-202/228/2007.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.