Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 522/20750/16-ц
провадження № 61-36св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Корнік Дар`я Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання заповіту недійсним та усунення від спадщини.
В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6 . При зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, їй стало відомо про наявність заповіту від його імені, складеного 28 квітня 2016 року, на ім`я онука ОСОБА_2 . Стверджувала, що між нею, її сестрою ОСОБА_7 та їх батьками існувала домовленість щодо розподілу спадщини, за якою позивачу повинна була відійти квартира АДРЕСА_1 . Посилалася на те, що після смерті матері вона разом з ОСОБА_7 поселили батька за його згодою у Свято-Архангело-Михайлівський жіночий монастир, оскільки ОСОБА_7 не мала можливості утримувати останнього, а позивачу необхідно було виїжджати за кордон. При цьому, позивач доручила догляд за батьком ОСОБА_8, що проживала в будинку АДРЕСА_2 . У листопаді 2015 року ОСОБА_7 та відповідач забрали ОСОБА_6 з монастиря з можливістю користуватися пенсією ОСОБА_6 . При цьому, ОСОБА_9 помістив свою матір ОСОБА_7 до лікувального закладу, не доглядав за нею та дідом, в той час коли позивач перераховувала кошти на догляд як батька, так і сестри. На час складення заповіту від імені ОСОБА_6 квартира АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 04 вересня 2015 року перейшла у власність ОСОБА_10, а отже не входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_6 . Вважала, що складення зазначеного заповіту відбулося не особисто спадкодавцем, а його волевиявлення не було вільним та не відповідало його волі, що свідчить про недійсність заповіту в силу вимог частини другої статті 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
З урахуванням викладеного та уточнень, позивач просила суд визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_6 на користь відповідача, посвідчений 28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корнік Д. А., та усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_6 .
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року позов ОСОБА_11 задоволено частково. Визнано недійсним заповіт від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2, посвідчений 28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корнік Д. А. В задоволенні позову у іншій частині відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 не мав фізичних вад або хвороб, що обмежували його здатність вчинити підпис на заповіті, а тому в приватного нотаріуса не було підстав застосовувати правила частини четвертої статті 207 ЦК України та посвідчувати заповіт за відсутності особистого підпису ОСОБА_6 на заповіті. За таких обставин суд вважав, що волевиявлення ОСОБА_6 не було вільним і не відповідало його волі.
Відмовляючи у задоволенні вимог про усунення відповідача від права на спадкування, суд виходив із недоведеності факту ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю, а також того, що спадкодавець перебував у безпорадному стані та потребував допомоги.
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив зі того, що в матеріалах справи відсутні дані щодо будь-яких захворювань ОСОБА_6, які б унеможливлювали підписання тексту. Також суд дійшов висновку про те, що обґрунтовано висловитись про можливість чи неможливість ОСОБА_6 писати (ставити підпис) у вказаний термін неможливо. Посилання апелянта на неможливість підписання ОСОБА_6 заповіту внаслідок похилого віку (83 роки), апеляційний суд вважав припущенням, а показання допитаних в суді першої інстанції свідків оцінив, як суперечливі.
Постановою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_12 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_11 про визнання заповіту недійсним скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання заповіту недійсним та передаючи справу на новий розгляд в цій частині, суд касаційної інстанції виходив із того, що наявність підстав для підписання заповіту іншою, аніж заповідач, особою, а також для посвідчення заповіту при свідках, якщо заповідач не може сам прочитати заповіт, може доводитись в суді не лише медичними документами про стан здоров`я заповідача, а й іншими доказами, тому висновок суду першої інстанції про те, що наявність підстав для підписання заповіту за правилами частини четвертої статті 207 ЦК України може підтверджуватися виключно медичними документами, а їх відсутність свідчить про недійсність заповіту, є помилковим.
Також касаційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції допитав як свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, що зазначені в заповіті, як свідки, а також ОСОБА_15, яка підписала заповіт, однак рішення суду першої інстанції взагалі не містить оцінки показань допитаних свідків. У свою чергу, апеляційний суд в оскарженій постанові вибірково навів показання двох ( ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ) із семи допитаних судом першої інстанції свідків, при цьому сконцентрувавши свою оцінку не на обставинах посвідчення заповіту та волевиявленні ОСОБА_6, з приводу яких свідки надавали свої пояснення, а на обставинах, значення яких для розгляду справи суд не вказав.
Водночас суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи недійсність заповіту тим, що у нотаріуса не було підстав застосовувати правила частини четвертої статті 207 ЦК України, помилково не заслухали пояснень приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Корнік Д. А. з приводу обставин посвідчення заповіту, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, його не залучили, незважаючи на те, що такі повноваження мав як суд першої інстанції так і апеляційний суд в силу пункту 1 частини першої статті 365 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, яка була чинною на час закінчення підготовки справи до апеляційного розгляду.
Крім того, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, ухваливши судове рішення про часткове задоволення позову, не в повній мірі врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 542/1135/15-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 619/3226/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 564/1226/16-ц, не навів оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які міститься у справі, не мотивував відхилення таких доказів, як показань свідків. А суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги, зазначені недоліки не усунув, не з`ясував всіх обставин, які необхідні для правильного вирішення справи та дійшов передчасного і недостатньо вмотивованого висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Корнік Д. А.
Останньою постановою Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_16 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_11 про визнання заповіту недійсним скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні цієї позовної вимоги ОСОБА_11 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_11 про визнання заповіту недійсним та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заповіт є законним, оскільки ОСОБА_6 в силу фізичних вад (поганого зору), про що зазначено у заповіті, не міг самостійно підписати заповіт, а тому він був підписаний ОСОБА_15, у присутності двох свідків, що відповідає встановленому порядку посвідчення заповіту.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У грудні 2021 року представник ОСОБА_11 - ОСОБА_4 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року, в якій, з урахуванням уточнень, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:
- не звернув увагу на те, що на день посвідчення оскаржуваного заповіту квартира АДРЕСА_1 не належала ОСОБА_6, оскільки на підставі договору довічного утримання від 04 вересня 2015 року вона перейшла у власність ОСОБА_10 ;
- не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_14 щодо обставин складення та підписання оскаржуваного заповіту;
- не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які медичні документи на підставі яких виявлені будь-які захворювання ОСОБА_6 ;
- проігнорував те, що похилий вік спадкодавця ОСОБА_6 не є доказом наявності у нього фізичної вади або хвороби по зору;
- не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14, Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 182/6521/16 та від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц.
Також до касаційної скарги представник ОСОБА_11 - ОСОБА_4 додала клопотання про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року.
У травні 2022 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_11 - ОСОБА_4, в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 січня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_11 - ОСОБА_4 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_11 - ОСОБА_4 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 522/20750/16-ц із Приморського районного суду м. Одеси; відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2022 року матеріали справи № 522/20750/16-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 квітня 2016 року о 17 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_3, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корнік Д. А. посвідчено заповіт ОСОБА_6, згідно якого усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, взагалі все те, що йому належатиме на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_6 заповів своєму онуку ОСОБА_2 .
При посвідчені заповіту були присутні свідки: ОСОБА_14 та ОСОБА_13, які зачитали текст заповіту заповідачу вголос та проставили свої підписи на ньому, а також за дорученням ОСОБА_6 та в його присутності заповіт підписала ОСОБА_15 .
У тексті заповіту зазначено про неможливість самостійно підписати заповіт ОСОБА_6 у зв`язку з фізичними вадами (поганим зором).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
Шостою Одеською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 222/2016 щодо майна померлого ОСОБА_6 .
До нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулись: 16 травня 2016 року онук ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 дочка
ОСОБА_18 пояснень свідка ОСОБА_15, яка допитана судом першої інстанції, вбачається, що вдома у ОСОБА_6, при присутності нотаріуса та свідків був зачитаний заповіт, з яким ОСОБА_6 повністю погодився, та на його прохання заповіт підписала ОСОБА_19 .
З пояснень свідка ОСОБА_14, які надані у суді першої інстанції вбачається, що під час складання заповіту, крім нього були присутні нотаріус та ОСОБА_15 і ОСОБА_13 . Нотаріус дав бланк, вони його зачитали та підписали. Також свідок зазначив, що ОСОБА_6 потребував догляду, був слабкий, однак все розумів, тому за нього заповіт підписала інша особа.