Постанова
Іменем України
03 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 592/6422/20
провадження № 51-3690 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_7,
суддів ОСОБА_8, ОСОБА_9,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_10,
прокурора ОСОБА_11,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_12,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Ковпаківського районного суду міста Суми від 12 березня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020200440000937, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ковпаківського районного суду міста Суми від 12 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід ОСОБА_1 залишено у виді тримання під вартою, строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання, з 16 березня 2020 року. На підставі ч.5 ст.72 КК України у строк відбуття покарання зараховано період попереднього ув`язнення, з 16 березня 2020 року по 12 березня 2021 року.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні, скасовано арешт на майно.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, 16 березня 2020 року приблизно о 10 год. 30 хв., знаходячись за місцем проживання, по АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, під час обопільного словесного конфлікту із вітчимом ОСОБА_2, що виник на ґрунті тривалих неприязних стосунків, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на заподіяння смерті ОСОБА_2, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді його смерті та бажаючи їх настання, у короткий проміжок часу наніс ОСОБА_2 не менше 46 ударів кулаками по голові, тулубуу життєво-важливі органи, та кінцівках, чим спричинив йому множинні тілесні ушкодження. Смерть потерпілого настала в результаті закритої травми грудної клітки та черевної порожнини, що призвело до розвитку травматичного шоку, гострої легеневої та серцево-судинної недостатності і знаходиться в прямому причинному зв`язку.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить перекваліфікувати його дії на ст.118 КК України та призначити мінімальне покарання в межах санкції цієї статті.
Зазначає, що він оборонявся від протиправних дій потерпілого, при цьому перевищив межі необхідної оборони, умислу на заподіяння смерті не мав.
В основу обвинувального вироку покладено суперечливі показання свідка ОСОБА_3 .
Безпідставно визнано його матір потерпілою у справі.
Вважає, що суд неправомірно визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння обтяжуючою обставиною, оскільки цей факт не доведено.
При призначенні покарання не враховано, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, частково визнав вину, має освіту, працює, позитивно характеризується за місцями роботи та проживання, відсутність шкоди, а також позицію потерпілої щодо призначення покарання не пов`язаного з позбавленням волі.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_12, в судовому засіданні, вимоги касаційної скарги підтримали та просили задовольнити.
Прокурор ОСОБА_11, в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги засудженого, заперечував проти її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому, констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність в діях засудженого складу злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, тобто умисне вбивство. З позицією місцевого суду погодилася і апеляційна інстанція.
Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги засудженого про те, що його дії охоплюються складом злочину відповідальність за який передбачена ст.118 КК України - умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, такими що не ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах закону, виходячи з наступного.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема, щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Умисне вбивство (стаття 115 КК України ) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК України). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина 3 статті 36 КК України).
До критеріїв визначення необхідної оборони серед іншого, належать - наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність.
Суд першої інстанції дослідив показання самого обвинуваченого ОСОБА_1, який хоча і частково визнав свою вину у вчиненому, зазначаючи, що умислу на вбивство ОСОБА_2 не мав, однак, він не заперечив того, що дійсно наносив кулаками численні удари по голові, тулубу та кінцівках, у життєво-важливі органи вітчима, при цьому продовжував побиття навіть тоді коли останній лежав нерухомий на підлозі, тобто не становив жодної загрози.