Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 754/4461/21
провадження № 61-5660 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, на рішення Деснянського районного суду міста Києва
від 10 грудня 2021 року у складі судді Скрипки О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2022 року у складі колегії суддів:
Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 04 серпня 2007 року вона та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 вересня
2015 року (справа № 754/11306/15-ц). За час перебування у шлюбі у них народилася донька - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 вересня
2017 року (справа № 754/7530/17) з ОСОБА_3 на її користь стягнуто аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини усіх видів доходу,
але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 червня 2017 року до досягнення дитиною повноліття.
На підставі вказаного судового рішення 09 жовтня 2017 року районним судом було видано виконавчий лист. Постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Деснянський РВ ДВС) від 06 листопада 2017 року відкрито виконавче провадження № 55030391.
ОСОБА_3 сплачував аліменти нерегулярно та не в повному обсязі,
у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на листопад 2020 року становила 75 574,03 грн, й яка була погашена лише у грудні
2020 року, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 04 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № 55030391 (далі - розрахунок заборгованості від 04 лютого 2021 року), складеним державним виконавцем Деснянського РВ ДВС Вахрамєєвою Я. В.
Посилаючись на вимоги статті 196 СК України, яка передбачає відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати, а також постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, провадження № 14-616цс18 щодо порядку обчислення неустойки (пені), позивач уважала, що оскільки з 01 грудня 2017 року існувала заборгованість зі сплати аліментів, яка збільшувалася та значно перевищувала суму аліментів, і була погашена лише у грудні 2020 року, вона має право на стягнення з відповідача неустойки (пені) за період з 01 грудня 2017 року по грудень 2020 року у розмірі 1 % суми несплачених аліментів
за кожен день прострочення від дня прострочення до дня повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені,
але не більше 100 % заборгованості. До позовної заяви вона додала розрахунок пені за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки, розмір якої, на її думку, становить 208 697,44 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути
з ОСОБА_3 на її користь неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за період із 01 грудня 2017 року по 30 листопада 2020 року
у розмірі 208 697,44 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за період з 01 грудня 2017 року по 30 листопада 2020 року в розмірі 75 574,03 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано обґрунтованістю заявлених вимог. ОСОБА_3 сплачував аліменти нерегулярно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка відповідно
до розрахунку заборгованості від 04 лютого 2021 року станом на листопад 2020 року становила 75 574,03 грн, та яку станом на грудень 2020 року
ОСОБА_3 було погашено у розмірі 73 699,83 грн, загальний розмір заборгованості станом на 01 лютого 2021 року становить 1 657,06 грн.
Належних і допустимих доказів відсутності вини ОСОБА_3 у несплаті (неповній сплаті) аліментів, а також невірності вказаного розрахунку
та неправомірності дій державного виконавця відповідачем не надано.
Ані розрахунок, ані дії державного виконавця щодо правильності нарахування заборгованості у встановленому законом порядку відповідач не оскаржував. Заборгованість була частково погашена, що свідчить
про визнання ним її наявності та розміру. При цьому судом ураховано правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 14 грудня 2020 року у справі
№ 661/905/19, провадження № 61-16670сво19, щодо презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати.
Відповідно до розрахунку пені, наданого позивачем, розмір неустойки становить 208 697,44, який не спростовано стороною відповідача. Разом
із цим, обчислюючи розмір неустойки (пені), що підлягає стягненню
з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції, врахувавши положення частини першої статті 196 СК України, згідно з якою розмір неустойки (пені) не може перевищувати загальний розмір заборгованості
зі сплати аліментів, уважав, що сума неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів має становити 75 574,03 грн, що відповідає загальному розміру заборгованості по аліментам станом на листопад 2020 року, визначеного державним виконавцем у розрахунку заборгованості
від 04 лютого 2021 року.
Відхиляючи твердження відповідача про застосування до нього, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України
"Про виконавче провадження" (накладення штрафу у відповідному розмірі), а тому максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, районний суд виходив із того, що станом на листопад 2020 року заборгованість зі сплати аліментів становила 75 574,03 грн, жодних посилань на розмір штрафу чи виконавчого збору в розрахунку заборгованості не міститься. Станом на грудень 2020 року відповідачем одноразово було сплачено 81 188,39 грн, із яких 73 699,83 грн зараховано
у погашення заборгованості зі сплати аліментів. Визначити, чи є різниця
у вказаних зарахуваннях сумою штрафу чи виконавчим збором неможливо. Доказів, що державним виконавцем застосовувались щодо відповідача заходи примусового виконання, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", не надано.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, задоволено частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року
в частині визначення розміру неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів та в частині вирішення питання щодо судових витрат, змінено,
та зменшено розмір неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів
з 75 574,03 грн до 1 657,06 грн; розмір судового збору з 908,00 грн
до 19,90 грн.
В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва
від 09 грудня 2021 року залишено без змін.
Компенсовано ОСОБА_3 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судові витрати у розмірі 1 332,15 грн, що були понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що саме з вини відповідача, який зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дитини за рішенням суду, виникла заборгованість зі сплати аліментів, а відтак, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_3 пені, передбаченої статтею 196
СК України.
Апеляційним судом відхилено твердження ОСОБА_3 щодо відсутності його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, як такі,
що спростовуються матеріалами справи та встановленими фактичними обставинами. Відповідач сплачував аліменти нерегулярно та не в повному обсязі, що в свою чергу підтверджує його обізнаність про відкрите відносно нього виконавче провадження. Доказів про вжиття всіх залежних від нього дій щодо своєчасної та належної сплати аліментів відповідачем не надано. Наявні в матеріалах справи платіжні доручення про перерахування коштів на сплату аліментів лише підтверджують факт її сплати у розмірі, визначному державним виконавцем.
Визначаючи розмір пені за прострочення сплати аліментів, апеляційний суд, застосувавши правило, наведене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, провадження
№ 14-616цс18, дійшов висновку, що розмір пені у межах заявленого позивачем періоду з 01 грудня 2017 року по 30 листопада 2020 року становить 372 863,66 грн. Проте ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача 208 697,44 грн пені, а відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог. Тому, врахувавши положення частини першої статті 196 СК України, а саме, що розмір пені
не має перевищувати 100 % заборгованості, взявши до уваги розрахунок заборгованості від 04 лютого 2021 року, відповідно до якого у грудні
2020 року відповідачем було сплачено 73 699,83 грн і станом на 01 лютого 2021 року загальний розмір заборгованості складає 1 657,06 грн, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір неустойки (пені), який підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 становить 1 657,06 грн.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Сам факт того, що позивачем у позові вказано період, за який вона просить стягнути пеню з 01 грудня 2017 року по 30 листопада 2020 року включно, тобто до місяця в якому відповідачем було сплачено більшу половину заборгованості зі сплати аліментів, не змінює факт існування реальної заборгованості відповідача в розмірі 1 657,06 грн, визначеного державним виконавцем у розрахунку заборгованості від 04 лютого 2021 року.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині розміру неустойки (пені)
за несвоєчасну сплату аліментів підлягає зміні, зокрема зменшенню
з 75 574,03 грн до 1 657,06 грн, то й визначений судом розмір судового збору, підлягає зменшенню, пропорційно до задоволених вимог, з 908,00 грн до 19,90 грн (частина перша статті 141 ЦПК України).
Судові витрати у розмірі 1 332,15 грн, які ОСОБА_3 поніс за подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції уважав необхідним компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, так як ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закон України "Про судовий збір".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині розміру стягнутої пені та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів за період з 01 листопада 2017 року по 30 листопада 2020 року в розмірі 208 697,44 грн.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає те, що судами застосовано норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також
не досліджено зібрані у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, касаційна скарга подана на судові рішення у справі, яка в силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною,
проте касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для заявника), за наявності яких судові рішення
у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, яка є малозначною, проте касаційна скарга містить посилання на те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, (підпункт а), та має виняткове значення для заявника (підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Витребувано цивільну справу № 754/4461/21 із Деснянського районного суду міста Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, визначаючи розмір неустойки (пені)
за прострочення сплати аліментів, не врахували відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних справах і неправильно застосували частину першу статті 196 СК України,
у зв`язку з чим дійшли до помилкового висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Наявність заборгованості у відповідача свідчить про неналежне виконання ним свого батьківського обов`язку щодо матеріального утримання його доньки. Відповідач у відзиві на позовну заяву безпідставно ставить під сумнів розрахунок заборгованості від 04 лютого 2021 року, складений державним виконавцем, який покладено в основу нарахування пені
за прострочення сплати аліментів, й перекладає свою вину в утворенні заборгованості по аліментам на державного виконавця, який, на його думку, неналежно виконував свої посадові обов`язки.
Вказує, що позивач здійснила розрахунок пені за формулою, наведеною
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, провадження № 14-616цс18, - заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
Заявник касаційної скарги погоджується з висновками судів першої
та апеляційної інстанцій про підтверджену вину відповідача,
але не погоджується з висновками, що сума неустойки (пені) не може перевищувати загальний розмір заборгованості по аліментам, який судом першої інстанції визначено в сумі 75 574,03 грн, а судом апеляційної інстанції - 1 657,06 грн, при цьому, виходячи із одного й того самого розрахунку заборгованості від 04 лютого 2021 року.
У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21) вказано, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої
є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання "не більше 100 відсотків заборгованості" означає, що розмір пені
не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. При цьому, якщо, застосовуючи вказане формулювання, обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. У разі, якщо позивач,
з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Суди мали задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 208 697,44 грн, розрахунок якої додано до позовної заяви та касаційної скарги (повторно), згідно з якого вбачається, що розмір пені не перевищує суму заборгованості, на яку вона нараховується за цей період й відповідає порядку нарахування, зазначеному у вказаній вище постанові касаційного суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшов відзив
на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому зазначено, що постанова суду апеляційної інстанції є законною
та обґрунтованою і підстави для її скасування відсутні.
Вказує на відсутність його вини у виникненні заборгованості по аліментам. Станом на дату подання позову до суду заборгованість була повністю погашена. У матеріалах справи наявні квитанції про щомісячну сплату ним аліментів. На його думку, у даному випадку суд має дослідити питання вини, а не посилатися на необхідність оскарження дій державного виконавця,
що лише втягує сторону у безкінечні судові спори.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із 07 серпня 2007 року перебували
у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 вересня 2015 року (справа
№ 754/11306/15-ц).
За час перебування у шлюбі у сторін народилась донька -
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 вересня
2017 року у справі № 754/7530/17 стягнуто з ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дочки - ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частини усіх видів доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 червня 2017 року до досягнення дитиною повноліття (а. с. 11-12).
На виконання вказаного судового рішення 09 жовтня 2017 року районним судом було видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у Деснянському РВ ДВС (виконавче провадження № 55030391).
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем Деснянського РВ ДВС Вахрамєєвою Я. В.
від 04 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № 55030391 станом
на листопад 2020 року ОСОБА_3 мав заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 75 574,03 грн, яку станом на грудень 2020 року було частково погашено, а саме, у розмірі 73 699,83 грн. Станом на 01 лютого 2021 року загальний розмір заборгованості складає 1 657,06 грн (а. с. 13-14).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 уважала, що за період
з 01 грудня 2017 року по грудень 2020 року ОСОБА_3 має сплатити неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів, яка становить
208 697,44 грн, розрахунок якої долучено до позовної заяви (а. с. 15-16).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: 1) якщо суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання