ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2022 року
м. Київ
справа №822/1813/16
касаційне провадження № К/9901/3916/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.09.2018 (головуючий суддя - Блонський В.К.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2019 (головуючий суддя - Капустинський М.М., судді - Моніч Б.С., Охрімчук І.Г.)
у справі № 822/1813/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач, платник) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - ДПІ у м. Хмельницькому, відповідач, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 № 186432-13.
На обґрунтування зазначених позовних вимог платник посилався на протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що транспортний податок, який відноситься до місцевих податків, встановлено рішенням сесії Хмельницької міської ради від 27.01.2016 № 2, а тому його нарахування за 2016 рік є неправомірним. Вважає, що справляння транспортного податку за 2016 рік на підставі положень статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) суперечить основним засадам податкового законодавства, зокрема, принципу стабільності, який зумовлює неможливість внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.
Справа розглядалася судами неодноразово. За наслідками останнього її розгляду Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 25.09.2018, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2019, позов задовольнив.
Визнаючи протиправним та скасовуючи оскаржуваний акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючий орган неправомірно застосував інформацію Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку) щодо середньоринкової вартості автомобіля позивача із заокругленим об`ємом циліндрів двигуна.
ДПІ у м. Хмельницькому оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду, який ухвалою від 18.02.2019 відкрив касаційне провадження.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на те, що рішення судів ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у м. Хмельницькому відповідно до вимог пункту 267.4 статті 267 ПК України та інформації Мінекономрозвитку щодо середньоринкової вартості автомобіля платника із заокругленим об`ємом циліндрів двигуна.
21 березня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.06.2016 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 186432-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн.
Підставою для прийняття зазначеного акта індивідуальної дії послугувала наявність у ОСОБА_1 на праві власності автомобіля марки TOYOTA SEQUOIA, реєстраційний номер НОМЕР_1, об`єм двигуна 5663 куб см, 2013 року випуску, дата первинної реєстрації 30.10.2013.
Надаючи оцінку правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 № 186432-13, слід враховувати таке.
Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267.
Редакція підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, якою встановлено ознаки (характеристики) легкового автомобіля, наявність яких є умовою для віднесення його до об`єкта оподаткування транспортним податком, змінювалася.
Так, Законом України від 24.12.2015 № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" внесено зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, які були чинними в період з 01.01.2016 по 31.12.2016.
Згідно з абзацом першим підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України (в редакції, чинній з 01.01.2016 по 31.12.2016) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.