Постанова
Іменем України
07 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 720/711/21
провадження № 61-4858 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2021 року у складі судді Ляху Г. О. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належать 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Інша 1/4 частка будинку належить її сину ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті його батька ОСОБА_7 . ОСОБА_4 не оформив своє право власності на зазначене майно та фактично ним не користується.
У вказаному житловому будинку без реєстрації проживають її син ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_4 та їх малолітня дитина, які перешкоджають у володінні, розпорядженні та користуванні належною їй часткою будинку.
Вказувала, що через те, що вона у 2012 році почала проживати з ОСОБА_8 однією сім`єю, виник конфлікт з відповідачем ОСОБА_2 та його братом ОСОБА_4 з приводу користування вказаним житловим будинком.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 29 березня 2018 року із урахуванням змін, внесених постановою апеляційного суду Чернівецької області від 05 липня 2018 року, встановлено порядок користування житловим будинком літ. "А", розташованим по АДРЕСА_1, а саме: виділено у користування ОСОБА_1 тамбур 1-6, загальною площею 6,7 кв. м; житлову кімнату 1-3, площею 17,4 кв. м; житлову кімнату 1-2, площею 17,7 кв. м.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 08 листопада 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зобов`язано не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні та розпорядженні житловою кімнатою 1-2, площею 17,7 кв. м; житловою кімнатою 1-3, площею 17,4 кв. м; тамбуром 1-6, загальною площею 6,7 кв. м, у житловому будинку літ. "А", який розташований по АДРЕСА_1 .
Однак, відповідачі не бажають звільнити виділені їй в користування житлові приміщення від своїх речей та чинять їй перешкоди у користуванні власністю, змінивши замки від вхідних дверей, систематично порушують правила співжиття.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 на підставі статей 116, 157 Житлового кодексу України(далі - ЖК України) просила суд усунути перешкоди у користуванні житловою кімнатою 1-2, площею 17,7 кв. м; житловою кімнатою 1-3, площею 17,4 кв. м; тамбуром 1-6, загальною площею 6,7 кв. м, в житловому будинку літ. "А" по АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_4 із вказаного домоволодіння, стягнути з відповідачів на її користь судові витрати по справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі вселились у житловий будинок АДРЕСА_1 та проживають у ньому на законних підставах, зі згоди співвласника цього будинку - ОСОБА_4, а тому підстави для виселення відповідачів із спірного будинку відсутні.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено мотивувальну частину рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2021 року із викладенням її у редакції цієї постанови.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 29 березня 2018 року із урахуванням змін, внесених постановою апеляційного суду Чернівецької області від 05 липня 2018 року, у справі № 720/1705/17, було встановлено порядок користування житловим будинком літ. "А" по АДРЕСА_1, зокрема, у користування ОСОБА_2, ОСОБА_4 виділено коридор 1-1, площею 15,2 кв. м; кімнату 1-4, площею 13,9 кв. м; кімнату 1-5, площею 21,1 кв. м. Вказане судове рішення ОСОБА_1 не оскаржувала, а отже погоджувалась з наявністю у відповідачів відповідного права на проживання у спірному житлову будинку.
Апеляційний суд також дійшов висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів із спірного житлового будинку без надання іншого житла на підставі статті 116 ЖК України, пославшись на те, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що застосовані судом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заходи адміністративного впливу виявились безрезультатними, а також не надала доказів того, що після 30 жовтня 2020 року відповідачі вчиняли нові порушення правил співжиття, які б робили неможливим для позивача проживання з ними в одному будинку.
Надаючи оцінку на предмет пропорційності виселення відповідачів переслідуваній легітимній меті у контексті пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд зробив висновок про те, що виселення відповідачів з спірного житла не відповідає такій пропорційності, оскільки судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 належать на праві користування житлові приміщення спірного будинку, а іншого житла у них немає. Інтереси позивача як співвласника та користувача спірного житла не перевищують інтереси відповідачів, які не забезпечені іншим житловим приміщенням.
Апеляційний суд також зауважив, щооскільки рішенням Новоселицького районного суду від 08 листопада 2019 року у справі № 720/258/19 частково задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_4 не чинити позивачу перешкод у користуванні частиною спірного житлового будинку, то захист порушених прав позивача повинен відбуватися на стадії виконання такого рішення, а не шляхом пред`явлення нового позову про виселення відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 11 жовтня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначала неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 720/711/21 із Новоселицького районного суду Чернівецької області.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки доказам у справі щодо невиконання відповідачами судового рішення про зобов`язання не чинити їй перешкод у користуванні спірним житлом, а тому на підставі положень статті 116 ЖК України, статті 391 ЦК України, вважала, що вправі вимагати відновлення порушеного права на володіння, користування та розпорядження своєю власністю шляхом виселення відповідачів із спірного житла. Судами також не враховано, що відповідач ОСОБА_2 з часу створення власної сім`ї у 2007 року не є членом її сім`ї, відповідачі та їх дитина не зареєстровані за адресою спірного будинку та за своїм матеріальним станом відповідачі мають можливість винаймати інше житло.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником 3/4 часток будинку АДРЕСА_1 .
Інша 1/4 частка вказаного будинку належить її сину ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_7 .
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є відповідно сином та невісткою позивача, які разом з малолітньою дитиною проживають у спірному будинку без реєстрації.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 08 грудня 2015 року у справі № 720/680/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні будинком АДРЕСА_1 відмовлено за безпідставністю (а. с. 107-108).
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 14 листопада 2017 року у справі № 720/1162/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ в натурі спільного часткового майна - житлового будинку АДРЕСА_1 відмовлено (а. с. 9).
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 29 березня 2018 року, із урахуванням змін, внесених постановою апеляційного суду Чернівецької області від 05 липня 2018 року, у справі № 720/1705/17 встановлено порядок користування житловим будинком літ. "А", розташованим по АДРЕСА_1, а саме: виділено у користування ОСОБА_1 тамбур 1-6, загальною площею 6,7 кв. м; житлову кімнату 1-3, площею 17,4 кв. м; житлову кімнату 1-2, площею 17,7 кв. м. Залишено у користуванні відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 коридор 1-1, площею 15,2 кв. м; кімнату 1-4, площею 13,9 кв. м; кімнату 1-5, площею 21,1 кв. м, у вказаному житловому будинку (а. с. 106-108, 109-113).
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 08 листопада 2019 року у справі № 720/258/19 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зобов`язано не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні та розпорядженні житловою кімнатою 1-2, площею 17,7 кв. м; житловою кімнатою 1-3, площею 17,4 кв. м; тамбуром 1-6, площею 6,7 кв. м, в житловому будинку літ. "А", який розташовано по АДРЕСА_1 (а. с. 10).
З договору позички від 20 серпня 2019 року убачається, що ОСОБА_4 строком на 2 роки 11 місяців з моменту підписання даного договору безоплатно передав у користування, з метою проживання, ОСОБА_2 належну йому на праві власності 1/4 частку житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 (а. с. 49-50).
Із постанови Новоселицького районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2020 року у адміністративній справі № 720/1892/20 убачається, що ОСОБА_4 21 серпня 2020 року вчинила домашнє насильство відносно своєї свекрові ОСОБА_1, в ході якого виражалася на її адресу нецензурними словами та виганяла з будинку. ОСОБА_4 звільнена від адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, їй оголошено усне зауваження (а. с. 31).
Із постанови Новоселицького районного суду Чернівецької області від 30 жовтня 2020 року у адміністративній справі № 720/1891/20 убачається, що ОСОБА_2 21 серпня 2020 року вчинив домашнє насильство відносно своєї матері ОСОБА_1, в ході якого виражався на її адресу нецензурними словами та виганяв з будинку. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу (а. с. 32).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі "Зехентнер проти Австрії" (Zehentner v. Austria).
У рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" зазначено, що поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі "Коннорс проти Сполученого Королівства" (Connors v. the United Kingdom).
Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Зехентнер проти Австрії"). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі "Станкова проти Словаччини" (Stankova v. Slovakia). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy).