Постанова
Іменем України
10 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 487/6719/16-ц
провадження № 61-17137св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Миколаївська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Балабан Наталією Іванівною, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року у складі судді Гаврасієнко В. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності в порядку спадкування.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 21 квітня 1994 року на ім`я ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на житло, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Указана квартира була передана зазначеним особам на праві спільної сумісної власності. Підставою для видачі цього свідоцтва було розпорядження органу приватизації № 604 від 21 квітня 1994 року.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками позивачки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.
Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді частки квартири АДРЕСА_1 .
Єдиним спадкоємцем першої черги, який фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5, був її чоловік (батько позивачки) ОСОБА_4 .
Проте, за свого життя ОСОБА_4 не оформив свої спадкові права на частку зазначеної квартири після смерті своєї дружини та не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину за законом.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
Після його смерті відкрилась спадщина, до спадкового майна якої увійшли частки квартири АДРЕСА_1, в тому числі і частка, яку ОСОБА_4 фактично успадкував після смерті своєї дружини, але не встиг оформити за життя.
Позивачка вказує, що у встановлений законом строк спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла вона та її рідна сестра ОСОБА_2
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали фактично останні роки свого життя за адресою позивачки у м. Санкт-Петербург Російської Федерації, де і померли.
Відповідач ОСОБА_3 є онуком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та на момент приватизації квартири був малолітнім, а відповідачка ОСОБА_6 є його матір`ю, яка на момент приватизації була громадянкою Російської Федерації, як і батько відповідача ОСОБА_3 .
Позивачка вказує, що малолітній ОСОБА_3 на час приватизації житла не мав право на безоплатне отримання у власність житло з державного майна України. Відповідачі фактично проживали на той момент в Російській Федерації.
Вважає, що рішення про приватизацію грубо порушує її права як спадкоємця, у зв`язку з чим є незаконним та підлягає скасуванню в частині щодо участі в приватизації малолітнього ОСОБА_3, оскільки було прийнято з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року.
Постановою нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування та роз`яснено право на звернення до суду для захисту своїх прав.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила:
- визнати частково недійсним з дати видачі та змінити свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ВО "Екватор" 21 квітня 1994 року на квартиру АДРЕСА_1, виключивши з переліку осіб - членів сім`ї, які мають право власності на цю квартиру, громадянина ОСОБА_3 ;
- визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частку цієї квартири після смерті батька - ОСОБА_4 .
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2018 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено Миколаївську міську раду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано достатньо доказів на підтвердження підстав для визнання частково недійсним свідоцтва про право на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, щодо права власності на цю квартиру ОСОБА_3 та визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування на Ѕ частку цієї квартири.
При цьому суд зазначив, що жодних порушень чинного законодавства при видачі свідоцтва про право власності на житло 21 квітня 1994 року допущено не було.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Балабан Н. І. подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє її представник - адвокат Балабан Н. І., задоволено частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частку нерухомого майна у порядку спадкування за законом скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання недійсним та зміни свідоцтва про право власності на спірну квартиру в частині визнання такого права за ОСОБА_7, як співвласником цього нерухомого майна.
При цьому суд вважав, що, оскільки позивачці відмовлено у визнанні недійсним свідоцтва про право власності на житло від 21 квітня 1994 року щодо права власності ОСОБА_3 на частку вказаної квартири, частки співвласників житла є рівними, а саме - кожному належало по 1/3 частки спірної квартири. Оскільки на час смерті ОСОБА_4 належало право власності на 2/3 частки у спірній квартирі, а тому саме ця частки увійшла до складу спадщини після смерті останнього та підлягає поділу, у зв`язку із чим позивачка має право на успадкування за законом після смерті батька на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, ураховуючи, що крім неї спадщину прийняла її рідна сестра ОСОБА_2 .
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Балабан Н. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року.
В касаційній скарзі заявник просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
26 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що згідно з даними виписки з домової книги, складеної станом на 11 серпня 2016 року, ОСОБА_4 був наймачем квартири АДРЕСА_1 з 14 травня 1968 року.
Разом із ним у цій квартирі з того ж часу була зареєстрована його дружина - ОСОБА_5 .
Також за цією адресою значиться зареєстрованою дочка наймача - ОСОБА_8 - відповідачка у справі, проте дата реєстрації відсутня.
На час звернення ОСОБА_4 в якості наймача квартири АДРЕСА_1 до органу приватизації із заявою про приватизацію вказаної квартири вказана особа користувалась зазначеним житловим приміщенням разом із членами своєї родини, до складу якої входив малолітній на той час онук наймача - ОСОБА_3 .
На підставі розпорядження органу приватизації № 604 21 квітня 1994 року видано свідоцтво про право власності на житло, яке посвідчує, що квартира за адресою: АДРЕСА_2, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, загальна площа якої становить 52,2 кв. м.
В подальшому право власності на зазначену квартиру було зареєстровано у КП "Миколаївське міжміське Бюро технічної інвентаризації" за реєстровим № 16289 від 30 травня 1994 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .
Із повідомлення приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинської К. Т. вих. № 12/01-16 від 17 січня 2017 року вбачається, що за даними алфавітних книг спадкових справ та Інформаційної довідки зі спадкового реєстру, спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилась.
З наданої нотаріусом спадкової справи № 84/2016 встановлено, що після смерті ОСОБА_4 у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини звернулись його доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинською К. Т. відмовлено позивачці у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_4 та роз`яснено судовий порядок оформлення спадкових справ.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2021 року в нескасованій апеляційним судом частині, постанова Миколаївського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
Згідно з частиною третьою статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон № 2482-XII).
Законом № 2482-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.