Постанова
Іменем України
03 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 461/7741/16-к
провадження № 51-1703 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Галицького районного суду міста Львова від 02 грудня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 березня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140050004416, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Галицького районного суду міста Львова від 02 грудня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 240 годин громадських робіт.
На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строків давності.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 березня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 30 вересня 2016 року, в період часу з 20.00. год. по 21.30 год., перебуваючи у приміщенні магазину "Зара", що в торговому центрі "Форум" по вул. Під Дубом, 76 у м. Львові, діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, таємно викрала спідницю торгової марки "Зара", вартістю 251,81 грн. та футболку торгової марки "Зара", вартістю 155,77 грн., чим завдала ТОВ "Зара Україна" матеріальну шкоду на загальну суму 407,58 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд в апеляційному суді.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що досудове розслідування проводилось неуповноваженим слідчим, оскільки замість постанови, слідчий був призначений дорученням.
Вважає, що ОСОБА_1 не було пред`явлено обвинувачення, оскільки всупереч п.5 ч.2 ст.291 КПК України в обвинувальному акті не сформульовано обвинувачення, а лише продубльовано підозру. Розглядаючи такий обвинувальний акт, місцевий суд вийшов за межі обвинувачення .
Вина обвинуваченої за ч.1 ст.185 КК України не доведена, так як вартість викраденого майна не підтверджена допустимими доказами.
Посилається на недопустимість речових доказів ( спідниці та футболки) тому, що вони не були належним чином упаковані та опечатані. Крім того, відсутня ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно, порушений порядок зберігання речових доказів тому, що речі передані потерпілому.
Вказує, що в апеляційному суді брали участь неповноважні прокурори ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки відсутня постанова відповідного органу прокуратури про їх призначення.
Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у клопотанні захисту про повторне дослідження доказів, чим порушив ст.404 КПК України.
Крім того, проігнорував допущені місцевим судом порушення, всупереч ст.419, 370 КПК України доводи апеляційної скарги сторони захисту належним чином не перевірив, в ухвалі не зазначив підстав, з яких скаргу визнано необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6, в судовому засіданні, вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.
Прокурор ОСОБА_7, в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги сторони захисту, заперечував проти її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Одним із доводів сторони захисту є те, що досудове розслідування проводилось неуповноваженим слідчим, оскільки замість постанови слідчий був призначений дорученням. З цього приводу слід зазначити наступне.
Об`єднана палата ККС ВС у провадженнях №51-1353 кмо 21, 51-4963 кмо 20, 51- 4584 кмо 18 сформулювала висновок, що рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі постанови, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом до процесуального рішення у формі постанови.
У даній справі, суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи сторони захисту щодо відсутності повноважень у слідчого на проведення досудового розслідування, дослідив надану прокурором копію доручення заступника начальника відділу - начальника слідчого відділу Галицького ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_10 від 01 жовтня 2016 року та встановив, що цим рішенням керівник органу досудового розслідування визначив слідчого СВ Галицького ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_11 на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016140050004416. Апеляційний суд зауважив, що рішення у формі "доручення" повною мірою відповідає визначеним законом вимогам, які ставляться до процесуального рішення у формі постанови, воно містить ті самі реквізити, що й постанова, зокрема: посаду особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання документа, підстави для його складання (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР. Тому визнав вказане рішення таким, що наділяє слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у даному кримінальному провадженні.
Колегія суддів касаційного суду, не відступаючи від висновків Об`єднаної палати, наголошує, що документ про визначення слідчого у провадженні повинен відповідати вимогам до рішення у формі постанові, та мати визначену кримінальним процесуальним законом назву. Однак у даному, конкретному провадженні встановлено, що вимогам щодо рішення, документ відповідає, не дотримана лише вимога щодо назви. Як вірно встановив суд апеляційної інстанції, що невідповідність самої лише назви документа не змінила його суті. Зазначення невірної назви документа суперечить вимогам КПК. Проте, в даному випадку, Суд вважає, що таке порушення в розумінні ст. 412 КПК не є істотним, адже не перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Заслуговує на увагу і те, що слідча ОСОБА_11 була єдиною слідчою у провадженні, яку керівник органу досудового розслідування визначив одразу після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Посилання захисника на те, що ОСОБА_1 не було пред`явлено обвинувачення, оскільки всупереч п.5 ч.2 ст.291 КПК України в обвинувальному акті не сформульовано обвинувачення, а лише продубльовано підозру, не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ст.277 КПК України письмове повідомлення про підозру має містити, серед іншого зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.
Аналогічні вимоги встановлено законодавцем і до обвинувального акту, зокрема - виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (ст. 291 КПК України ).
При цьому, під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення є головним, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. З огляду на це обставини, які, відповідно до частини першої статті 91 КПК, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні мають бути викладеними чітко і конкретно, та наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Європейський суд з прав людини зазначив, що: "Обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту" ( справа "Маттоціа проти Італії").