ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.,Британчука В. В., Желєзного І. В., Золотнікова О. С.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22)
за заявою Акціонерного товариства "Альфа-банк" (далі - АТ "Альфа-банк") про заміну стягувача у виконавчому написі нотаріуса за касаційною скаргою АТ "Альфа-банк" на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року
У червні 2021 року АТ "Альфа-банк" звернулося до суду із заявою, у якій зазначало, що 6 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис № 28766 про звернення стягнення на земельну ділянку площею 0,2500 га, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, с. Піщанка, вул. Миру, кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:005:0274, належить ОСОБА_1, на погашення перед Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк") заборгованості за кредитним договором у розмірі 147 808,34 долара США.
10 вересня 2019 року загальними зборами акціонерів АТ "Альфа-банк" та єдиним акціонером АТ "Укрсоцбанк" затверджено рішення про реорганізацію АТ "Укрсоцбанк" шляхом приєднання до АТ "Альфа-банк".
15 жовтня 2019 року рішенням єдиного акціонера АТ "Укрсоцбанк" № 5/2019 затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ "Укрсоцбанк", які зазначені в передавальному акті, виникає в АТ "Альфа-банк" з дати, визначеної в передавальному акті - з 15 жовтня 2019 року.
АТ "Альфа-банк" просило замінити у виконавчому написі стягувача АТ "Укрсоцбанк" на його правонаступника - АТ "Альфа-банк".
29 червня 2021 року ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області відмовлено у відкритті провадження у справі.
Суд першої інстанції керувався тим, що розгляд заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому написі нотаріуса має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства.
27 жовтня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ "Альфа-банк" залишено без задоволення, а ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд зазначив, що судовий контроль за виконанням рішень інших органів покладено законодавством на адміністративні суди. Аналіз статті 15 Закону України від 2 червня 2016 року№ 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIIІ) та статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а також те, що питання правомірності заміни сторони у виконавчому провадженні є, по суті, превентивним судовим контролем у відповідному виконавчому провадженні, дозволяє зробити висновок, що це питання повинно вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/17 та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 640/15952/19.
У листопаді 2021 року представник АТ "Альфа-банк" - адвокат Тернова І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, у якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що у КАС не передбачено процесуальної можливості заміни сторони виконавчого провадження в інших випадках, тобто у разі, якщо виконавче провадження відкрито не на виконання судового рішення в адміністративній справі.
Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/17, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки після 15 грудня 2017 року відбулися зміни норм процесуального законодавства.
У цьому випадку банк не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, а звертається з вимогою про заміну сторони виконавчого провадження за виконавчим написом, вчиненим приватним нотаріусом.
Спірні правовідносини регулюються окремим розділом Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), зокрема статтями 442, 446, а тому висновок судів про відмову у відкритті провадження у справі є помилковим.
12 жовтня 2022 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу АТ "Альфа-банк" задоволено. Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що оскільки тільки в ЦПК врегульовано правило заміни сторони виконавчого провадження, порушеного через необхідність виконання рішення "несудового" органу, зокрема статтями 442 та 446 ЦПК, то заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Врегулювання цього питання саме нормами ЦПК обумовлено відсутністю спору між стороною виконавчого провадження та виконавцем, що свідчить про відсутність потреби в задіянні суду адміністративної юрисдикції, оскільки сторона виконавчого провадження не оспорює його рішень, дій чи бездіяльності, бо вирішення вказаного питання перебуває поза межами компетенції виконавця. Однак саме цивільний суд спроможний кваліфіковано встановити, чи є правонаступником заявник, який просить замінити собою попереднього учасника виконавчого провадження.
За таких обставин більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 280/456/20 (провадження № К/9901/32676/20) та від 22 липня 2019 року у справі № 822/1659/18 (провадження № К/9901/63678/18), про те, що заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, повинна розглядатись у порядку адміністративного судочинства.
Із такими висновками не погоджуємося та висловлюємо окрему думку відповідно до статті 35 ЦПК.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності"). Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCUv. ROMANIA, № 28342/95, § 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENIGREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. ТНЕ UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року).